Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №17

Зустріч Ердогана і путіна
4 вересня відбувалась зустріч «заклятих друзів» – президента Туреччини Реджепа Ердогана та президента московії путіна. Фактично йдеться про зустріч голів двох геополітичних центрів, тому вона є досить визначальною для геополітики загалом та війни в Україні зокрема.
Окремою важливою передумовою для зустрічі стало попереднє розширення блоку БРІКС, до складу якого входять Бразилія, росія, Індія, Китай, ПАР. Результати саміту можна вважати китайською перемогою.
На «важкому» дискусійному обговоренні, оголошення результатів якого двічі переносились, таки було ухвалено рішення про включення нових членів – із січня 2024 року до складу БРІКС увійдуть Аргентина, Єгипет, Іран, Ефіопія, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати.
Рішення про розширення Сі Цзіньпін назвав «історичним», адже Китай (і не тільки) бачить БРІКС геополітичним союзом на противагу «колективному Заходу» на чолі зі США.
Попри те, що Лула да Сілва – президент Бразилії – є «ліваком», пов’язаним із глобалістами, а Індія старалась тримати проамериканську сторону, розширення таки погодили. І тут варто зазначити, що хоча розширення включило в себе 6 держав, заявок на вступ до БРІКС було подано 23. Геополітична ситуація стрімко змінюється, світ вже не буде таким, як раніше.
Туреччина на чолі із Ердоганом з одного боку є членом НАТО, але з іншого – сам Ердоган перебуває в стані глибокого протистояння із глобалістами-транснаціоналами. І для того, щоб вистояти, він, на превеликий жаль, змушений «маневрувати», зокрема і щодо відносин із путінською московією.
Якщо переглянути спільну пресконференцію Ердогана та путіна, навіть не надто досвідченому глядачу впаде в око напруженість між ними. Проте попри напруженість, взаємну недовіру та глибинне протистояння між ідеологіями «масковскава міра» та «пантюркізму» (відродження Османської імперії на базі Туреччини як лідера мусульманського світу), Ердоган та путін змушені взаємопідсилювати одне одного. В кремлі не забули історії з поверненням командирів «Азову» в Україну, а в Анкарі – як путін «летів», але так і не прилетів до Туреччини. Дипломатичні «уколи», так би мовити. Які не завадили обом президентам вжити формулювання «про добросусідство і дружбу».
У турків і росіян – лише ділові, прагматичні відносини, чітке розуміння того, в яких випадках співробітництво дає змогу кожній зі сторін виконувати свої конкретні завдання.
Ключові висновки зустрічі:
1. Співпраця Туреччини і московії буде зростати – за словами Ердогана, зараз товарообіг становить 62 мільярди доларів, проте його потрібно збільшити до 100 мільярдів.
2. Створення «газового хабу» на території Туреччини – для забезпечення Туреччини та подальшого перепродажу третім країнам. За словами путіна, Ердогану вже передано «дорожню карту» проекту.
3. Спроба створити «зернову угоду», але без України. За словами путіна, в росії цього року буде великий урожай – 130 млн т зернових, із яких 60 млн т може піти на експорт. Альтернативний план кремля передбачає, що Катар скуповуватиме в московії мільйони тонн зерна, яке перепродуватиме Туреччині за певну комісію, а вже турки далі відправлятимуть його покупцям у найбідніші країни світу.
В інтересах москви – витіснити з угоди Україну, створити альтернативний зерновий коридор й водночас «зламати» частину санкцій. Саме тому кремль обстрілює ракетами й атакує дронами українські зернові термінали, чорноморські та дунайські порти, погрожує суднам, що прямують в Україну.
Ердоган поки що стоїть на позиціях «відновлення Чорноморської зернової угоди», проте формулює це не настільки однозначно – «уникнути кризи з постачанням зерна в найбідніші країни». На пропозиції Ердогана щодо посередництва у відновленні угоди путін відреагував досить мляво. Через що напрошується висновок, що москва не перешкоджатиме вивезенню українського зерна тільки за дуже специфічних обставин. Однією з яких можуть бути «мирні перемовини», куди активно схиляють Україну, не надаючи необхідної кількості озброєння та техніки.
4. Окрім зустрічі президентів, відбувалась також зустріч голів центробанків, головною темою яких стало використання національних валют для товарообміну. Черговий удар, після розширення БРІКС та повільного збільшення впливу китайського юаня, по домінуванню американського долара.
Ердоган має важелі тиску на путіна, адже Туреччина залишається одним із небагатьох каналів зв’язку московії зі світом – в питаннях економіки, енергетики, туризму (через турецькі аеропорти російські громадяни можуть летіти в будь-яку частину світу). На жаль, для нас, українців, зараз Ердоган сам потребує підтримки з боку путіна. Геополітична шизофренічна реальність.
Зустріч Ердогана з путіним відбувалася напередодні саміту Великої 20-ки в Індії, який також матиме значний вплив на подальші геополітичні катаклізми. Саміт G-20 відбуватиметься у Нью-Делі 9-10 вересня.
Відставка Резнікова – призначення Умєрова
Відставки та призначення Зеленським високопосадовців досить часто нагадують старий радянський анекдот про студентський гуртожиток: «Завтра буде відбуватись обмін постільної білизни. 1 поверх міняється з 3-м, 2-й – з 4-м».
Міністр оборони Олексій Резніков нарешті пішов у відставку. Чомусь не у СІЗО, до свого ексзаступника В’ячеслава Шаповалова і керівника закупівельного департаменту Богдана Хмельницького. Він у нас «державник», он як його Верховна Рада оплесками проводжала!
Але, якщо точніше, то Резнікова «нарешті пішли», проте не з метою притягнути до кримінальної відповідальність за злочинну діяльність із закупівлями на 10-ки мільярдів гривень («яйця по 17», «літньо-зимові» куртки, неякісні бронежилети, вегетаріанські сухпайки за ціною стейків), чи за злочинну бездіяльність в окремих питаннях оборони України (відсутність закупівель та окремих життєво необхідних видів забезпечення). Зараз цар Володька, той що не болотний, а кварталівський, вирішує подальшу долю яйценосного Олексія – чи перечекати, чи призначити послом у Велику Британію (ключового партнера України!).
Заміна Резнікова першочергово має саме політтехнологічний характер. Зеленський повним ходом готується до виборів. Резніков наскрізь погруз в мільярдних корупційних скандалах, стягнув на себе велику кількість інформаційного негативу. А це означає, що в межах зомбоелекторальної стратегії Єрмака і його політтехнологів, для того, щоб українці готові були споживати «голограму Голобородька. Версія 2.0», необхідно використати міф «цар – хороший, бояри – погані». І частину бояр суворо «покарати» – послами кудись відправити. Як, до прикладу, колишню генпрокурорку Ірину Венедіктову – у Швейцарію. Де її було затримано при спробі проведення фінансових операцій по депозитних рахунках колишнього Credit Suisse (нині під контролем UBS Group AG), на які накладено фінансовий моніторинг Міністерства фінансів США. Проте згодом відпущено – через наявність дипломатичного імунітету «послиці».
На зміну «рішалі» Резнікову, який був «своїм» і для Зеленського, і для Порошенка, приходить Рустем Умєров.
5 вересня Верховна Рада України відправила у відставку Олексія Резнікова, який обіймав посаду міністра оборони з 4 листопада 2021 року. Його наступником, як очікувалося, мав стати колишній голова Фонду державного майна Рустем Умєров, чию кандидатуру запропонував президент України Володимир Зеленський.
У середу, 6 вересня, парламент ухвалив рішення про призначення Умєрова на посаду міністра. Призначення підтримали 338 народних депутатів. Один нардеп утримався, жоден не проголосував проти. 21 депутат не брав участі в голосуванні. Цікава одностайність в парламенті, відразу навіює думки про видатні досягнення новопризначеного.
На посаду керівника міністерства оборони воюючої України Рустем Умєров перейшов із посади голови Фонду Держмайна (ФДМУ). Головною роботою ФДМУ, особливо починаючи із каденції Володимира Зеленського, став тотальний розпродаж всього, що ще не встигли «прихватизувати».
У своєму душевному пориві «продати все в Україні» Умєров відзначався «геніальністю» – на старті переговорів про зернову угоду продати ВСЕ наше зерно Туреччині! Входив Рустем Умєров також до «плеяди миротворців» – переговорної групи, що засідала спочатку в Мінську, а згодом у Стамбулі, де вже ледь не підписали «договорнячок» з путіним. Для тих, хто забув, нагадаю: 29 березня 2022 року в Стамбулі Давид Арахамія вже озвучував абсолютно неприйнятні для України пункти домовленостей. На пресконференції із Арахамією виступав також Мустафа Джемільов, радником якого колись був Рустем Умєров. І якби не позаплановий приліт прем’єра Бориса Джонсона в Київ із подальшим «вкладенням пістонів» Зеленському, то мали б ми вже путінський мир в Україні. Такі речі забувати не можна.
Шукаючи інформацію про нового міністра оборони, почав вивчати його біографію. Рустем Умєров розпочав кар’єру в компанії lifecell, обіймаючи різні керівні посади з 2004 до 2010 року. З моменту заснування компанії і до 2015 року її власником був Рінат Ахметов. За абсолютно випадковим збігом обставин саме Рустем Умєров ще до повномасштабного вторгнення був посередником під час врегулювання конфлікту між Банковою (Офісом Президента) та Ахметовим. Врегулювання видалось успішним, адже згодом навіть на посаду прем’єр-міністра України заступив колишній топ-менеджер Ріната Леонідовича – Денис Шмигаль. Кадри вирішують все, так би мовити.
Проте не «Ахметовим єдиним». Головними пропагандистами тотального розпродажу України виступають «перспективні молоді обличчя», вигодовані на жирні транснаціональні гранти. Рустем Умєров брав активну участь у різноманітних проектах і студентських спільнотах: Канадсько-українська парламентська програма, Американо-українська програма лідерства, Європейський молодіжний парламент, Європейський студентський форум AEGEE, Саміт «Форум майбутнього», Європейська асоціація студентів-юристів.
Депутатом Верховної Ради Рустем Умєров став від партії «Голос», на чолі якої був Святослав Вакарчук. Проте останній достроково відмовився від мандату депутата після того, як проголосував за розпродаж української землі та надр. Спонсорами Вакарчука ЗМІ неодноразово називали Віктора Пінчука та Михайла Фрідмана. До речі, в 2015 році власником lifecell стала турецька компанія Turkcell, акціонером якої є «Альфагруп» Фрідмана. Як все переплетено…
Проте Рустем Умєров став не простим ґрантоотримувачем, а заснував разом із братом інвестиційну компанію ASTEM і благодійний фонд ASTEM Foundation. Посередництво при передачі ґрантів від транснаціональних донорів до українських активістів.
Головним «досягненням» Рустема Умєрова на посаді голови ФДМУ називають «рекорд десятиріччя» – за вісім місяців 2023 року Фонд наторгував на 2,5 млрд грн. Проте, є два «але». Перше – це не рекорд, адже в 2021 році ФДМУ під керівництвом Дмитра Сенниченка «наторгував» 5,1 млрд грн, тобто 3,1 за аналогічні 8 місяців. Друге – йдеться про тотальний розпродаж державної власності, під час якого спиртові заводи чи рекреаційні ресурси з розряду «Українських Мальдів» на Житомирщині, продавались за ціною великої квартири в Києві.
Дмитро Сенниченко, до речі, зараз прекрасно проводить час в Іспанії, а в Україні він у перебуває в розшуку за підозрою у створенні злочинної організації та заволодінні коштами Одеського припортового заводу (ОПЗ) та Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК). В розшуку, до слова, також перебуває попередній голова Нацбанку України Кирило Шевченко, призначений на посаду теж Володимиром Зеленським. Проте Кирило Шевченко обрав для проживання не Піренеї, а Австрію.
Сумнівне, м’яко кажучи, підсилення для Міноборони воюючої України, яке погрузло в корупційних скандалах.
Замість Умєрова ФДМУ буде очолювати Ольга Піщанська, колишня голова Антимонопольного комітету. Діяльність Антимонопольного комітету в країні, де монополізовано майже все, особливо енергоринок, є не надто задовільною. Проте Ольга Піщанська в очах Володимира Олександровича Зеленського має дуже велику перевагу – її сестра Світлана Піщанська є директором італійської фірми, що управляє віллою сім’ї Зеленських в Італії. Професіонали з великої літери «п».
Арешт Коломойського
Арешт Ігоря Коломойського став подією, мабуть, не менш гучною, ніж відставка Резнікова. Творець «Слуги Народу», який за допомогою «1+1» фактично виростив «голограму Горлобородька», в 2019 році в інтерв’ю Дмитра Гордона називав перемогу Зеленського «своєю із Аваковим перемогою».
І тут таке… В суботу Служба безпеки України, Бюро економічної безпеки та Офіс генпрокурора вручили олігарху Ігорю Коломойському підозру за статтями 190 та 209 Кримінального кодексу: шахрайство та легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.
Шевченківський райсуд Києва обрав олігарху Ігорю Коломойському запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із можливістю внесення застави в розмірі майже 510 мільйонів гривень.
Проте не варто поспішно говорити про «ніж Зеленського в спину Коломойського». Є велика кількість деталей, які невідомі громадськості. А саме в тих деталях і ховається «диявол».
Наталія Мосейчук, топ-ведуча «1+1», яку впевнено можна називати «українською скабєєвою», ще не почала інформаційних атак в бік Зеленського. Та й «1+1» поки мовчить.
Підозрілий та недовірливий український люд відразу подумав, що в такий спосіб Ігор Валерійович хоче уникнути зустрічі з американською Фемідою – екстрадиції в США. Де на Коломойського та його бізнес-партнера Геннадія Боголюбова заведена низка кримінальних справ та заарештовано чимало майна.
Як зазначається в позовах американського Мін’юсту, у США соратники Коломойського й Боголюбова, Мордехай Корф і Уріел Лейбер, працюючи з офісів у Маямі, створили мережу юридичних осіб, як правило, під назвами з варіаціями слова «Оптима», для подальшого відмивання незаконно привласнених коштів та інвестування їх. Вони придбали нерухомості й підприємств по всіх США на сотні мільйонів доларів, включно з майном, що підлягає конфіскації: офісна вежа, відома як 55 Public Square у Клівленді, офісна вежа в Луїсвіллі, відома як PNC Plaza, і офісний парк у Далласі, відомий як колишня штаб-квартира CompuCom. Сукупна вартість будівель перевищує 60 мільйонів доларів, вважають у Мін’юсті США.
21 травня 2019 року «Приватбанк» звернувся до Канцелярського суду американського штату Делавер із позовом про відшкодування збитків, яких, як вважає банк, він зазнав у результаті різних протиправних дій. Ці дії, вважає «Приватбанк», вчинені проти нього його колишніми власниками – Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим, – а також їхніми наближеними особами Мордехаєм Корфом, Хаїмом Шошетом та Уріелом Лейбером і компаніями, зареєстрованими ними у США. Загалом у позові йдеться про «відмивання грошей» протягом майже 10 років загальним обсягом у 470 мільярдів доларів – тобто майже 13 річних бюджетів України.
«Приватбанк» у позовній заяві стверджує, що Коломойський і Боголюбов є бенефіціарними власниками або мають контроль у кількох фірмах, зареєстрованих у США. І ці компанії нібито брали участь у відмиванні грошей, які виводились із «Приватбанку».
Загалом ідеться про десятки активів: феросплавні й металургійні заводи, комерційну нерухомість і готелі. Наприклад, завдяки грошам із «Приватбанку» одна з компаній, Optima Ventures, стала найбільшим власником комерційної нерухомості в американському місті Клівленд. Найбільше майна в Коломойського і Боголюбова «Приватбанк» виявив у штатах Огайо, Іллінойс і Техас.
Коломойський і Боголюбов заперечують звинувачення і стверджують, що купили об’єкти у США на гроші від продажу свого сталеливарного бізнесу.
Під час засідання Шевченківського суду про обрання запобіжного заходу для Коломойського з’явилась інформація про те, що нібито Коломойський має українське громадянство. Яке свого часу із великим інформаційним піаром забрав президент Зеленський (таким чином вивівши Коломойського з-під дії законів про олігархів). Проте цю інформацію згодом було спростовано Сергієм Лещенком, «видатним антикорупціонером», радником Офісу президента.
Хай там як, головна інтрига полягає в тому, чи використають кримінальні справи проти Коломойського в Україні для уникнення його екстрадиції в США, чи ні. В США Коломойському інкримінують відмивання 5 млрд доларів, а в Україні – 15 млн, що становить 0,2% від американського обвинувачення. Ситуація із екстрадицією до США, в якій опинився ще один «український» олігарх Дмитро Фірташ, показує, що американська юстиція дуже вперта та послідовна у своїх діях…
