Відбиток, який залишив в українській культурній історії 2023 рік

Традиційно наприкінці року люди роблять певні висновки, якими діляться з оточенням, наприклад, у соцмережах. Я ж хочу підсумувати 2023 рік з вами, наші дорогі читачі. Головною темою, як і торік, звісно є війна в Україні, далі економіка та політика. Утім, вважаю, що тут висновки мають бути для кожного свої, а публічні – від людей, які спеціалізуються на темі. Зі свого боку могла би підбити підсумки, а що ж там з московською церквою, яка все ще не випустила зі своїх лещат українців, але не буду. Зрештою, у нашій реальності, сповненій горем, слізьми та відчаєм, час від часу пробиваються промені світла – культура. От саме про найголовніші здобутки 23-го на культурному обрії йтиметься далі.

«Скіфське золото» вдома

10 років судів, боротьба з росією – й історична колекція стародавніх скарбів з музеїв Криму нарешті повернулася в Україну. Йдеться про 565 предметів, зокрема скіфські й сарматські прикраси і скульптури, які привезли до Києва з Нідерландів. Серед них – золотий скіфський парадний шолом IV століття до н.е. та інші скарби епохи колонізації Криму стародавніми греками. Колекція, переважно з кримських музеїв, перебувала на правах оренди в амстердамському музеї Алларда Пірсона, коли росія анексувала український півострів у 2014 році.

Наш ворог у своєму бандитському стилі претендував на ці скарби, але нідерландська Феміда стала на бік Києва. Для розуміння масштабності судової тяганини: експонати мали повернутись до Криму після завершення виставки. Але тоді ж рф незаконно анексувала півострів. І що ви думаєте? Ерефія наполягала на тому, що «Скіфське золото» повинні повернути в Крим! Натомість Україна стояла на тому, що таке рішення є неправомірним та нелегальним. Так у Нідерландах розпочався десятилітній судовий процес

У грудні 2016-го суд в Амстердамі постановив передати кримські артефакти Україні відповідно до закону про спадщину. Апеляційний суд Амстердама також постановив передати артефакти Україні, але вже на підставі Закону України «Про музеї» та наказу Мінкульту від березня 2014 року.

Однак музеї Криму подали касаційну скаргу до Верховного Суду Нідерландів із проханням скасувати рішення Апеляційного суду. Та 9 червня Верховний Суд Нідерландів відхилив касаційну скаргу й залишив апеляційне рішення без змін.

І от у листопаді пресслужба Національного музею історії України повідомила: «Після майже 10 років судових слухань артефакти з чотирьох кримських музеїв, що були на виставці "Крим: золото та таємниці Чорного моря" в Амстердамі, повернулися до України». Тут вони зберігатимуться до деокупації півострова.

Лише на цьому прикладі можна повністю зрозуміти, чому ж наша боротьба проти росії є екзистенційною.

Києво-Печерська лавра на шляху очищення 

21 квітня 2023 року уряд ухвалив постанову, в якій зазначається, що корпус № 19 Нацзаповідника «Києво-Печерської лаври» повернули у державну власність, адже 29 березня сплинув договір оренди національного заповідника «Києво-Печерська лавра» з Українською православною церквою МП, який тривав 35 років. У 2013 році за часів правління Януковича уряд передав представникам МП майно Києво-Печерської лаври в безоплатне користування. Після квітневого рішення уряду представники церкви мали залишити територію Лаври, але, як ми знаємо, досі повноцінно цього не зробили. 

Але до позитиву. Вперше за останні 300 років цьогорічного квітня великодня служба в Успенському соборі Києво-Печерської лаври відбувалася українською мовою та з новим намісником – архімандритом Авраамієм.

До того ж, цього року Православна церква України (ПЦУ) вперше разом із більшістю помісних православних церков світу відзначила Різдво 25 грудня за новоюліанським календарем. А 24 грудня у переддень Різдва вперше на великій лаврській дзвіниці прозвучав «Щедрик» у виконанні Академічної хорової капели Українського радіо під керівництвом головної диригентки Юлії Ткач.

Про кіно і не тільки

Рік, що минає, залишив свій відбиток на такому важливому культурному явищі як кіно. Були як тріумфи українських фільмів, так і суперечливі стрічки, які викликали хвилю обурення всередині країни. Так, ми стали свідками успіху нашого документального кіно на Заході, зокрема йдеться про вкрай важливу стрічку «20 днів у Маріуполі» режисера Мстислава Чернова про обстріли Маріуполя російськими окупантами. Фільм здобув низку міжнародних і українських нагород, а також представлятиме Україну на премії «Оскар».

Водночас повнометражний фільм «Юрик» став одним із найгучніших кіноскандалів в Україні. В основі сюжету історія 11-річного хлопчика, який долає шлях з Маріуполя через всю країну, охоплену війною, щоб дістатись кордону, де на нього чекають його родичі з Естонії, аби забрати дитину до себе. Воєнну драму описували як художній фільм, заснований на реальних історіях. Проте титру про те, що цей фільм є художнім, у стрічці не було. Люди, які пережили окупацію в Маріуполі, вкрай негативно відреагували на фільм. Зокрема, через невідповідність документальній основі: у стрічці було показано, що головний герой телефонує рідним за кордон, хоча зв’язок і електропостачання в Маріуполі пропали майже одразу після російського нападу. З міста начебто була організована евакуація, і проводили її представники ОБСЄ, хоча 7 березня 2022-го ця організація згорнула свою діяльність і вивезла своїх співробітників з України. Евакуацію ж, яка готувалася українською владою, кілька разів зривали росіяни: вони знищили як транспорт у місті, так і той, який прибував спеціально для узгодженого з окупантами вивезення цивільних. Не було в Маріуполі також сухих і освітлених укриттів, можливості запастися водою, «буржуйок» для опалення тощо.

Замість блискавичних вибачень представниця команди проекту дозволила собі некоректні висловлювання у бік маріупольців. Це спричинило ще більший гнів. Після цього жінка вибачилася і заявила, що «Юрик» – не документальне кіно і не кіно про Маріуполь, а історія однієї конкретної дитини, викладена у художньому творі. Зрештою автори стрічки видалили її з відеосервісів та пообіцяли перезняти без згадок про Маріуполь.

Серед приємного: в рейтингу найпопулярніших запитів Google серед користувачів в Україні опинилися український анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня» (3 місце в категорії «Фільми»). Сьому позицію посів фільм Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург».

«Мавка. Лісова пісня» – перший український анімаційний фільм, який побив рекорд та став найкасовішим українським фільмом. До того ж, це перша українська анімаційна стрічка, яка вийшла у широкий світовий кінопрокат: мультфільм побачили на великих екранах в 148 країнах світу. Найбільше квитків було придбано у Франції – понад 550 тисяч квитків, у Польщі – понад 480 тисяч квитків тощо. Загальні касові збори сягнули позначки в понад $20 мільйонів. Душа Лісу заговорила 32 мовами, а в Україні до створення «Всесвіту Мавки» долучилося щонайменше 30 національних брендів. 1 грудня «Мавка. Лісова пісня» з’явилася на платформі Netflix.

Загалом, 2023 рік попри війну та негаразди став доволі успішним для українського кіно.

Демосковізація в ділі

Хоча з 2013 року українці зробили значний ривок у питаннях позбавлення від радянського минулого, починаючи з ленінопадів, утім, які ж все-таки масштаби цього російського зла в нашій країні – розгрібаємо це болото досі. Через десятиліття цей процес став активнішим. Наприклад, упродовж 2022 року в Україні перейменували понад 10 тисяч пов’язаних із росією топонімів і демонтували 145 пам’ятників. А в березні 2023 року був схвалений Верховною Радою і підписаний президентом закон про деколонізацію, який має внормувати всі ці процеси та перетворити їх на державну політику. Хоча, як зазначають експерти, державі все ще складно встигнути за потребами суспільства. Але наприкінці 2023-го розповімо про позитивні зміни.

У столиці перейменували станції столичного метрополітену: «Дружби народів» отримала ймення «Звіринецька» – за історичною місцевістю між Печерськом та Видубичами в Києві. А «Площа Льва Толстого» стала «Площа Українських героїв».

«Київський музей Пушкіна» вже вдруге змінив назву і тепер називається «Садиба на Кудрявці».

Але однією із найяскравіших подій року став демонтаж радянського герба на монументі «Батьківщина-Мати» та його заміна на український тризуб. 

Вартість проекту становила 28 млн грн, усі роботи виконали коштом донорів.

Ще одна знаменна подія – демонтаж пам’ятника більшовицькому кату Миколі Щорсу. На початку квітня цього року Київрада ухвалила рішення про усунення з публічного простору бюстів, меморіальних об’єктів і пам’ятників, пов’язаних із росією та радянським минулим; серед таких рекомендованих пам’яток опинився і пам’ятник Щорсу – пам’ятка монументального мистецтва. У листопаді цього року уряд ухвалив рішення про демонтаж пам’ятника Щорсу. Вранці 9 грудня 2023 року розпочався демонтаж. Він простояв на бульварі Шевченка у Києві майже 70 років.

А от 15 листопада в столиці позбулися пам’ятника російському поету Олександру Пушкіну в парку імені Івана Багряного (який раніше також мав пушкінське ім’я). До речі, невдовзі пам’ятник Пушкіну можуть демонтувати й в Одесі.

Крім вищезазначених скульптур, з липня 2023 року в Києві демонтували понад 60 пам’ятників, пов’язаних з історією і культурою росії та СРСР.

Українська культура живе, дихає, хоча й нерідко її творці борються за виживання. Охопити всі культурні висновки року неможливо, наскільки багатогранними є українці. Музика, живопис, література, скульптура, мода, фотографія – цікавтеся українським, воно того варте. Але маю застерегти: в нашу красиву культуру заблукали паразити, які пропагують шароварщину, меншовартість та відверті дегенеративні наративи. Утім, як то кажуть, це вже зовсім інша історія.