Сила трансформації

У муках і судомах 

народжується людина нового виду:

homo spiritualis – людина духовна.

«Вогонь Очищення», О. Асауляк

Часом люди хочуть переконати мене, що вони особисто мають формулу і готові докластись до докорінної трансформації нашої держави за допомогою інтелектуальних напрацювань минулого, але без докорінної зміни своєї особистості. Вони навіть готові ментально боротись зі стереотипами свого мислення – хоча зазвичай залюбки це роблять лише із чиїмись... і всю активність патріотичну вкладають в площину виключно організаційну «до глибини кишені або до повного виснаження фізичних чи інтелектуальних сил». Але чому ж такі люди страшенно не хочуть виходити із зони душевного комфорту, працювати із блоками власної свідомости та негативними проявами свого характеру? Не хочуть перестати потурати своїм звичкам, комплексам, образам та мінусовим нахилам? Бо вони не розуміють, як важко сформувати поле однодумців, якщо вони не товаришують зі своєю душею та своїм духом. І це не невідомі терміни. Я хотів би запитати у кожного свідомого патріота України: що, як ви вважаєте, найміцніше формує людей у творчі об’єднання; що кожен з нас розуміє під словами «потреби власного духа»? Хто з нас знайомий особисто і може окреслити чи висловити на папері вислід внутрішнього спілкування власної душі і власного духа (я поки що навмисне не маю наміру згадувати про Духа Божого); хто є та містична сила, яка піднімає душу над земним інтелектом і допомагає побачити та відчути все по-іншому? Я не знаю іншого способу, ніж об’єднати міцних індивідуумів чи налаштувати їх на спільний творчий процес... тому не сперечаюсь, а просто ділюсь пережитим.

Хтось писав, що в суперечці проявляється мудрість, але це не мій метод. Я в суперечці бачу поля протистояння та егопрограми, що втратили спільний знаменник, спільну основу і попри все намагаються об’єднатися на рівні зовнішніх форм. Такі угруповання тримаються на силі душевних психоенергій але, не маючи спільної основи в розумінні Волі Духа, не розуміючи плану Глобального Стратега, – опускаються до допомоги на рівні міцних логічних форм. Але ж чи може людський непросвітлений розум привести до далекоглядних змін? Хіба доцільно лікувати коросту в тілі, що можна померти від серцевого нападу? Хіба людству з непробудженою свідомістю потрібні духовно непросвічені керманичі? Хіба може бути професіоналом у політиці людина, позбавлена гену жертовности, альтруїзму чи присутності Божої? Я не вірю, що хтось може хотіти служити людству назагал, водночас визвірятись на свого сина, секретарку чи сусідку... Ніхто не без гріха, але тільки безумець не приймає «ліків» при такому важкому діагнозі. 

Сьогодні я хочу сказати про потребу балансу між відомою в психології «активною активністю» нашого фізичного провідника та потребою відкриття «цілісного бачення» на рівні нашого духу. Адже людина є тривимірною структурою: дух, душа і тіло – де від збалансованої роботи та правильної співпраці усіх трьох складових залежить результат. Це очевидні речі, скажете ви. Так! Але інколи складається враження, що на практиці люди не розуміють цього і хочуть спочатку зробити соціальну, технічну, економічну чи аграрну реформи, не маючи та не практикуючи реформи своєї егоособистості. Риба ж гниє з голови – НАШОЇ ГОЛОВИ, а вже згодом нашу державу руйнують люди з пліснявою в душі. Пам’ятаю одного товариша з Італії, що переконував мене, що він ревний католик і не порушує заповіді «Не чини перелюбу», бо їздить раз на тиждень завжди до однієї і тієї ж повії... і її не зраджує. Ми практикуємо мікс релігійних норм – без розуміння їхньої суті і зрештою покриваємо це догоджанням чуттєвим похотям. 

Надворі відбувається Армагедон і Сили Світла борються із силами князя темряви, а ми часом робимо над собою формальні зусилля обрядового характеру й очікуємо, що вони приведуть і нас і ВЕСЬ світ до кардинальних змін. Це так мене дивує! Особливо, коли згадую, що Христос залишив всього 2 заповіді... і в одній з них звучить «усім..., усією..., усією..., усією міццю»! І як після цього винуватити тоталітаризм в його негативних проявах, коли ми самі власні душі тоталітарно підім’яли вдоволенням земних потреб наших близьких чи рідних, або, що гірше, гедоністичними потребами свого біологічного скафандру. Ми потребуємо хоча і поетапних, та все ж докорінних змін: і спершу в собі! І якщо не мати плану цих змін, якщо не обрати для них і куратора, і духовного керівника, то короткочасне абстрактне звернення до Бога з проханням щось зробити з нашим духом, за нас але без нас, це є ще одним кроком до світу ілюзій, наслідком якого є духовне невігластво. А невігласи дуже легко перетворюються на рабів і тоді їм вже не допоможе жодний патріотичний здвиг. «Скільки не переставляй на полиці кулі місцями – вони від того кубами не стануть». Хоча, звичайно, в теорії... 

Який має вигляд більш наочний і для кожного зрозумілий процес переходу людства з однієї фази свідомості на іншу? Це ніби коли все життя виконувати роль фігури на життєвій дошці кимось посланих нам подій, людей чи ситуацій, і в один момент побачити замисел – цілісну картину того, що відбувається. (Більше про це у відео: «Пішак чи Гросмейстер? Крок 22. Побудова України Майбутнього» на ютуб-каналі Святослав син Ігоря). Тоді припиняєш природно, а не надумано, реагувати на всі події на старий манір – і починаєш вкладати сили в те, «що важить». Так от природність даного процесу і є власне вагою. Важко в середовищі наркозалежних говорити про лікувальну дію канабісу. Так само важко в середовищі людей неконтактних із Архітектором Світу говорити про трансформацію будь-якого із союзів, міністерств чи урядів і вірити в їхній довготривалий конструктивний ефект. 

Тому, підсумовуючи, скажу, що дуже важливо в нашому полі спілкування досягти не просто синергії дій, а й дійти до схожості потреб нашого Духа! Звичайно, що молитовний та релігійний арсенал треба використовувати сповна, так, як того вчить ваш парох чи пресвітер, але перебувати в них треба з усією душею нашою і з серцем повним концентрації на присутності Бога, тут і зараз – між нами. І це не самонавіювання чи ще якась ньюейджівська нісенітниця, ні – це древня дієва формула, Заповіт БОГА – практика якого залежить виключно від нашого бажання та наснаги по втримуванню акценту нашої уваги на Богу. Без щоденного перебування в тиші Духа (після намолювання щоденних молитов) я не знаю, як інакше отримати підказку від Творця в таких складних умовах, в яких всі ми з вами перебуваємо. І неважливо чи ви зараз в краю, чи ні – всі ми зв’язані на генетичному рівні та через спільний український Ейдос. Ми ніби різні органи, але все ж ОДНОГО і того ж тіла Христового. Тому не опускаймо щоденної практики сердець наших, бо світ демонів, що об’єднались і хочуть взяти нас виснаженням, бояться одного – присутності Світла Христового поміж нами. ХРИСТОС посеред НАС!