Містика пізнання свого призначення

Сьогоднішні роздуми про свято, коли християни згадують, як батьки маленької 3-річної Марії – Анна і Йоаким віддали свою єдину доньку на виховання до храму, і відтоді вона більше ніколи не повернулась до батьківської хати. 

І що нового в цій події? Тоді було традицією першу дитину, первістка, посвячувати Богу. Те, що не могло здійснитись без Божого втручання, без Його щедрої любові до людей, має бути прийняте як дар, як благословення. Дари Божі служать не окремій особі, а світу, являючи велич Творця. І що важливо – про цей Дар Неба світу, благословенне дитя, приніс звістку обом батькам Ангел Божий.

Але слушно запитати, як це співставити з життям сучасної людини. Більшість людей, можливо, ніколи не задумувались над тим, що ми всі отримали від Бога дар! Ми отримали те, що ніколи самі не могли і ще довго не зможемо створити. Який такий дар має кожен з нас?

ДУША. Так це великий дар Бога, Він творить душі живі, Він дає життя своїм творінням. І душі приходять в наш світ для реалізації своїх дарів, того, з чим і для чого вони прийшли. Кожен повинен виконати взяту на себе на час свого земного життя програму. Душа втілюється, щоб виконати взяту обітницю на весь період перебування тут, на планеті Земля. Але більшість забула і ніколи не згадує, або захопилась ілюзорністю фізичних форм. Дехто відкидає все містичне, невидиме, бо незрозуміле земною логікою. У всіх свої причини. І обітниці не виконуються, дари Бога Йому не посвячуються, а тому і не можуть проявитись для світу, послужити для преображення світу. Хіба нам не нагадували: «Богу Богове, а кесарю кесареве»? Та більшість людей те, що належить Богу, віддали у владу кесаря. Наслідки сумні, але як усе змінити не знаємо, тому намагаємося боротись, підіймаємо бунти, революції, вимагати перевиборів... Проте це ненадовго... а то і зовсім не допомагає.

Повертаємось на два тисячоліття назад. І тоді, як тепер, люди страждали, воювали, прагнули свободи від рабства світу і сильних того світу, прагнули зрозуміти, як можна змінити світ на краще. При тому методи вибирали однакові – рабська покора злій долі або протести і боротьба, не стихаючі і до сьогоднішнього дня війни.

І водночас у світ приходить втілення обітниці Бога про наближення великих змін. Світ про це навіть не здогадується, а Бог уже реалізує свою частину обітниці – майбутнє СПАСІННЯ всього людства. Люди мають взяти в цьому свідому участь, обітницю укладають дві сторони і кожна виконує свою частину.

Кожна душа, що приходить на Землю, уклала свою обітницю: народитись в певній родовій лінії, в певному народі і вибраному нею історичному періоді (більш детально про прихід душ і вибір можна ознайомитись на лекціях ЛМГО...). Для того, щоб зреалізувати вибрану програму свого втілення, дається земне життя, а його тривалість – це можливості для такої реалізації. Чи у кожного є така програма? Так. Чи кожен в це вірить? Ні. Чи скасовує це програму душі? Теж ні. Приведу аналогію для розуміння. Ви хочете вирушити у відрядження в іншу країну. Вас викликає керівництво і знайомить із завданнями, які треба виконати. Ви обираєте те, що готові реалізувати. Будуть враховані ваші можливості і вам видадуть всю необхідну інформацію, в чому ваше завдання і який результат потрібен. Умовно, вам дають карту пам’яті з потрібними записами, зі зворотнім зв’язком для підтримки і корекції вашої роботи під час відрядження. Ця карта пам’яті має достатній об’єм для запису кожної миті, яку ви проживатимете під час відрядження. Все записується в розділ «Перебування на Землі». І коли настає термін завершення відрядження, душа повертається назад і дає звіт про те, що зроблено. Умовно, сканується виконання обітниці, звіряються записи, «яке завдання було взяте і як насправді воно було виконано». Цю звірку, як все пройшло на Землі, сучасними поняттями можна охарактеризувати «страшний суд, який проходять душі». Хто не виконав або замість реалізації своєї програми витратив всі сили, щоб гнатися за копіюванням інших, чи просто витратив життя на реалізацію примітивних потреб «хліба, видовищ, грошей, слави і влади...». Про таких в християнстві, і не тільки, говориться, що горітимуть вогнем своїх пристрастей, попадуть у світ тіней, Шеол, пекло. Бо туди, звідки душа йшла в наш земний світ, уже не повернеться. Це як потрапити в полон ворога, звідки тебе ніхто не поверне.

То як не змарнувати своє життя і бути щасливим в світі, де зло і добро поряд. Секрет щастя у виконанні того завдання, з яким ти прийшов. А пригадати його тобі допоможе душа – в ній ця пам’ять. Проте само нічого не зробиться, потрібен свідомий вибір реалізувати своє істинне призначення в цьому житті. Ми не створені Творцем лише, щоб «їсти, спати, плодитись...». У кожного є своє особливе призначення: пробудити пам’ять душі і подарувати світу дари, з якими вона прийшла на Землю, щоб енергією свого дару послужити Богу і людям. Це якщо ти про душу згадаєш і будеш наполегливо з надією просити Бога дарувати тобі цю перспективу. Саме перспективу, бо душа або спить, або в глибокому занедбанні і не може нічого пригадати. Завдання кожного змінити вектор своєї свідомості від чисто земних потреб до потреби духовного розвитку і почати шукати способи отримати доступ до закритих файлів своєї душі.

Ці коди доступу мають два ключі, як в банківських особистих сейфах, один у людини, другий у Бога. Відкрити можна лише разом. Але доступ в цей банк пам’яті має не тіло фізичне, а саме душа і тільки вона. Бо це душа, перед втіленням на Землю, записувала програму життя і коди доступу до неї. Тіло з’явилось потім. Тіло не знає нічого, воно лиш оболонка для душі, без нього душа тут не може проявляти себе, але може довго перебувати в летаргічному сні, наче зачарована спляча царівна. Твоя свідомість людини розумної, мислячої може її розбудити поцілунком любові. Як Бог вдихнув енергію любові, чистого Духа в сотворену людину і вона стала образом і подобою Його, душею живою.

Проси, людино земна, щоб Бог дав тобі хоч краплю любові і ти змогла пробудити свою душу. Вір і не втрачай надії, будь наполегливою, як Анна і Йоаким, не відступай і тоді Бог пошле звістку через твого Янгола-Охоронця, що душа прокинулась. Але ця маленька душа не може одразу почати виконувати своє призначення, їй треба підготуватись, навчитись розуміти, що тут навколо відбувається, які будуть потрібні їй знання і вміння для здійснення того, з чим вона прийшла на Землю в свою родину, свій народ, свою країну, а, можливо, і для служіння людству.

Ось чому маленьку Марію, батьки віддали в Єрусалимський храм. Їй треба було підрости, навчитись всього, що буде потрібне для життя, але найважливіше не втратити зв’язок з Богом, який послав Її для великої радості не лише батькам, а цілому людству. І вона старанно вчилась і перебувала з Богом, Їй дозволялось перебувати біля святині храму. І перший код доступу до таємниці свого призначення Марія отримала ще перебуваючи на навчанні в храмі. Архангел Гавриїл приніс Марії перший ключ.

Тому це свято, Введення в храм Пресвятої Діви, не є формальним чи неактуальним на сьогодні. Кожен, хто виходить з духовної летаргії, має заново навчитись розуміти світ земний і світ тонких енергій, в якому живе душа, своє призначення як істоти духовної, сотвореної Богом і посланої в цей світ як дар Бога людям. Важливо не змарнувати цей дар, встигнути за земне життя його проявити, навчитись, як маленька Марія, що віддала Богу і людям все що мала, і чим обдарував Її Творець. Щастя – це код, записаний в ДНК кожної людини, і щоб навчитись користуватись цим кодом, треба увійти в свій внутрішній храм Духа, і там, посвятивши себе, свою душу і все своє життя Богу разом з Ним і тими, хто шукає того самого, розвивати знання про своє істинне покликання, сенс свого життя і перспективу майбутнього.