Дмитро Вишневецький: «Байда», воїн, магнат, гетьман

8 листопада минуло 502 роки від дня народження (1517) українсько-литовського магната на Волині, князя гербу Корибут з династії Гедиміновичів, козацького ватажка, гетьмана, урядника Королівства Польського (старости канівського і черкаського), власника маєтків у містечку Вишнівець Крем’янецького повіту Дмитра Івановича Вишневецького («Байди»). Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Тоді ж козаки обрали його своїм гетьманом. Зорганізувавши навколо себе розрізнені козацькі ватаги, він розпочинає складну й небезпечну політичну гру, що полягала у відмові від підлеглості законному («природньому») суверену на користь іншого, більш вигідного монарха, задля втілення в життя планів боротьби проти татарської загрози.

Дмитро Вишневецький був старшим з 4 синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни – доньки Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького. Дід Дмитра – Михайло Вишневецький-Збаразький, разом з його батьком, дядьками (стриями) Федором, Олександром, брали участь у Вишневецькій баталії.

В історичних документах ім’я Дмитра Вишневецького вперше згадується 1545 р. під час ревізії Крем’янецького замку. Наступна згадка – 1548 р.: набіг на землі Очаківського замку, який перебував під владою Високої Порти; в «Реєстрі шкод» за період з 14-23 жовтня 1548 р., 1 серпня-6 листопада 1549 р. як найбільших нападників на володіння османів в Північному Причорномор’ї записано брацлавського старосту Богуша Корецького, старосту барського Бернарда Претвича, сини гетьмана Миколи Сенявського Ієронім (Ярослав, Ярош), Миколай, … князь Д. Вишневецький.

Перші походи

Починав діяти, набиратись досвіду в складі формувань під проводом Бернарда Претвича; очолював окремий відділ. Наприкінці 40-х рр. (з 1551-го) король Сигізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов’язком. Осередком планів та амбіцій Дмитра стала закладена на пониззі Дніпра фортеця. Польські джерела стверджують, що після князя Федора Санґушка був старостою брацлавським, вінницьким.

Незважаючи на попередження Сигізмунда II, Дмитро Вишневецький 1553 р. власним коштом розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, куди до нього стікалися козаки; фортеця мала стати форпостом у боротьбі проти татарської агресії. Мала Хортиця за результатами археологічних та гідроархеологічних досліджень ототожнюється з островом Байда, розташованим на захід від острову Хортиця.

Перебування в Османській імперії

Улітку 1553 р. Д. Вишневецький несподівано залишив Малу Хортицю й з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману I пів року. Мотиви цього вчинку неясні: не маючи достатньої підтримки від уряду, намагався справити на нього відповідне враження, або прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб через нього мати вплив на кримського хана. Інша версія – визволення з полону родичів загиблого Федька Вишневецького (зокрема, його вдови – княгині Марії). Ймовірно, безпечному перебуванню в Стамбулі сприяла дружина султана Роксолана. Вплив на уряд Великого князівства і Польського королівства він справив – двірські кола були стривожені, боялися, що Д. Вишневецький наведе османів на Україну. Після повернення з Османської імперії на початку 1554 р. Д. Вишневецький в товаристві свого давнього товариша в сутичках проти орди руського воєводи Миколи Сенявського, який взяв на себе місію виправдовувати «Байду» перед королем та сеймом, вирушив до Варшави; пояснення щодо перебування в Порті були прийняті. Одержав формальне доручення тримати оборону проти татар у закладеній ним фортеці. Надалі міг розраховувати лише на власні сили. Будівництво Хортицької фортеці він довершив, мобілізувавши козаків, селян Канівського та Черкаського староств.

Боротьба з татарами й османами

Московсько-козацьке військо пішло під Аслам-город (або Іслам-Кермен, тобто твердиня (фортеця) ісламу, поблизу теперішньої Каховки), та Очаків. Похід тривав до початку літа і був успішним, ці міста були здобуті. Козаки захопили табуни коней, стада худоби, а також багато полонених і рушили назад. Відбивши вогнем з рушниць погоню, очолювану калгою, вони безпечно дісталися Черкас. Сигізмунд II виправдовувався перед ханом Девлет-Гіреєм за той похід тим, що це була нібито справа московських козаків, а Вишневецький тут ні до чого. Він навіть намагався запевнити хана, що Хортицька фортеця буде корисною для Криму проти московської експансії, і що Д. Вишневецькому доручена ця справа – тримати сторожу на Дніпрі – саме нападати через те, що Д. Вишневецький мав добрі особисті стосунки з султаном і ханом. Але восени того ж 1556 р. козаки Д. Вишневецького знову напали на Аслам-город уже власними силами. Замок був здобутий, гармати з нього були перевезені до Хортицької фортеці. Девлет-Гірей спочатку спробував домовитись з Д. Вишневецьким, запрошуючи його до себе на службу. Згоди він не одержав і в січні 1557 р. зібрав орду і зробив спробу захопити Хортицьку фортецю. Облога тривала 24 дні, після чого татари з великими втратами відступили. Д. Вишневецький сповістив Сигізмунда II про свою перемогу і запевнив його, що татари не зможуть напасти на Україну, доки стоїть його фортеця. При цьому він просив «посилити замок людьми й стрільбою», але одержав від великого князя тільки похвалу, обіцянку жалування та рекомендацію не загострювати відношення з татарами.

Упевнившись у неспроможності правлячих кіл Великого князівства до рішучих дій, Дмитро знову звернувся до москви; йому прислали тільки гроші, при цьому запрошували на царську службу. Влітку 1557 р. Девлет-Гірей зібрався з новими силами у похід на дніпровський замок; з ним ішли османське військо на човнах і молдовська поміч. Фортецю на острові було взято у повну блокаду, після тривалої облоги він змушений був її залишити через нестачу харчів. Козаки невеликими групами прокрались крізь османсько-татарські заслони і подалися вгору Дніпром до Черкас. Покинута фортеця була зруйнована.

На московській службі

Перед московськими політиками Д. Вишневецький виклав свій план боротьби з татарами у союзі з Литвою, відірвавши її від союзу з Кримом. Ця ідея була сприйнята зі співчуттям; на початку 1558 р. була розпочата підготовка до кампанії проти Криму та до переговорів з Великим князівством Литовським. Вишневецький з московським військом рушив шляхом попереднього походу Ржевського (1556 р.), по дорозі збираючи козаків. Був запланований похід всередину Криму. Хан відтягнув усі орди за Перекоп та приготувався до оборони.

Д. Вишневецький під Перекопом одержав підкріплення з москви на чолі з Ржевським, планував похід на Козлов (або Ґезлеве, теперішня Євпаторія). Раптово був відкликаний до москви: були доручені другорядні операції на Дону, згодом на Кавказі, під час яких, у 1560 р., було засновано фортецю Черкаськ (нині Старочеркаськ – столиця Війська Донського). Похід всередину Криму був здійснений 1559 р. під керівництвом воєводи Адашева, роль Д. Вишневецького була незначною.

Це було не те, чого сподівався; у зовнішній політиці москви з 1558 р. першочерговою стала задача виходу до Балтійського моря, справа боротьби проти татар була занедбана. Розпочата Іваном IV Ливонська війна загострила московсько-литовські відносини, 1561 р. Литва вступила у війну проти москви. Д. Вишневецький опинився у фальшивому становищі зрадника (не влаштовувало). Разом зі своїми козаками він попрямував до Дніпра і, зупинившись на острові Монастирському (30 миль нижче Черкас), посередництвом двоюрідного брата – тодішнього старости черкаського Михайло Вишневецький, домігся від великого князя для себе, своїх супутників ґлейтових листів – письмових гарантій безпечного перебування на території Великого князівства Литовського. Сигізмунд II охоче прийняв Д. Вишневецького «в свою ласку господарську». Пізніше послав Івану IV запит про поведінку Дмитра, одержав відповідь: «Прийшов, як пес, і втік, як пес; а шкоди від нього мені, государю, і моїй державі не було». На сеймі Д. Вишневецького приймали, вітали, цінуючи, як і раніше, дуже високо. Але крах усіх планів підірвав його сили – тяжко захворів (думав, що отруєний). Лікували особисті лікарі великого князя.

Похід у Молдовське князівство. Зрада і загибель

Повернувся з 300 козаків-запорожців, 150 козаками отамана Водоп’яна (до цього були на службі в Івана IV). В грудні 1562 р. у супроводі сєрадзького воєводи Ласького Альбрехта, негідного другого чоловіка нещасливої Беати Косьцєлєцької-Острозької-Ласької, матері княжни Гальшки Острозької, прибув на Сейм. А. Ласький не пробачив молдовському господарю Я. Геракліду те, що він відібрав у першого надану йому раніше Хотинську фортецю з навколишніми поселеннями. Не маючи достатньої військової сили, через коменданта Хотинської фортеці Яна (Івана) Пясецького (родича Байди) вирішив залучити до акції Д. Вишневецького і 1563 р. підбив його до походу у Молдовське князівство, де він претендував на престол (друга дружина молдовського господаря Петру IV Рареша Єлена Катерина Бранковіч – старша сестра другої дружини батька – Івана Вишневецького Марії Магдалени Бранковіч-«Деспот»); як онук по матері Штефана III, зведений двоюрідний брат Петру IV Рареша). 1563 р. в Молдовському князівстві піднявся боярський заколот проти тодішнього непопулярного господаря – узурпатора, міжнародного авантюриста Якова Василакі Геракліда, або Деспота. Я. Гераклід був скинутий, його місце посів керівник заколоту боярин Штефан Томжа (Томша). Військо вербували разом у Кам’янці-Подільському. Деспот запропонував королю стати сюзереном, захистити Сучаву від ймовірного нападу. Король запевнив, що ніхто з його підданих не порушить спокою, у разі небезпеки прийде на допомогу кам’янецький каштелян Єжи (Юрій) Язловецький. Після зростання кількості потенційних учасників походу Деспот звернувся до короля Польщі, який надіслав лист-відповідь, який Деспот не отримав. Д. Вишневецький, Я. П’ясецький, на чолі 5-тис. загону стали на березі Дністра, чекали підходу А. Ласького з військом. Частина боярства, невдоволена Деспотом, очолювана Штефаном Томжею (теж претендентом на трон, якого вже обрали господарем), підняла повстання, запросила Д. Вишневецького до себе на володіння (господарство), обрання Ш. Томші називали тимчасовим. Д. Вишневецький охоче погодився, хоча був на той час хворим, слабким, швидко вибрався у похід з невеликими силами, його загін складався тільки з 500 воїнів, про пастку не підозрювали. Бояри, що його запросили, не дали йому достатньої підтримки, козаки були розгромлені. Частина їх, сам Д. Вишневецький також, зокрема Іван Сенюта, потрапили у полон; Ш. Томжа відправив усіх полонених до Стамбула.

За наказом султана Селіма II (сина Сулеймана I Пишного та Роксолани) Д. Вишневецького та двох його товаришів, зокрема коменданта Хотинської фортеці Івана (Яна) П’ясецького, родича «Байди» було скинуто на гак, а рядових козаків відправлено на галери. 

Перекази про Дмитра Вишневецького

Навколо його життя, смерті створено багато легенд. В українському, польському, литовському народах легенди почали творитись одразу після його трагічної загибелі. Оповідали, нібито його після катувань було скинуто з високої башти і він зачепився ребром за гак, що стирчав із стіни, або що його було навмисно почеплено ребром на гак; що він прожив у такому стані три дні і при цьому без упину голосно лаяв османів та їхню віру; що тільки не стерпівши наруги над своєю вірою, хтось із османів застрелив Дмитра з лука. Оповідали, що османи вирізали та з’їли серце Вишневецького, щоб перейняти його мужність та відвагу. Згодом з’явились нові подробиці: що султан зваблював полоненого Вишневецького в османську віру, обіцяючи за це всілякі блага, але Дмитро зневажив все те та ще й сам, висячи ребром на гаку, стріляв із лука в султана. Проте французький посол, повідомляючи наприкінці жовтня (ст. стиль) 1563 р. зі Стамбула про страту Вишневецького, жодним словом не обмовився про такі жахливі подробиці. В українській народній творчості ця легенда перетворилася на широко відому думу про козака Байду; однак невідомо, чи була це обробка самих тільки чуток, чи справді сам Дмитро став прототипом козака Байди. У всякому разі, Байда як історична особа з тогочасних джерел невідомий, і в жодному документі того часу Вишневецький не називається Байдою.

Історичне значення діяльності Дмитра Вишневецького

Відомий як перший організатор козацьких військ. Його попередники – Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкович, залучаючи козацькі загони до своїх військових операцій, використовували їх як силу допоміжну. Д. Вишневецький спирався на козацтво як на головну силу, якою він підпирав власні політичні амбіції. Козацький літописець XVIII ст. Г. Граб’янка називав його навіть козацьким гетьманом, у джерелах XVI ст. такий титул «Байди» не трапляється. Не підтверджено джерелами твердження про те, що він заснував Запорозьку Січ.

Зв’язок Дмитрової фортеці з Січчю був лише ідейним. Діяльність Вишневецького лише вказала напрям, у якому пішов подальший розвиток українського козацтва, i дала йому потужний поштовх у цьому напрямі. Це просування козацтва на Низ Дніпра і врешті колонізація придніпровських степів, утворення організації не лише військової, але й політичної з міжнародними зв'язками, заснування козацької фортеці – справжньої Січі в Запоріжжі. Навіть його останній похід, що скінчився катастрофою в Молдовському князівстві, став прологом низки молдовських походів, здійснених козаками у наступні кілька десятиріч; найвідомішими з них були походи Івана Підкови (1577) та Тимоша Хмельницького (1653 р.).

Вшанування пам’яті

Названий османами «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти», Д. Вишневецький заслужив на добру пам’ять нащадків. Деякі історики ототожнюють Вишневецького з героєм популярної історичної пісні – козаком Байдою.

13 вересня 1997 р. Поштою України випущена в обіг поштова марка номіналом 20 копійок із зображенням Д. Вишневецького.

31 березня 1999 р. Національним банком України випущено срібну пам’ятну монету, номіналом у 10 гривень, присвячену князю і козацькому отаману Д. Вишневецькому.

13 жовтня 1999 р. на острові Хортиця відкрито пам’ятний знак Д. Вишневецькому (Байді) – засновнику Запорозької Січі; здійснено урочистий підйом на поверхню козацької чайки XVIII ст.

Вулиці, названі на честь Дмитра Вишневецького є в українських містах: Дніпро, Кривий Ріг, Тернопіль, Черкаси, Коломия, Буча, Ківерці, Козятин.

На честь нього також названий 18-й полк оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького Національної гвардії України.

Цікаві факти

У місті Черкаси через центральну площу проходить вулиця Дмитра Вишневецького-Байди, яка веде до колишнього Черкаського замку, резиденції старости Черкаського князя Д. Вишневецького.

Пам’ятники Вишневецькому є в Запоріжжі на острові Хортиця та в Олександрівському районі міста. Також йому встановлено барельєф на будинку Черкаського музичного училища.

Історіографія

Аполлон Скальковський в своїй праці «Історія нової Січі» вперше згадує Дмитра Вишневецького як «Байду», як гетьмана українського козацтва. Єдиний, хто написав що він загинув на палі (не підтверджений факт). М. Костомаров з’ясував причини поваги козаків Д. Вишневецького.

Андрій Стороженко в праці «Князь Дмитрий Иванович Вишневецкий, по народному прозвищу Байда» не погоджується з думкою, що він був старостою. Автор спирався на російські джерела та фольклор.