«Найкращий з усіх морпіхів»: Михайло Странк, українець, що став героєм Америки

10 листопада не лише день смерті Івана Котляревського, але й день народження іншого українця, що прославився на увесь світ. Командир загону морської піхоти американської армії Майкл Стренк разом зі своїми побратимами підняв американський стяг на вершині острова Іодзіма, що знаменувало не лише контроль над стратегічно важливою точкою у Тихому океані, а й спричинилось до капітуляції Японії у Другій світовій війні. Ту мить зафіксував на світлині воєнний кореспондент Джо Розенталь, за що отримав Пулітцерівську премію. А фотографія облетіла увесь світ. 

Михайло Странк народився 1919 року на десятий день місяця листопада на Пряшівщині у селі Орябина, що у Словаччині, неподалік кордону з Польщею. Це етнічні лемківські землі. Дотепер у рідному селі американського героя вивчають українську мову у дитсадку та школі. Варто сказати, що словаки схильні помилково називати Странка словаком. Але це не так, адже він та його батьки були русинами, як себе називали тоді українці, та й говорили вони лемківською говіркою української мови. До того ж селяни з Орябини були активними співзасновниками Руської Національної Ради в Старій Любовні. І пам’ятаємо з історії, що у листопаді 1918-го Руська Національна Рада проголосувала за приєднання Пряшівщини до України. А 1921 року під час офіційного перепису населення зафіксовано, що в Орябині понад 96% населення становили українці. Батько Михайла Василь Стренк і його мати Марта, звичайно, вважали себе русинами, себто українцями. Тож навряд їхній син міг вважати себе словаком. 

Холодної осені 1921 року, перетнувши Атлантику, простий хлібороб з Пряшівщини Василь Странк з надією на нове безбідне життя подався до Пенсильванії, адже там потребували робочих рук і платили гроші. В окрузі Камбрія він зумів влаштуватися на роботу у вугільній шахті. Понад пів року важкої праці – і Василь, котрий записаний був у Штатах як Чарльз, зібрав нарешті необхідну суму для переїзду до Америки дружини та сина. І ось 4 серпня 1922 року лайнер «Berengaria», на борту якого були Марта та маленький Михайло, зайшов у порт Нью-Йорка. Сім’я возз’єдналася і почала нове життя на новому континенті, нерідко згадуючи батьківщину. Жили вони у містечку Франклін в окрузі Камбрія у Пенсільванії. Воно було ще меншим за рідне село у Карпатах: навіть у 2000 році там жило трохи більше ніж чотири сотні людей. У Франкліні Михайло закінчив середню школу. Після закінчення школи навчався у промисловому технікумі. Мав веселу вдачу, гарно навчався. Як і личить українцеві, гарно співав, а також опанував валторну, був спортсменом, був капітаном бейсбольної команди. Потому півтора року служив у Цивільному корпусі охорони навколишнього середовища, а відтак пішов працювати на будівництво автострад. У жовтні 1939-го добровольцем записався до Корпусу морської піхоти, що базувався у Пітсбургу. Початкову підготовку пройшов на острові Перріс. Після отримання звання рядового став вояком штабної роти. У січні 1941 року рядовий першого класу Майкл Стренк зарахований до Підготовчої роти «W». В Гуантанамо, куди відправили його роту, Михайла перевели до 1-ї дивізії морської піхоти. 23 квітня отримав звання капрала. У вересні 1941-го разом з дивізією переїхав на службу до Північної Кароліни. 26 січня 1942 року капрал Стренк став сержантом. Улітку 1942-го його перевели до елітного спецпідрозділу – 3-го батальйону рейдерів морської піхоти. Стренк пройшов битви за острів Павуву (лютий – березень 1943-го) та за Затоку імператриці Августи (листопад 1943-го – січень 1944-го). На День святого Валентина Михайло прибув до Сан-Дієґо, звідки вирушив одразу до сім’ї. Батьки відмовляли його вертатися на фронт, проте Михайло сказав: «На цій війні молоді хлопці. І їм потрібна моя допомога».

Після повернення на службу сержант Стренк потрапив до 5-ї дивізії морської піхоти. Пройшов інтенсивну підготовку та виснажливі тренування на Гаваях. Відтак став командиром відділення. 19 лютого елітна дивізія морської піхоти армії США прибула на Іодзіму. 23 лютого загін Стренка отримав наказ: провести телефонну лінію на вершину 166-метрової гори Сурібаті. Для виконання наказу Стренк узяв групу з п’яти бійців, яку сам і очолив. Зі складу вони взяли прапор, прикріпивши його до залізної труби. До вершини добиралися вповз під градом ворожих куль. Фотокореспондент Джо Розенталь приєднався до них і сфотографував момент встановлення прапора на вершині острова. Світлина була опублікована майже в усіх американських газетах і журналах, а згодом стала найвідомішою фотографією Другої світової війни. Американська пошта виготовила поштову марку тиражем 150 млн. В боях за острів майже 7 тисяч американських морпіхів віддали свої життя. Але водночас втрати японців були втричі більшими. Ось яким важливим був той невеличкий клаптик землі посеред океану площею всього 23,7 кв. Км. Це була стратегічна точка, і морська піхота справилась зі своїм завданням. Після того Японія капітулювала. 

Побратими обожнювали Михайла, згадуючи його простоту в спілкуванні. Він був оптимістом і вселяв надію в те, що хлопці попри все зуміють вижити у воєнній м’ясорубці. Джеймс Бредні у книзі «Прапори наших батьків» використав спогади морпіхів, що брали участь у тих боях. І вони називали Стренка «найбільшим морпіхом із морпіхів», а також характеризували як справжнього лідера та безстрашного воїна, що завжди був прикладом для інших. Він неодноразово казав підлеглим: «Йдіть за мною, і я постараюся повернути вас цілими матерям» («Follow me, and I’ll try to bring you all safely home to your mothers»). Капрал Блок згадував, що накази Стренка завжди виконувалися без жодних вагань, нарікань чи заперечень. Його бойовий побратим Голлі, що був поруч у момент смерті Михайла, розповідав, що «він був найкращим з усіх морпіхів, кого я знав». Але немилосердна смерть нагло застала героя: 1 березня американська артилерія накрила ділянку, де перебував загін Стренка… Похований він на Арлінгтонському національному цвинтарі.

Бронзова Зірка з літерою «V» за хоробрість, Пурпурне Серце, Стрічка учасника бойових дій (ВМС США), Подяка Президента (нагороджений 6 разів), медаль за зразкову поведінку, Пам’ятна медаль оборони США, медаль «За Американську кампанію», медаль «За азійсько-тихоокеанську кампанію» (нагороджений 5 разів); медаль Перемоги у Другій світовій війні. Такий перелік нагород американського героя українського походження Майкла Стренка. У 2006 році Клінт Іствуд зняв історичний фільм «Прапори наших батьків», де розповідається про битву за Іодзіму. Пам’ять Михайла вшанована і в Україні: 2015 року в Ужгороді встановлена скульптурна композиція.