Смолоскип

Пам’яті Василя Макуха, вояка УПА, політв’язня мордовських концтаборів, дисидента, який 5 листопада 1968 року вчинив акт самоспалення на знак протесту проти окупаційного радянського режиму в Україні та вторгнення військ СРСР на територію Чехословаччини з «миротворчою» місією. Той самий шлях мученицького протесту обрали: Ришард Сівець (Польща, вересень 1968 року), Ян Палах (Чехословаччина, січень 1969 року), Ілля Ріпс (Латвія, квітень 1969 року), Ромас Каланта (Литва, травень 1972 року), кримський татарин Муса Мамут (1978 рік)… Подвиг Василя Макуха повторив інший українець Олекса Гірник, який 21 січня 1978 року, у 60-ту річницю проголошення УНР, спалив себе на Чернечій горі в Каневі на могилі Тараса Шевченка в ім’я захисту української мови.

…Був із Карева відважний той вояк,

Невисокий, з карими очима,

Мав старенький «шмайсер» за плечима,

А на вигляд – ще цілком хлопчак.

Вус ледь-ледь несміло засівавсь,

То ж, було, беруть його на кпини,

Хай собі, аби не поза спини,

Він на те не надто й одбивавсь.

Дві зими, мов кулі, перейшли

Через юне серце воякові,

Щастя ворожило на підкові,

Пошукати б, та нема коли.

Літні ночі геть од крові п’яні,

Де вже тут кохання та любов…

Блискавиці рискають багряні

Зі свинцем, залізом, будь здоров…

Україно! 

Ненько Україно!

Слава! Слава!

Він в атаку біг…

Спотикнувся – обпекло коліно,

Кров стікала цівкою на сніг…

Миготіли кола у очах,

Від червоних аж до бурячкових…

Й тіні, тіні від кільця військових…

А за хвилю білий світ почах…

Дубровлаг. 

Мордовія. 

Потьма.

І бараки, і шнурочком нари…

І душі сорочку білу тьма

Хапнути силкується за бари.

Хапнути, не дати їй ні дня

З чистими зібратися думками.

Стукачі довкола і гебня

З п’ятикутними кривавими зірками...

Та дарма… 

В душі своїй на дні

Він ховає мрію одержиму, –

Пута ненависного режиму

На священнім ще згорять вогні.

…Ранок плівсь Хрещатиком холодний…

Що листопад міг, те й приволік. 

Раптом пломінь – ясний, благородний…

Спалахнув, Василечку, твій «сік».

В банці був бензин, а «сік» – то маска,

Кагебня опісля це збагне…

Яблука з бруківки, якщо ласка,

Позбирайте, там – одне в одне…

Шок на площі… 

Зойки, тихий схлип…

Зляканий Хрещатик не второпа,

Де він взявсь! 

Людина-смолоскип!

А горить, що бачить вся Європа!

Гетьте зайди!.. 

Язики шалені

Болем лопотіли до юрби…

Ще в уяві зринув образ нені…

 Ліда!.. Діти… Кадри боротьби…

…Перетліли пута…

Україну,

Наче манну, Бог нам дав згори.

Та женуть у тьму її, руїну!..

Гай, Василю, ще гори! 

Гори!..