Що таке нетрудові доходи?
Ось вам нині чинний Житловий кодекс України. Радянський законодавець, як бачимо, у 1983 році боровся з житловою рентою (нетрудовими доходами), яка веде до соціального розшарування і високої вартості житла. (Але така заборона насправді не вихід.)
З чим, власне, боролися?
Власник приватизованого (радянського/державного) житла з 1990-х рр. здає його в оренду на економічно привабливій території. Скажімо, Київ/Львів/Дніпро/Одеса і до 2014 року Донецьк.
Мешканець економічно розореного регіону, якому пощастило народитися в іншому місці, приїжджає в український мегаполіс на роботу. Бо технології зменшують к-ть робочих місць в сільському господарстві, а рідний Гайсин роботи не дає. Свій трудовий дохід цей робітник віддає частково власнику за право заробляти собі на життя (це було скасовано на території України указами імператора Фердинанда в 1848 і царя Олексія ІІ в 1861, але раптом повернулося).
Що відбувається в результаті?
Власник геометрично накопичує капітал на наступних селянах на другу, третю і більше квартир (щоразу швидше). Цим самим створює попит на ринку, який підтримує високі ціни на житло. Нардеп Дубінський у 2019-му мав, наприклад, двадцять чотири квартири.
Вчорашній селянин бере іпотеку і починає 30-річний похід до власності, а може до кінця життя прожити в орендованій, бо мусить одночасно ділитися з власником і наздоганяти ціни. Окрім того, відбувається економічна стерилізація, бо власники ще ж, піклуючись про свій актив, не здають в оренду квартири сім’ям з дітьми. Це негативно впливає на демографію міст. Ми бачимо, що місто живе завдяки внутрішній міграції, а не народжуваності.
Я торік мав нагоду оглянути на Академмістечку умови життя нашого члена профспілки в «Макдональдз» у «квартирі-студії», зробленій з трикімнатної квартири. Раніше якось не випадало нагоди. Ці умови нагадали мені твори Дікенса. І це вже було в нашій історії. Центри великих міст так само забудовувались «прибутковими будинками», а приїжджі робітники жили в антисанітарії. І саме в 1960-х ситуація змінилася докорінно.
Вихід вбачається такий: держава починає активно будувати масове соціальне житло (хрущовки 2.0) з нормальною соціальною інфраструктурою замість тих «студій», що утворюють «ґетто» без дитсадків, шкіл, лікарень, доріг, мостів, громадського транспорту, парків (того, що набудовують зараз приватні девелопери), доступно кредитує молоді сім’ї на покупку державного житла і цим створює додаткову пропозицію, чим збиває ціни на ринку нерухомості. В такому разі, планування розширення міст відбувається обдумано, комплексно, цілими районами, а не так, як зараз.
Допоміжні заходи
Широке впровадження житлово-будівельної кооперації. Вона і сьогодні існує (на законодавстві УРСР), але на ділі – це лише вигідне маскування безвідповідальності для забудовників (за що їх потрібно переслідувати насправді). Коли ж люди будують собі по-справжньому, то приклад у Вінниці: ВПО збудували собі будинок на 30% дешевше від ринкової вартості. Щось схоже бачив у Франківську – ЖБК учасників АТО. Але там ще й земля під будівництво безкоштовна була.
Паралельно обкладаються прогресивними податками багатоквартирний рантьє (в цьому напрямку, до речі, вже зроблено кроки, але тільки в плані купівлі). Так держава уповільнює їхній ріст і стимулює інвестувати у щось суспільно корисне (бо рента стає все менш прибутковою) або найнятися на роботу.