Сандармох-1937
Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Світлина, що стала символом знищеної комуністами української інтелігенції.
Радянське минуле дуже неохоче розказує свої секрети, кажуть історики. Тільки через 60 років після страшної трагедії – масових розстрілів в урочищі Сандармох, які відбулися з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року – аж 1997 року було віднайдене те місце. Радянська влада ретельно ховала місця своїх злочинів та будь-яку пам’ять про них, адже «нема людини – нема проблеми». Урочище Сандармох приховували найдовше, якщо порівняти з іншими місцями масових убивств. Існувало навіть припущення, що людей тоді втопили в Білому морі. Але відомо нині, що у ті дні 1937-го було розстріляно загалом 1111 людей. А всього у Сандармосі на площі 10 гектарів у 1930-х роках енкаведисти розстріляли майже 10 000 людей, що були представниками 58 національностей. Жертвами стали переважно в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ, спецпоселенці та навіть місцеві жителі. Українців, що розстріляні були 27.10 – 4.11.1937, було 287. Усього на тій території виявлено 236 розстрільних ям.
Лесь Курбас (перші дні після арешту)
1937 рік. 5 серпня. Наказ НКВД № 00447. Набрала чинності постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року «Про антирадянські елементи». Так почалася найбільш масова «чистка» суспільства від опонентів влади. Усі, хто «не придатні на будівництво комунізму», мали бути знищені. Новий нарком НКВД Ніколай Єжов сильно старався, щоб здобутися на теоретичне обґрунтування масових репресій. Треба ж було якось на позір аргументувати те, що радянська влада вирішила вбити тисячі і тисячі людей. Звичайно, потім найбільший лиходій того часу Сталін особисто затвердив таку задумку. Нині часто повторюють за філософами, що зло у своїх проявах банальне. Банальність зла, проте, має свої конкретні обличчя й виконавців теж конкретних. Хай би скільки двійників мали служителі зла. Сталінсько-єжовський терор породив 3 листопада, чорний день української історії. День, коли було розстріляне українське Відродження. Згодом когорті митців та діячів, що постраждали внаслідок Великого терору, дадуть крилату назву «Розстріляне відродження». Великий терор, влаштований сталіністами, окрім того, що забрав масу життів, наробив копи лиха, спричинив непоправні втрати у соціально-культурній сфері суспільства, – породив великий і тотальний страх, що поколіннями передавався нащадкам свідків тих подій. Страх, що блокував усе: самосвідомість, індивідуальність, свободу слова і волі. Жахливий страх, що покликаний лише до одного – смерті.
Наказ № 00447 встановлював плани на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали розстріл, ІІ-а категорія – табори ГУЛАГ НКВД СРСР. Спочатку для УРСР за І-ю категорією план становив 26 150 осіб, але вже у січні 1938 року – все мало й мало крові було сталіністам! – його збільшили до 83 122 осіб. З проханнями про додаткові ліміти в Москву Наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський неодноразово зверталися в москву, мовляв, дайте нам, стаханівцям, іще більше можливості вбивати, щоб перевиконати план.
За той час Великого терору на території окупованої комуністами України було засуджено 198 918 осіб, а з них майже дві третини – до розстрілу. Решта «щасливців» відправились до в’язниць і таборів. Але й там на них чекала гірка доля, а страшні випробування вготовані були для їхніх родин, що залишились у невідомості й мусили жити в страху, затавровані як вороги народу.
…І ось дана згори вказівка: звільнити місця в таборах, але не звільняти ворогів народу. Виконавці на місцях довго не думали: розстріляти. У жовтні 1937 року особлива трійка НКВС у ленінградській області засудила 1116 в’язнів Соловецької тюрми з усього срср. Звичайно, кримінальні справи були сфабрикованими. Безневинних людей засудили за вигаданими обвинуваченнями, як-то антирадянська змова, участь у фашистських організаціях, диверсіях, повстанському русі тощо. Наприкінці жовтня в «месте удаленном от населенного пункта» почали копати величезні ями. Найбільше розстрілів у Сандармоху було вчинено у перші дні листопада 1937-го, хоч відомо, що вся операція тривала із 27 жовтня. Опікувався розстрілами та був виконавцем особисто нєкій Міхаїл Матвєєв, капітан держбезпеки. Він активно рапортував начальству про перевиконання плану. За це був нагороджений не одним орденом та (sic!) радіоли з програвачем платівок. Мабуть, щоб слухати такі популярні тоді «Мелодії народів срср» або ж щось із класики. Капітан Матвєєв закінчив два класи школи, а під час Жовтневого перевороту отримав травми голови, тож мав психічні відхилення. Такі доблесні радянські гвинтики виконували смертельні вироки у справах інтелігенції. 27 жовтня в’язні, побачивши, що їх везуть на смерть, почали чинити опір. Проте не маючи вогнепальної зброї, вони довго опиратися не могли. Їх розстріляли. Енкаведисти ретельно готувалися усі наступні дні, щоб унеможливити будь-який опір. 3 листопада було розстріляно 134 особи, як зазначалося у розстрільних списках, це були «українські буржуазні націоналісти»… Ось так лише за один день згинув майже весь цвіт української нації початку ХХ ст. Українську націю обезголовили, адже кожен із загиблих був не просто видатним фахівцем у своїй галузі, це були видатні й цілісні особистості, постаті справді ренесансних масштабів.
Засновник нового українського театру Лесь Курбас; один із найталановитіших українських прозаїків та перекладач Валер’ян Підмогильний; драматург, громадський і освітянський діяч Микола Куліш; неокласик, науковець, перекладач Микола Зеров; історик, політичний діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук Матвій Яворський; засновник української політичної, військової географії Степан Рудницький, який обґрунтував необхідність незалежної держави для України; український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників Української Автокефальної Православної Церкви Володимир Чехівський; українські політичні діячі періоду незалежної Української республіки, орієнтовані на незалежність України, такі як члени петлюрівського уряду Антін Владиславович Крушельницький (разом із сім’єю), офіцери Української Галицької Армії та багато-багато інших.
Вони усі були молодими, в самому розквіті творчих сил та життєвої енергії, переважно 36-50-ти років. Вони могли стільки всього зробити і стільки всього передати нащадкам. Але через те що московський злочинний режим срср не був однозначно осуджений та засуджений за свої злодіяння, як це сталося з іншими великим злом ХХ століття (гітлерівським нацизмом), у ХХІ столітті маньяк путін та зграйка його підсосів можуть собі дозволити спокійно нападати на сусідню країну, масово вбивати українців та чинити терор, знищуючи Україну.
86 років тому в урочищі Сандармох у далекій Карелії було знищено цвіт модерної української нації. Разом з убитими зникли назавжди цілі школи української літератури, українського кіно, театру, української науки та політики. москва в личині срср планово винищувала українську інтелігенцію, бо розуміла: без провідників України й українського не буде і України, не буде її самобутності. Тому легко можна буде підмінити російською. І якщо нині не згадувати про Сандармох, то буде какая разніца.