Шкільна географія України: криза нерозуміння географічних особливостей держави під час війни

Очевидно, що ефективність вищої освіти значною мірою залежить від спроможності освіти середньої закласти необхідний базовий освітній рівень. Не все у нас тут є упорядкованим. Логічно обумовленої наступності в цій сфері стає все менше. Проблеми середньої освіти особливо добре видно викладачам університетів, яким випадає працювати зі студентами, випускниками середніх шкіл нашої держави. Крім того, свій безсумнівний відбиток на освітньо-педагогічні реалії нашого життя наклала російсько-українська війна. Як і будь-яка інша гостра суспільна криза війна неодмінно висвітлює до того для багатьох латентні проблеми фактично всіх сфер життя держави.

У цій статті ми розглянемо деякі проблеми шкільної географії України, які, на нашу думку, є такими, які потребують, перш за все усвідомлення педагогічною громадськістю. Один чиновник «від освіти», за освітою вчитель праці, колись сказав: та кому та географія потрібна. Абсолютна більшість громадян нашої держави після закінчення школи з нею ніколи не матиме справу. Інший педагог, математик за освітою, жартома додав, що українцям в житті математика теж не потрібна. Достатньо їх навчити рахувати до тисячі, щоб вони могли порахувати свою платню чи пенсію. А все це диференційне числення, всі ці інтеграли ніхто з пересічних громадян в реальному житті ніколи не буде використовувати. 

Нумо все-таки на конкретних прикладах і незаперечних фактах життя підтвердимо чи спростуємо ці побутуючі в освітянському середовищі, і не лише в ньому, твердження. Ми з колегами взяли і проаналізували найширший масив щоденної побутової інформації, яка надходить до пересічних громадян нашої, і не лише нашої, держави. Тобто, дані яких наук, які вивчали учні в середній загальноосвітній школі, виявилися для них щоденно потрібними, щоб свідомо сприймати інформацію і робити з неї належні висновки. І що ж ми виявили? Протягом 2023 року в ЗМІ України не повідомлялося на побутовому рівні практично жодної інформації, яка б містила формули з вищої математики, фізики чи хімії. Це просто незаперечний факт. Натомість знання з тих чи інших галузей географії присутні приблизно в 90% інформації, яка надходить до пересічних громадян. Що реально цікавить наших людей кожний день? Яку інформацію вони шукають в соціальних мережах? 

Наприклад, практично кожного цікавить прогноз погоди на найближчі 3 дні. А саме це вчать на уроках географії, на географічних факультетах наших університетів існують кафедри метеорології та кліматології. І нічого дивного. Людей у повсякденному житті цікавлять не інтеграли, а те, чи буде дощ, сніг, ожеледиця тощо. Як правильно одягнутися, щоб не застудитися, яка вологість повітря, атмосферний тиск тощо. Це наше повсякденне життя. Кількість метеозалежних увесь час зростає. Таким чином від правильного розуміння цих географічних закономірностей, які вони вивчають у школі й абсолютна більшість з них більше ніде їх вивчати не буде, залежить здоров’я, а то й життя пересічних громадян. 

Далі. Практично будь-яка інформація, яку споживають наші громадяни, має географічне прикріплення. Не математичне, не фізичне, не хімічне тощо, а саме географічне. Наприклад, повідомляється, що президент відвідав наших воїнів в Херсонській області. Херсонська область і є географічним поняттям. Чи Борис Джонсон поїхав до Львова. Львів теж є географічним поняттям, і де він розташований, вивчають на уроках географії. І більше ніде. Якщо людина не знає, що таке Львів, і де він розташований, вона розуміє лише частину інформації, яка надійшла до неї. Або ось повідомлення про бої, які відбувають під Куп’янськом. Останній теж є географічним поняттям. Тут же повідомляється, що держсекретар США Блінкен прибув до Києва. В цьому повідомленні аж два географічних поняття – США і Київ. Такі приклади можна продовжувати до безкінечності. Навіть у повідомленнях про футбольні чи боксерські поєдинки називаються країни і міста, де вони відбуваються. 

Але не варто забувати, що Україна перебуває у стані війни з московією, яка намагається загарбати і окупувати нашу державу, а українців знищити як націю. Чи потрібні в цій війні географічні знання, чи, може, ні? Ще й як потрібні. Насамперед, необхідно володіти топографічною мапою. Вміти орієнтуватися на місцевості. Давати точні географічні координати розміщення ворога. Картографічні знання діти саме й отримують на уроках географії, а на географічних факультетах університетів є кафедри геодезії та картографії. Саме випускники цих кафедр нині надзвичайно витребувані на фронті. А ось наші воїни постійно форсують річки, висаджують десанти на узбережжі морів. Для цього теж треба володіти географічними знаннями з гідрології. Відповідні кафедри перебувають у складі географічних факультетів університетів. Так само як і хоча б елементарні знання про рельєф, вміння визначати панівні висоти і їх опановувати – це теж географія і відповідні кафедри геоморфології і фізичної географії університетів нашої країни.

Однак, якщо елементарні географічні знання потрібні для щоденного використання пересічними громадянами нашої країни, то знання з політичної географії, геополітики та геостратегії конче необхідні для її керівної еліти. Напевно, що у 12 класі НУШ необхідний хоча б мінімальний за обсягом курс з політичної географії України. Для нашої держави його значення реально зовсім інакше, ніж, скажімо, для Німеччини, Індії, Австралії чи Аргентини. Війна продемонструвала, що Україна нині є геополітичним «Пупом Землі», де перетинаються інтереси всіх основних гравців геостратегічної шахівниці. Саме від того, який шлях обере Україна у ХХІ ст., залежать основні напрямки розвитку людства в найближчій історичній перспективі. Тому навіть пересічні громадяни нашої держави мають володіти хоча б найосновнішими поняттями політичної географії. Лише остання дає нам розуміння того, що таке геостратегії, яка місія країни на політичній мапі світу.  

Як показує досвід державного будівництва, в Україні керівництво нашої держави протягом останніх 30 років володіло дуже приблизним уявленням про геостратегію України. Це мало трагічні наслідки для нашої держави. Фактично нинішня російсько-українська війна є продуктом неусвідомлення як народом України, так і його правлячою елітою особливостей політико-географічного положення держави на політичній мапі Євразії, відсутності розуміння своєрідності розміщення України на території різних геополітичних розломів, незнання політико-географічного менталітету росіян, угорців, поляків, білорусів, інших сусідніх і віддалених просторово народів. 

Війни неодмінно закінчуються і настає мир. Чи потрібні географічні знання в період післявоєнної відбудови нашої держави? Звичайно, що потрібні. І не лише на етапі реалізації проектів, але й на концептуальному рівні. Наприклад, чи потрібно відбудовувати зруйновану окупантами Каховську ГЕС. В принципі. Для ухвалення єдино правильного рішення необхідно врахувати безліч суто географічних чинників і проблем різних природничих і суспільних наук – від гідрології до економічної і соціальної географії. Яким містом за господарською спеціалізацією стане Маріуполь? Необхідно тут відбудовувати металургійні гіганти, чи, може, він стане дитячим курортом світового значення? Чи потрібно створювати на базі деокупованого Мелітополя тематичні туристичні парки світового значення, чи буде тут відновлюватися традиційна господарська структура міста і регіону? Як зміниться загальна спеціалізація сільського господарства півдня нашої держави, враховуючи увесь комплекс територіально-просторових (географічних) проблем соціально-економічних й екологічних наслідків після деокупації цього регіону України. Ці проблеми географічного характеру, з якими зіткнеться наша держава по завершенню війни, можна продовжувати практично до безкінечності. Чи готова до цього наша середня і вища освіта? На жаль, запитання суто риторичне.    

Географія дуже тісно пов’язана як з війною, так і з післявоєнним відновленням будь-якої держави. Ще в ХІХ ст. це добре розумів генерал Наполеон. Саме йому належать слова: географія – це доля. Очевидно, що доля України й українців була б інакшою, якби вони розміщувалася не на нинішньому місці, а деінде. Саме безпосереднє сусідство впродовж уже понад останніх 300 років з агресивною росією визначало і продовжує визначати нашу долю. Однак, очевидним є те, що навіть після встановлення миру росія нікуди не подінеться і й надалі залишиться сусідом України. Саме такий суспільно-географічний чинник необхідно буде усвідомити і на його основі розробляти зовнішню політику України.

У цьому сенсі необхідно зауважити, що в росії, на відміну від нас, дослідженню впливу географічних чинників на внутрішню і зовнішню політику цієї держави надається дуже велика увага. Президентом російського географічного товариства є міністр оборони цієї країни Шойгу, а головою наглядової ради цієї організації – президент путін. Тому широкомасштабне вторгнення в Україну московія здійснювала на основі використання просторово-географічних чинників. Хоча і поразка під Києвом, і відступ за межі нашої держави здебільшого були зумовлені тим, що російська армія використовувала топографічні мапи ще 60-х років ХХ ст. За той час під Києвом виникло безліч об’єктів, які на цих мапах не були позначені і це постійно дезорієнтувало загарбників.      

Агресивна географія росії, як свідоме використання цією державою комплексних географічних чинників в процесі війни проти України, донині не має адекватної відповіді з боку нашої держави, її освіти. Ми часто-густо лише констатуємо факти, не звертаючи уваги на те, який науково-освітній характер лежить в їхній основі. Наприклад, підрив окупантами Каховської ГЕС був покликаний розв’язати одразу декілька проблем як екологічного, так і суспільно-географічного характеру. Ми ж, зважаючи на реакцію наших ЗМІ на цю подію, донині не усвідомили геостратегічний характер цього терористичного акту з боку держави агресора і окупанта. Для нас це просто використання росією знань з гідрології для розв’язання суто тактичних військових проблем. 

Комплексний географічний характер мають і спроби росії блокувати українські порти на Чорному морі з метою запобігання експорту українського зерна. Для професійних географів було очевидно, що це в процесі війни неодмінно відбудеться і до цього необхідно готуватися. Саме географічні особливості Чорноморського басейну дозволили росії здійснювати успішну блокаду наших портів. І лише через певний час Україна почала використовувати географічні чинники з метою деблокування власних портів та використання портів Дунаю. Ми швидко вчимося, але ми знову ж таки виявилися не готовими до того, що росії вдалося хоча б тимчасово географічно повністю відтіснити нашу державу від Азовського моря. І лише безприкладний героїзм наших воїнів і географічне мислення їхніх командирів не дозволили росії пробити коридор до Придністров’я, що мало б трагічні наслідки для нас. Однак саме розуміння просторово-географічних чинників в цій війні дозволило агресорові планувати цю операцію.   

Наводити приклади використання географічних чинників під час московсько-української війни можна дуже довго. Однак і наведених, на нашу думку, цілком достатньо для того, щоб зрозуміти, – нинішня шкільна географія України все ще далека від суспільних вимог сьогодення. Вона дуже мало відійшла від географії радянської в царині методики. Фактично під давно збанкрутілу методологічну основу шкільної географії за часів Радянського Союзу в Україні підставлені сучасні географічні факти. Виявилося, що для такого радикального усвідомлення була необхідна війна як гостра криза усіх сфер діяльності суспільства. А криза є не лише небезпекою, але й відкриває можливості для необхідних змін в усіх сферах діяльності суспільства. Однією з таких сфер і є шкільна педагогіка та методика викладання географії зокрема.

Матеріал надано Петром Масляком – професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктором географічних наук у співпраці з Борисом Шулікою – старшим викладачем Харківського національного університету імені В. Каразіна, кандидатом географічних наук та аспірантом Андрієм Слизьким.