«Можливо, дурнів не стає більше, але вони стають все активнішими»

12 вересня 1921 року у Львові народився Станіслав Лем – польський письменник-фантаст, філософ, футуролог, сатирик, критик. Його книги люблять у всьому світі, вони написані елегантно, з тонким гумором, з філософськими підтекстами. Перекладені більше ніж на сорок мов.

Крім класичної Science Fiction, белетризованої фантастико-футурологічної есеїстики та пародійної сатири йому належить і фундаментальна філософська праця «Сума технології» (1963) – футуристичний аналіз науково-технічних, етичних і філософських проблем, пов’язаних з розвитком цивілізації в умовах гіпотетичної свободи від технологічних і матеріальних обмежень – (за образним висловом автора, «дослідження шипів ще неіснуючих троянд».

У назві – алюзія на «Суми теологій» Фоми Аквінського та Альберта Великого. Розглядаючи етичні аспекти техноеволюції, Лем зауважує, що вона нерідко несе зло, оскільки провокує несправедливий розподіл благ та девальвує культуру.

Наука, за Лемом, – канал з обмеженою пропускною здатністю, що поєднує цивілізацію та природу. Збільшити «пропускну здатність» науки покликана кібернетика. 

За допомогою останньої стає можливим «конструювання Усього», «створення світів» – «вирощування інформації», створення мов, конструювання Універсуму. А також поява фантомології, яка створює віртуальну реальність, віртуалізоване суспільство, «розмноження» особистості, реконструкції самої людини (що цілком у дусі сучасної генної інженерії та біотехнології, сучасної віртуалістики та відповідає нинішньому стану справ). 

Багато з порушених Лемом ще у 60-ті роки минулого століття питань, які становили виняткову прерогативу наукової фантастики – віртуальна реальність, нанотехнології, штучний інтелект, технологічна сингулярність сьогодні перейшли в розряд наукових проблем, що активно розробляються.

Тому правильними здаються слова Лема: «Людина непридатна ані до того, щоб жити в побудованому нею пеклі (бо вона не диявол), ані до того, аби жити в раю (бо вона не ангел)». Їй доводиться жити в цьому світі, пристосовуючись до нього та перетворюючи його. Обов’язково прочитайте.

P.S. Ще цікавим, як на мене, є його роман «Високий замок», який розповідає про дитячі роки автора (1921–1939) і містить не тільки докладну розповідь про дитинство, але й присвячений філософському осмисленню проблем пам’яті та розвитку особистості людини, сенсу історичного процесу, аналізу феномену художньої творчості. 

Найменування роману пов’язано з назвою пагорба у центрі Львова, –міста, де жив письменник в описувані роки свого життя. Помешкання, де виріс Станіслав Лем і яке він детально описує у своєму романі, розташоване на вулиці Браєрівська, 4 (зараз Б. Лепкого).

*****

Під час спеціальної сесії парламенту Індії, яка відбудеться 18-22 вересня, буде розглянуте питання щодо зміни офіційної назви Індії на «Бгарат».

Як відомо індоарійські жерці, під час переселення арійських племен, назвали свою нову батьківщину на території сучасної Індії – Бгаратою («благословенною», «божественною» Араттою). 

Адже саме в Аратті, на думку багатьох науковців, відбулося зародження цивілізації людства.

А сам напис «Аратта» вперше було зафіксовано археологами на черепі мамонта на стоянці поблизу с. Межиріч між Россю та Росавою (XVIII – XVII рр. до Р. Х.).

Тобто становлення найдавнішої у світі держави – Аратти, відбувалося на території нинішньої України, в пониззі Дніпра, в українських степах, Північному Причорномор’ї, про що свідчать написи в численних гротах-святилищах Кам’яної Могили.

Тому зрозумілим стає, що саме та чому саме там шукали німецькі археологи з «Аненербе» в 1942 році.

Саме ці землі процвітали приблизно до 5550 р. до Р. Х., коли внаслідок природного катаклізму («Всесвітнього потопу») сталися суттєві зміни рельєфу і клімату.

Коли внаслідок підняття рівня води світового океану море затопило значні території, освоєнні жителями Аратти, розпочалися міграційні процеси, в результаті яких частина населення перейшла на вільні землі Месопотамії, а інша – опинилася на території сучасної Індії.

Саме до цього періоду Платон, до речі, зараховує загибель Атлантиди, а дохристиянський календар починається з 5508 р. до Р. Х.

*****

Ось сьогодні думав – в чому має відповідати економічна стратегія післявоєнного відновлення нашої країни? Я не економіст. Я філософ. Тобто аматор. Для мене, насамперед, потрібно чітко визначити сьогоднішню модель економіки в Україні.

Так. Безумовно, ми можемо сказати, що це ринкова економіка. Але назвати все це капіталізмом нам буде вкрай тяжко. Проблема полягає в складній системі українських економічних страт.

Тут одразу присутні три сегменти:

1. Доіндустріальний.

Сільські мешканці – існують в аграрно-товарному циклі, який поєднує в собі рудименти радянської колективізації, індивідуального фермерства та архаїчні форми доіндустріального виробництва.

2. Індустріальний.

Міський промисловий пролетаріат, який разом з інженерами та технічними спеціалістами є залишком індустріальної радянської економіки.

Паралельно йому існує, але в буржазному-капіталістичному прочитанні, інший індустріальний тип – приватний підприємець, бізнесмен, комерсант.

3. Постіндустріальний.

Це працівники фінансової та біржової сфери, фахівці в галузі інформаційних технологій, шоу-бізнесу, мас-медіа, елітного сервісу, працівники іноземних фірм – все, що підключено до глобальної економічної мережі.

А деякі сторони господарювання взагалі не вкладаються в жодну відому систему. Наприклад, процес набуття олігархами матеріальних цінностей, в економічній науці взагалі не описаний та невідомий.

Доіндустріальний сегмент існує завдяки деградації залишків економіки, індустріальний – в процесі повільного розпаду економіки, а постіндустріальний – завдяки розвитку глобальної економіки.

Ці особливості економічного укладу в Україні роблять проблему вибору свого подальшого розвитку, що є важливою та складною справою.

Бо специфіка історичного розвитку кожного не дозволяє навіть мріяти про рівномірний перехід суспільства до постіндустріальної формації.

Тому насамперед потрібно усвідомити, що є суттєвим та особливим елементом історичного та культурного становлення країни і виробити власний шлях економічного розвитку.

Саме цьому і має відповідати економічна стратегія повоєнного відновлення країни – її характер та вектор, її темп та методика, збереження суверенітету, самобутності, ідентичності та культури.

Так, що ми робимо?