Історія повторюється? Переможна битва під Оршею 1514 року

Минуло понад 500 років з часу битви під Оршею (8 вересня 1514 року), яка була неодноразово охарактеризована істориками як зіткнення цивілізацій: азіатської та європейської. Першу репрезентувала деспотична московія, що незадовго до того звільнилася з-під монгольської орди, а другу представляло Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Як і тоді, тепер маємо подібну ситуацію, коли українці з допомогою цивілізованого світу протистоять хижій московській навалі, боронячи Європу. Як і тоді, ми відстоюємо наш цивілізаційний вибір. 

Князя Костянтина Івановича Острозького після перемоги над московією у 1514 році в битві під Оршею називали руським Ганібалом. Гетьман Костянтин Острозький був направду одним із найвидатніших полководців Литовсько-Руської держави, адже за своє військове життя він провів шістдесят дві (!) битви, і лише дві з них були тотальними поразками. У старопольській літературі його називали Руським Сципіоном, також Литовським Сципіоном і другим Ганнібалом.

У численних публікаціях з баталістики (історії воєн і військової справи), які говорили про оршенську вікторію (переможну битву під Оршею), її головним героєм є гетьман князь Костянтин Іванович Острозький. У цій битві Острозький прославився тим, що майстерно затягнув московські військові загони, які значно переважали русько-литовсько-польське військо чисельністю, в засідку і, уміло використавши географічні особливості теренів, а також вправно скоординувавши різні роди військ (кавалерію, піхоту та артилерію), розбив ворога. Битву під Оршею історик Ярослав Кравчик так описав: «Жорстока це була, але славна, баталія: атакували стальні вершники, важко працювала піхота, гриміли гармати (одна приїхала над Дніпро прямо з майстерні Альбрехта Дюрера!). А князь Костянтин Острозький зумів це все вміло поскладати в міцну руку, яка тяжко нокаутувала московські полки». 

Отож, трохи контексту. У кінці XV сторіччя між московською державою та Великим князівством Литовським, Руським та Жемайтійським (ВКЛ) розпочалася активна боротьба за давньоруську спадщину. Питання стало руба, адже йшлося фактично про домінування в Центрально-Східній Європі. У листопаді 1512 року кремлівський князь Василій ІІІ, не оголосивши війну (видать, то теж була спеціальна воєнна операція), розпочав наступ на Смоленськ, який був під владою ВКЛ. У липні 1514 року московити зайняли Смоленськ і стали просувалися далі на Захід. Їх треба було спинити, щоб врятувати країну від московської окупації. Це добре розумів Великий князь Сигізмунд, тож він почав вживати рішучих заходів і з-поміж всіх кандидатів на гетьмана, що мав дати відсіч окупантам, обрав українського князя з Волині. Костянтин Острозький вже встиг уславитись у боях з татарами. Армія під його керівництвом складалася з литовських, білоруських, українських, сербських, кримськотатарських, польських, угорських та німецьких загонів. Найбільше серед української частини війська було галичан, холмщаків, подолян, волинян, дещо менше поліщуків та жителів Київщини. Загальна кількість його війська становила 25-30 тисяч (різні джерела дають різні цифри). Московським військом командували воєводи Михаїл Голіца-Булгаков та Іван Челяднін, а налічувало воно майже 80 тисяч воїнів.

У битві під білоруською Оршею (місто на Дніпрі) український полководець переміг саме завдяки вдало продуманій тактиці. Успіх передусім завдячував налагодженій комунікації на теренах та злагодженим діям підрозділів. Костянтин Острозький спочатку переправив основні сили з гарматниками через Дніпро і розвів війська на позиції. Зробив він це за допомогою зібраного з човнів, бочок та колод понтонного мосту. Далі всю увагу ворога відволікла кавалерія, що розташувалася неподалік. Проте і це було не єдиною хитрістю гетьмана: гарматників він заховав у засідці. Опівдні 8 вересня воєвода Челяднін віддав наказ атакувати лівий фланг своєму правому полку, однак цю атаку союзні війська ВКЛ успішно відбили. Самовпевнений Іван Челядін чекав відкритого бою. Але не так сталося, як гадалося: Костянтин Острозький раптово призупинив атаку і неждано для московитів наказав …відступати. Ті відповідно почали йти вслід його війську і несподівано для себе потрапили у засідку, де на них чекали гарматники. Артилерія Острозького спричинила значні втрати супротивника, а водночас і дала сигнал до масштабної контратаки союзницьких військ. Московити були в паніці. Доки сонце сіло, загони Костянтина Острозького гнали загарбників. Взяли у полон 6 із 11 московських воєвод, 611 представників військової верхівки та бояр. Вбито було майже половину московського війська. У полон потрапили і Челяднін, і обидва Булгакови, а також воєводи з військовим авторитетом, майже увесь «двір государев» і навіть діти бояр. А звичайних вояків, за свідченням очевидців, «шляхта без ліку по маєтках своїх розтягла». І хоча та війна тривала ще понад 20 літ (аж до 1537 року), московські керманичі більше не наважувалися на масштабні бойові зіткнення.

Польсько-литовське військо під керівництвом Острозького здобуло тактичну перемогу в тій битві, розгромивши московську армію, а проте стратегічно …могло б бути й краще. Адже метою того протистояння було повернення втраченого нещодавно перед битвою Смоленська, чого досягти не вдалось. Відбили лише кілька невеликих прикордонних твердинь: Мстиславль, Кричев й Дубровно. І вже коли, здавалося б, дорога на Смоленськ була відкрита, більшість шляхти почала збиратися додому, бо втомилася воювати. Сталося те, чого так боявся князь Острозький. Московський же князь Василь ІІІ, побачивши, до чого йде діло, скористався тимчасовою пасивністю суперника і натомість продовжив політику депортації (вже тоді це була частина державної політики московії щодо захоплених територій): так, жителів Смоленщини переселили в примосковські ліси, а ближніх до москви районів навпаки перевезли в Смоленськ. Ось так Смоленськ став «ісконним рускім городом».

Одначе значення перемоги під Оршею важко переоцінити. Це був справді видатний тріумф польсько-українсько-литовсько-білоруської армії під проводом волинського князя Острозького над сильним і жорстоким ворогом, адже він не тільки повернув віру у власні сили, але й аж до середини XVII століття фактично припинив експансію кремля на захід.

Чи змінилося щось за майже 510 років? Не дуже. Цивілізаційне протистояння Європи та московської орди, яка вважає за правильне буквально затоптувати чужі території своїм (не)зліченним числом замість використовувати передові технології. Імперські амбіції кремлівських керманичів і дике бажання загарбати нові землі проти продуманої і тактично грамотної оборони. Ну хіба литвини (вони ж білоруси) нині формально проти нас. Однак наша сьогоднішня війна перемогою України й розвалом росії повинна допомогти їм прогнати картопляного пюрера і дати шанс на відродження славної традиції балтійсько-чорноморського об’єднання народів. 

Нині в російсько-українській війні 30-та окрема механізована бригада продовжує славетні традиції предків. З 2018 року бригада носить ім’я гетьмана Костянтина Острозького. Нарукавним знаком бригади є щит «британського типу», що облямований жовтим кантом і розділений (розсічений) на червону (праворуч) та чорну (ліворуч) половини. Щит містить геральдичну фігуру із герба князя Костянтина Острозького, що іменується «острогою», або «лицарською шпорою».