Духовне і матеріальне в соціумі
Як я уже висловлювався раніше, неправильно розглядати економіку у відриві від суспільних процесів. Україна, як і будь-яка інша держава, не може існувати без економіки, а економіка працює неефективно, коли в суспільстві панують етичні норми, вироблені під впливом аморальності і неприродного функціонування суспільних інститутів.
Тобто, не розглядаючи духовну складову, яку представляють мораль та етика, і матеріальну — представлену економікою, а точніше працею людини, дякуючи якій виникає і функціонує економіка, годі навіть говорити про стійку та успішну державу. Ці складові мають єдиний початок — людину, якимось дивним чином поєднуються в кожному з нас, мають взаємний вплив, визначають нашу сутність і зрештою творять неповторні особистості.
Для дослідження і вивчення цього Божого феномену був започаткований Андреєм Шептицьким і розвинений Йосипом Сліпим Український Католицький Університет. Але, на жаль, з переїздом в Україну його рівень сповз до рівня довгого переліку українських університетів, в яких не розглядається проблематика поєднання духовного і матеріального. УКУ позиціонує себе як ВНЗ, де поєднуються релігія і наука, а судження про взаємодію духовного і матеріального обмежуються твердженням, що духовне вартісніше, ніж матеріальне. Але цього явно не достатньо для того, щоб знайти відповіді на виклики сьогодення, особливо при різноманітті культур. І зрештою, релігія є інструментом духовного, а прикладна наука — інструментом матеріального. Тобто, розглядається поєднання інструментів, поєднання форм, але не суті. Чому так важливо на цьому застановитися?
«Держава, яка не хоче пошановувати моральні цінності, а задовольняється таким-сяким функціонуванням зовнішнього порядку, приречена на розвал», — Йозеф Кардинал Гьофнер, «Християнське суспільне вчення» 1962 р.
Соціалізм вимагав від людини бути гвинтиком системи, намагаючись знищити в людині людське, те, що власне робить людину людиною. Антропологи й археологи відносять стародавні поселення і кістяки до людських, коли знаходять поряд культові предмети. Здатність вірити вважається ознакою духовності, яка вказує, що це були люди, а не людиноподібні істоти. Дозволю собі висловити думку, що від моменту створення Адама і Єви до моменту народження Ісуса мало пройти три рази по 14 поколінь для того, щоб люди навчилися вірити. І все вказує на те, що погано навчилися і не всі навчилися. Без духовності, до якої належить і мораль, людина втрачає свою сутність. Значна частина українців не звикла задумуватися над цим, а відтак не може і не хоче аналізувати своє буття, обмежуючись лише скаргами та наріканнями на нього. Для початку — це годиться, але для вирішення посталих перед нами проблем — явно замало. Хоча порушена тема може комусь видаватися далекою від економіки, вважаю за вкрай необхідне її торкнутися. Охопити всі аспекти я не зумію, окреслю лише деякі й алгоритм, який, сподіваюсь, буде корисним для пізнання сутностей і творення трансформацій в економіці.
Що є першопричиною людського суспільства: спільноти, нації, держави? Загальноприйнята відповідь на це питання, що людина є істотою суспільною — нічого не пояснює. Деякі звірі також об’єднуються в якісь групи, але не здатні творити суспільство. Очевидно, що взаємна необхідність людей допомоги одне одному, викликана потребою біологічного виживання в людських спільнотах, також є присутня. Але подальші зв’язки людей в цих спільнотах стають значно складнішими. Що утримує людей разом і спонукає розвивати ці зв’язки? Кількість відповідей на такі питання є невичерпною, але, можливо, вистачить власне порушення цього питання.
Коло спільних інтересів розширялось — розширялась і численність спільнот. Деякі спільноти отримали Закон через Мойсея, а деякі досі керуються виробленими власним досвідом правилами. Всі ми отримали Добру Новину про спасіння через Ісуса Христа, але не всі її прийняли. Тим не менше спільноти не зникли, а продовжують ставати численнішими. Людство змушене було виробити певні загальні норми взаємодії таких строкатих суспільств. Ці норми є доволі універсальними і називаються моральними імперативами чи системою еталонів суспільної поведінки людей. Їхня універсальність зумовлена тим, що людина, хто би і як це не заперечував, створена на образ і подобу Божу. Але ступінь і якість їхнього застосування в повсякденному житті залежить як від духовності кожної особи зокрема, так і від суспільства в цілому. Від того, чи особа і суспільство опираються лише на потребу біологічного виживання, чи мають значно вищі мотивації дотримання моральних правил й етичних норм. Друге ніяким чином не заперечує перше, а навпаки підсилює його через зворотні зв’язки. Зрештою, саме ця якість, виражена через глибину і повноту застосування моралі й етики,визначає рівень культури і ступінь цивілізаційного розвитку конкретного суспільства.
Першопричинами в творенні над родинних спільнот є ідеї й цінності, які визначають, спрямовують і координують поведінку людей. Ця первинна творча підстава являє собою ні що інше, як свідомість, яка, як і культура та ментальність, не належить ні до моральних імперативів, ні до матеріальної сфери, а є результатом процесів самовдосконалення і самоорганізації. Паралельно з цими процесами, завдяки спільним ідеям та цінностям і за участю наростаючої економічної активності, відбувається формування нації. Економічну активність викликає індустріалізація, яка вимагає чіткішого поділу праці, а відтак інтенсивнішого обміну її результатами.
Ці явища є стихійними, тобто такими, що виникають як реакція на зовнішні чинники. Але формуються і відбуваються завдяки внутрішнім зусиллям людей, і не можуть не відображати належну їм духовність. З тієї ж причини свідомість, ментальність і культура характеризуються маркерами притаманними тільки певній нації. Ці поняттяпоза національним визначенням втрачають сенс, оскільки творцями і носіями їх є реальні люди, що належать саме до цих націй.
Сукупність цих духовних і матеріальних зрушень, витворення досконалішої та ієрархічно вищої системи суспільно-економічних відносин, а лаконічно — культури, і є цивілізаційним розвитком. Він є спільним для всього людства, хоча в кожної нації до нього свій шлях, через власний світогляд, власну свідомість, ментальність, культуру, суспільні відносини, створення інститутів права і держави. Але є дві обов’язкові умови цивілізаційного розвитку:
· збереження принципу людиноцентричності;
· цей розвиток не може бути зворотним (зворотна дія та зворотний поступ).
На ділі ж — неефективність суспільно-економічної системи спричиняє дефіцит благ якісних товарів і послуг, їхню високу вартість і низький рівень життя загалом, що запускає маніпулятивні схеми виправляння нерівності через перерозподіл державою доходів громадян. Джерелом цих благ і доходів є праця, яку кожна людина свідомо чинить з метою як наповнити свій сімейний бюджет, так і з метою самореалізації. Саме тому праця має два виміри: матеріальний і духовний. І якщо праці, через різні бюджети та фонди, перерозподіляється більше, ніж залишається у людини, то гостро постають складні питання справедливості і приватної власності, бо праця, як приватний ресурс кожної особи, є первинним джерелом приватної власності. Під парасолькою «забезпечення справедливості» плодиться неймовірна кількість організацій, державних установ і чиновників, які виконання принципу справедливості не можуть забезпечити апріорі. Розростається бюрократія і корупція, державна влада стає неефективною, а згодом — некерованою. Я бачу свою місію в тому, щоб знайти відповідь на питання: що і як ми, українці, можемо і зобов’язані цьому протиставити і як це зробити? Коли так ставити питання, то стає видимою прірва між наявними підходами і результатом, до якого ми всі прагнемо.
Я розумію, що сторінки газети не є науковою лабораторією суспільних процесів, але з іншого — ситуація в Україні дедалі більше заходить в глухий кут. Дві третини дописів в ЗМІ так чи інакше стосуються спроб аналізу причин і наслідків вкрай незадовільного стану справ в Україні в усіх сферах життя. Це знаходить вираження навіть у мистецьких формах. Більшість дописів безумовно робляться з найкращих міркувань. У них висвітлюються актуальні проблеми сьогодення, але це на позбавляє їх вад ситуативних, неструктурованих, поверхових, таких, що не вкладаються в цілісну картину буття людини в соціумі, де наслідки видаються за причини і навпаки. А жонглювання термінами та вільне поводження з ієрархічністю понять робить якусь частину міркування взагалі нікчемним. Відсутність наукового, націленого на повернення до природних законів підходу для вирішення проблем, призводить до суперечливих висновків, а відтак активностей, що викликають лише підвищення градусу протистоянь в суспільстві, але аж ніяк не сприяють вирішенню проблем.