Бандура радіє. Бандура сумує. Бандура бореться і душі лікує…
Звісно, сам по собі інструмент не здатен цього робити. Та коли він потрапляє до бандуриста-професіонала, то в руках його і справді плаче, сміється, тужить, ридає, обнадіює, дарує віру. На сріблястих струнах бандури можна передати цілу гаму почуттів і відчуттів, яких іноді так потребує душа. І тоді приходить полегшення. Наче після сповіді. Наче після молитви.
Із цим цілком погоджується відомий український бандурист Тарас Яницький. Бандура уже давно стала невіддільною від його життя. Навіть не так: завжди була невіддільною. Як зазначає жартома музикант, він зріднився із цим інструментом ще в утробі матері, адже народився в сім’ї бандуристів. І хоч потім батьки надали йому право вибору і він вирішив навчатися грі на фортепіано, однак від долі не втечеш. Тим більше, коли чуєш звуки бандури щодня, адже і батько, і мати, і старший брат повсякчас вправлялися у грі, отож і Тарас, як у відомій пісні, через ту бандуру бандуристом став. І жодного разу про це не пожалкував. Ні тоді, коли перші його виступи на сцені, починаючи з семирічного віку, були у складі сімейного квартету, ні тепер, коли і сольно виступає, і колективами бандуристів керує, і учнів та студентів навчає.
Тарас Яницький – заслужений артист України, завідувач кафедри бандури і кобзарського мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка. Гру на інструменті і спів бандуриста чули у багатьох країнах Європи й на американському континенті. Він – переможець багатьох престижних конкурсів і лауреат багатьох престижних премій. Але впродовж останніх років найважливішими своїми концертними майданчиками називає виступи на Сході України: раніше – в зоні АТО, тепер – перед військовими, які захищають рідну землю від повномасштабної російської навали. А найвищою нагородою вважає слова, які почув колись від лікарів у одному із госпіталів: «Поранених хлопців інколи не може відволікти від тяжких думок, від депресивного стану ні телевізор, ні книга, ні, навіть, сеанси із психологами, а ось ваша гра на бандурі відволікає, заспокоює, лікує…»
І тепер, попри всі щоденні професійні обов’язки, він обрав собі ще й таку місію: лікувати душі людей; пропагувати бандурне мистецтво і в Україні, і у світі; відстоювати і популяризувати українську мову, українську пісню; засобами музики розповідати світові про нинішній біль України, який став і його особистим болем; при кожній можливості збирати кошти для допомоги українським військовим, які стоять сьогодні на обороні рідної землі, для допомоги дітям у дитячих закладах, яких війна прирекла на сирітську долю і на життя з інвалідністю. Тепер він називає бандуру не просто музичним інструментом, а засобом боротьби, який несе в собі національний код українства, який пробуджує національну пам’ять і спонукає не втомлюватися, не нарікати, а ставати до бою – кожен на своєму фронті.
Ця місія привела нещодавно Тараса Яницького і до Сполучених Штатів Америки. Його концерти заплановані в Лос-Анджелесі, Філадельфії, Нью-Йорку і Вашингтоні (за сприяння і підтримку музикант щиро вдячний послу України в США Оксані Маркаровій). А кілька минулих днів бандурист провів у Чикаго, де його творчими зустрічами з глядачем опікувалася Києво-Могилянська фундація Америки та особисто її президент Марта Фаріон.
Перший свій виступ Тарас Яницький мав на вечорі українського романсу, який був зорганізований в Українському національному музеї. Надзвичайно тепла і хвилююча зустріч відбулася і в аудиторії собору святих Володимира і Ольги, чому посприяли отець-парох Олег Кривокульський, старша радна парафіяльної ради Христя Верещак, громадська активістка, волонтерка Марія Климчак. Тут звучали інструментальні твори, звучали народні пісні, зі сльозами на очах була сприйнята композиція «Пливе кача», яка своїм мінорним мотивом одразу викликає відчуття невимовного болю, бо асоціюється із загибеллю сотень, тисяч наших захисників, воістину цвіту нашої нації. Присутні на концерті мали можливість торкнутися серцем до високого світу бандурного мистецтва, поспілкуватися з бандуристом, сфотографуватися, придбати диски з творами у його виконанні, придбати сувенірну продукцію з українською символікою, а також долучитися до аукціону, запропонований для якого лот – сувенір-пам’ятку кобзарському мистецтву – викупив у результаті торгів добродій Михайло Угрин.
Послухати гру бандуриста могли і глядачі надзвичайно потужного і надзвичайно патріотичного концерту групи «Kozak System» – сцена стала для митців своєрідною трибуною для пропаганди і підтримки України, для засудження війни, для заклику не здаватися, аж поки ненависне російське зло не буде покаране.
І, звичайно ж, важливим був виступ Тараса Яницького на мистецькому майданчику українського культурного простору, який відкрито у червні нинішнього року як спільний проект Генерального консульства України в Чикаго, World Business Chicago та мерії Чикаго. Він надає унікальну можливість жителям Чикаго та гостям міста пізнавати сучасну Україну, дізнаватися про її історію та внесок у світову культурну спадщину. Цього разу відвідувачам простору розповідав про це бандурист Тарас Яницький. Розповідав мовою музики, яка є вищою, ніж дипломатична мова, бо не потребує перекладу.
Розповідав про це музикант і в прямому етері Radio UA Chicago, ставши тут зі своєю бандурою бажаним гостем і цікавим співбесідником.
На кожній із зустрічей у Чикаго Тарас Яницький говорив: «Ви щасливі, бо живете під мирним небом. Ви щасливі, бо навіть не думаєте про те, що ось зараз у цей зал, де ми з вами зустрічаємось, може влучити ворожа ракета. Ви щасливі, бо не лягаєте спати зі страхом, що до ранку через ворожу російську атаку може не бути ані вашого будинку, ані вас… Цінуйте це. Дякуйте Богу за це. І пам’ятайте про тих, хто там, в Україні, в зоні постійного ризику…»
Мені ж хочеться продовжити думку гостя, який невдовзі повернеться до України: пам’ятайте і допомагайте. Чим можете, коли можете, скільки можете. Нехай це стане місією кожного із нас. Тому що красиві слова про вболівання за Україну потрібно підтверджувати справами. Завжди. А тим паче зараз.