Христос прийшов в образі Вчителя?

...люди вийшли з панщини,

але панщина не вийшла з них.

Зеновій Свереда

Недавно перечитав статтю свого приятеля під назвою «Звідкіля беруться хибнокомпетентні управлінці?». Вона мене зацікавила не лише тому, що стосується ідейного натхненника закладу, в якому я навчався на факультеті Андрагогіки в МАУП, а й тому, що викликають велику повагу ті українці, які мають час і натхнення копати в глибину та поглиблювати пізнання й компетентність задля побудови України Майбутнього. В епоху «боротьби з консумізмом» вивчати першоджерела – це саме те, що нам насправді допоможе стати вільними. Бо те, що Христос приніс внутрішню свободу кожному, – це факт, але ж іншим фактом залишається те, що перечитати його «Інструкцію по внутрішньому звільненню» могли не всі європейці ще сотні років. Церква земна очолила проповідь Слова Божого в IV столітті і поставила її на інституціональні рейки за наступні декілька століть. Склалось так, що ми в Європі дійшли до такого абсурду, що поширення віри відбувалось більше «вогнем і мечем», аніж даром слова, напоумлення чи навчання (боюсь навіть згадувати про дар зцілення...). І весь позитив того, що Блага Новина доносилась через літургічне життя, нівелювався фактом, що розуміли ту мову пару відсотків європейців... а не розуміючи суті християнства, не могли пройти від метаної до кенозису. Тому проблема внутрішнього рабства формально хрещеної Європи є в тому, що сили космозла ізолювали людей від справжнього внутрішнього контакту з Христом і донедавна виконати його Заповідь Любові було просто неможливо. Адже «возлюбити його» не просто емоційно, а «всією силою і всім розумінням» численні християни просто не мали можливості з причини мовного бар’єру. Це, до речі, пояснює одне з «навіщо» порушувати мовне питання. Про це трошки більше можна почути в останньому ефірі на моєму ютуб-каналі «Святослав Ігорович».

Часом питають, в чому геній та місія українців? Та якраз в тому, що нам з вами пощастило найбільше, бо після приходу Кирила і Мефодія їхні учні уклали всі літургійні тексти мовою, якою розмовляли наші предки. Зауважте, їхню місію до нас прислав Рим, а не «німецькі латинськомовні узурпатори», тому мій «камінь кинений в город» не католицької церкви, а тих імперіалістів, що мали та мають людей за рабів і використовують віру з ціллю здобуття влади. Отож, ми чи не єдині в Європі мали і літургійні, і біблійні книги своєю мовою. Так, з нами і надалі боролись «німецькі варвари» латинського обряду... але, на щастя, не змогли знищити ні віру, ні літургійну мову, ні переклади і... власне, на мою думку, з цих причин і до сьогодні більшість православного клиру походить із земель, що на заході України. Це те, що стосується важливості читати першоджерела і чому в справі формування власного світогляду, освіти й самоусвідомлення не можна покладатися на випадок, долю чи, боронь Боже, «хибнокомпетентних людей», а треба робити свідомий вибір!

Тому питання освіти і духовності для мене є дуже пов’язані не лише тому, що всім відома історія заснування перших університетів в церковному середовищі, а й тому, що сам Христос прийшов в цей світ не в образі кшатрія, чи шудри чи брахмана – а ВЧИТЕЛЯ! І моє духовне життя теж набуло чітких конкретних форм... завдяки моїм духовним ВЧИТЕЛЯМ. Весь мій світогляд сформували ті люди, які щиро, віддано і з усього серця ВЧИЛИ нас тому чи іншому предмету, докладаючи зусилля всього свого духа. Якщо ви думаєте, що естетика була цікавіша від тринітарної теології чи філософії буття, то це зовсім не так. Історію мистецтва я вчив, і пам’ятаю, як о. Малацко вкладав в неї всю свою душу; а зарубіжну мову та літературу я з радістю вивчав, бо Оксана Іванівна завжди хотіла знати наші думку про той чи інший твір, працювала щиро і вболівала за нас, як за рідних, а не робила це задля платні... ВЧИТЕЛЬ формує те, що тато і мама виховує, а Бог в міжчасі спасає! 

Отож повернімось до формації людей, що виросли в епоху атеїзму і стали засновниками академій на кшталт МАУП. Я їх добре розумію і поважаю їхню працю. Вони росли між двох імперіалістичних ідеологій і, розуміючи вплив консумізму мультинаціональних корпорацій зі сторони англо-саксонського світу, теж усвідомлювали силу та вплив тоталітарного кулака постсовітських імперій... і вибирали з двох зол менше. В їхніх генах, мабуть, не було крові воїнів УПА, які собі могли дозволити мати таку силу духу, щоб будучи між двох імперій, воювати на три фронти. Тут потрібна і силу духу, і потужна аналітика розуму. Без Нього можна заплутатись як і в ціннісних категоріях, так і в розумінні того, що стоїть у глибині релігійної форми. 

У підсумку хочу зацитувати два уривки зі статті пана Зиновія Бокійчука, чим хочу привернути увагу до потреби нетривіальних підходів в системі додаткової освіти та її реформи, і жодним чином не хочу применшити внесок пана Щокіна в систему загальної освіти. Пан Зиновій у своєму дописі каже: «Особливо вразила статистична поверховість опису феномену «Цінності». Що такий підхід дає, якщо немає відповіді на питання «А звідкіля беруться цінності, чому саме домінують ті, а не інші цінності, що впливає на їхній стан і активність»? Кого ми потребуємо під час хвороби? Статистів, які констатують втрату цінностей, чи лікарів, які забезпечать їхнє повернення і одужання суспільства?..

Автор ставить в один ряд релігію й ідеологію очевидно тому, що вважає їх рівноцінними на підставі необхідної наявності віри для першого і другого. На мою думку, це хибний підхід, оскільки це цінності різного порядку. Природа релігії, в кожному разі християнської, полягає в любові до свого творця і до Його творіння, а її постулати є абсолютом. Ідеології є витвором людини. Їхня природа є ситуативною і суб’єктивною, а відтак мінливою. Я звертаю увагу на відмінності між одним і іншим, тому що девальвація релігії неодмінно приводить до девальвації цінностей, тоді як відмова від ідеології здебільшого дає позитивні для розвитку суспільства наслідки».

Чому так важливо розділяти ідеологію та релігію? Бо Син Божий – це не просто творець нових цінностей, а їхній воПЛОТИТЕЛЬ, той що ВЧИВ на практиці, як зробити те, що ми не вміли втілити дотепер? Він знайшов відповідь на віковічне і сакральне запитання всіх людей в цьому світі, це: «Що робити зі злом. Як нейтралізувати його вплив на наше життя та нашу свідомість?». 

Ідеологія часто спирається на психізм, на самодисципліну, але якщо вона не має в своїх підвалинах зв’язку з духовністю, то замість якісних змін стає «кимвалом дзвенячим» хибнокомпетентних людей... І лише від нас з вами залежить, чи те, в що ми віримо, стане шляхом до Кого ми міняємо світ на щодень.