Бути справжнім українцем – це вибір кожного
Від редакції: Українська мова – код Українського Народу. Ми не просто говоримо, передаємо інформацію, обмінюємось думками – весь процес людського сприйняття світу, самоусвідомлення, мислення, внутрішнього діалогу тощо відбувається через мову. Український народ перебував під окупацією: разом із чужою культурою нам нав’язували чужу мову. Тому захист української, її всебічне впровадження є абсолютно необхідними. А українське суспільство повинно вбити в собі толерантність до ворожого.
Проте говорячи про Українську мову, ми водночас повинні не забувати, що вона стала предметом спекуляцій. Ворожа агентура спекулювала на утисках московської мови, а «агентура у вишиванках» займалась самопіаром, замість всебічного впровадження мови у всіх сферах життя. Мова є необхідною ознакою українця, проте аж ніяк не достатньою. А стільки шкоди для великої Української Справи, скільки принесли зрадники у вишиванках, розмовляючи українською та спекулюючи на сакральних для нашого народу речах, не змогла принести вся ворожа агентура на чолі з Януковичем та Медведчуком.
У цьому матеріалі йтиметься про мову як предмет спілкування. Українську мову. Тема надважлива саме в ці дні нищення України й українців рашистськими окупантами при мовчазному спогляданні світу. А конкретніше, ми поговоримо про книгу Антіна Мухарського та Єлизавети Бєльської «Як перейти на українську. Збірка автобіографічних розповідей та практичних порад».
Хоча видання 2021 року не зовсім можна назвати книжковою новинкою, але для мене та багатьох моїх друзів воно саме таке! Найголовніше у книзі – її актуальність у зв’язку з неоголошеною війною, з продовженням злочинного геноциду української нації підлим сусідом – ницими залишками представників російської імперії.
У 2014-му московити окупували Крим і частину Донбасу з поясненням «визволяємо російськомовних». А нині, з 24 лютого 2022 року, швидко забувши ідіотську теорію про «єдіний народ», просто почали вбивати, знищувати «нациків», тобто українську націю та її державу. Оскільки першою ознакою держави є об’єднання народу на основі спільної території та мови, то допомогти їй вистояти може і зобов’язаний абсолютно кожен із нас, народжений в Україні, чи то на її землях, чи то в діаспорі.
Два шляхи допомоги: доброчинність (донати) для ЗСУ, що роблять всі свідомі українці та їхні друзі у світі; збільшення рядів справжніх українців через вживання української мови вдома, на вулиці, на роботі, де б не були у своєму оточенні. І цим самим заявити світу: я українець і нічого спільного не маю з нашим клятим ворогом. Важко зрозуміти тих, хто продовжує користуватись мовою окупанта, який кидає ракети на житлові будинки, добравшись вже до Львова.
На превеликий жаль є ті, хто і сьогодні, коли вже сотні тисяч українських військових та цивільних вбито та закатовано, називає російську ...«рідною».
У суботніх школах україністики Америки небезуспішно працюють вчителями біженці зі Сходу. Але деякі з них з власними дітьми продовжують розмовляти... російською. Конкретний приклад: в одному з містечок на Заході України біженки зі Сходу, користуючись гостинністю місцевих, на їхній закид «чому ви розмовляєте тут мовою ворога?» нагло відповідають в очі: «Ви ету войну всьо равно нє виіграєтє»... Як це витримувати, коли щоденно кожне місто чи село в західних областях хоронить своїх синів, привезених у трунах з фронту?
А скільки ще так званих експертів новин на ТБ та державних чиновників на провладних трибунах Верховної Ради, Кабінету міністрів безсовісно користуються мовою ворога! То як відрізнити «своїх» і не просто «чужих», а смертельних ворогів? Це все наслідки пропаганди «русского міра». І лиш тому, що ліньки усвідомити та деякий час напружитись у щоденному використанні української і цим відгородитись від ворога духовно та долучитися до рядів справжніх українців.
*****
Ось чому для мене авторитетом сьогодні стали автори книги «Як перейти на українську». Та як удосконалювати її. Книга за жанром художньо-популярна. Здебільшого світоглядна. В цьому її особлива цінність. Автори розповідають про власний досвід українізації, а головне про те, що стало мотивацією такого переходу і принципового щоденного вживання.
Подружжя Антіна Мухарського – письменника, актора, телеведучого, в минулому зросійщеного українця та Єлизавети Бєльської – мистецтвознавця, видавця, з дитинства українськомовної – корінні кияни і вже з десяток останніх років цілеспрямовано займаються українізацією України. Антін, зокрема, у відомому художньому образі Ореста Лютого та за допомогою книг.
Цікава історія появи художнього образу «Ореста Лютого». У часи Януковича (2012 р.) Антін вів корпоративну програму в Одесі. Був день народження горезвісного «мовознавця» депутата ВР Ківалова. Вже під кінець, коли гості (зрозуміло якого штибу) були напідпитку, він під настрій виголосив відоме гасло: «Ну то за неньку Україну тричі: Будьмо, гей! Будьмо, гей! Будьмо, гей!» Ківаловська публіка озвалася доволі мляво: «гей, гей...». І затихла. Проте за кулісами організаторка корпоративу була залізобетонною, накинувшись на ведучого: «Ви што сєбє позволяєте? Здєсь жена президєнта с синовьями, а ви здесь на єтой собачьей мове разгавариваєте! Ми вам не за єтот язик деньгі платім!!!» ...
А далі на цілу сторінку остовпілий, зневажений тоді автор пише про свої емоції та думки, які в результаті трьох речень змінили його свідомість і життя... Пише: «В цю ніч я познайомився з «Орестом Лютим» (тобто створив цей образ і кинувся його іменем в бій за українську мову, за Україну).
Спробую передати кілька думок моїх нових авторитетів. Трішки зацитую, щоб було ексклюзивно і якомога зрозуміліше. Але почну з кінця, з додатку, який підготували автори ( ст. 232-249):
«1. Чому народженим на Українській землі (неважливо – це південь, схід, центр, захід) російська мова не може бути рідною, якщо навіть з пелюшок нам її втохмачували батьки, а поза домом – оточення та влада?»
Відповідь в кінці книги, у хронологічному додатку на 17-ти сторінках, з 232-ї до 249-ї «Злочини Московії проти України». Тут конспект (дати і конкретні заходи влади) з 1169 р., коли Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський пограбував Київ, вивіз багато цінностей нашої культурної спадщини і до 1990 р., коли Верховна Рада СРСР постановила вважати російську мову єдиною офіційною мовою СРСР.
Виявляється, в наших інститутах нам давали дозовані факти заборони та нищення нашої мови в царські часи (тим більше в радянські): ну Емський, ну Валуєвський укази, ну знищення Запорізької Січі, ну Шевченка за мову і волелюбність запроторили на каторгу... Що ми ще пам’ятаємо? А тут детальна фактологія, яка розплющує очі: московія вже тисячу літ колонізувала Русь-Україну і жила за рахунок її кадрів і талантів. Був навіть довгий період примусових шлюбів на українках, щоб зневілювати нашу націю і збагатити генно угро-фінську (російську). І так до сьогодні.
Висновок: не може бути рідною насильно нав’язана чужа мова колонізатора, який протягом тисячоліть нашу рідну нищив, паразитично використовуючи «вершки» більш генетично цивілізованої нації Руси-України. Бодай такий аргумент: Києво-Могилянська академія заснована в 1612 р., а перший російський університет – в 1755 р. випускником Могилянки Михайлом Ломоносовим.
Дещо світоглядне від Антіна Мухарського із розділу «Українізація або смерть» (ст.12-80) названої вище книги:
«2. Про націоналізм. Чому не може бути держави Україна без української мови кожного її громадянина та мешканця з правом проживання? Ідеологічне обґрунтування.
«...Єдиною сталою силою впродовж усього часу зародження та формування новітньої української державності був саме націоналізм. Насамперед природний – народний... Він універсальний для всіх форм українського буття у Тараса Шевченка, ідеалістично-піднесений у Лесі Українки, соціалістичний у Франка, ідеологічний у Донцова та Міхновського, романтичний у молодого Тичини, комуністичний у Хвильового, практично-військовий у Петлюри, Коновальця, Бандери та Шухевича, інтелектуальний у Лук’яненка та Сверстюка, естетично-модерний у Стуса та Алли Горської, агресивно-пасіонарний у «Правого сектору»... Бо націоналізм різнобарвний, творчий та життєствердний»
Складно заперечити ще один висновок автора: «У найважчі часи української історії саме націоналісти були основою пасіонарного ядра Нації, які були готові платити життям за власні ідеали...»
Додам, що нинішня війна за волю України це демонструє щоденно. Наразі вся Україна (за винятком корумпованого чиновництва-мародерів та явних зрадників), стала суцільним Холодним Яром 20-х років з гаслом тодішніх борців з російським большевизмом «Воля або смерть!»
Автор продовжує: «Перебуваючи нині в епіцентрі геополітичної боротьби між Заходом і Сходом (нагадую: книга видана у 2021 р. – прим. авт.) Україна була і лишається тим авангардним загоном, що боронить консервативні цінності Нації, викликаючи гнів як на лівацькому Заході, так і в шовіністичній росії, яка зазіхає на наші території, автоматично зараховуючи російськовмовних денаціоналізованих українців до космополітичної раси росіян. Ось чому українізація русифікованої України є найпершою і найголовнішою запорукою елементарного її виживання в сучасних історичних та геополітичних умовах . Ось чому мова – не лише засіб комунікації, як нас намагаються впевнити (нинішні провладні практичні лівацькі – прим. авт.) лібертаріанці. Українська мова – наш твердий ґрунт на шляху до мети – справжньої української України. Наш об’єднавчий ланцюг!!! Серпень 2021».
3. Чому формулювання «російськомовний українець» неправильне? Насправді в країні є величезна кількість «зросійщених українців».
Саме останнє визначення, за переконливим твердженням Мухарського «Лютого», є правильним діагнозом. Це справжня хвороба України. Відомий науковець, знавець української мови, професор Колумбійського університету Юрій Шевчук, якого всі українці Нью-Йорка добре знають, дав назву цій хворобі: «Ментальний сифіліс зросійщених». Заразна інфекція. Нема потреби роз’ясняти чому. Саме російська мова зросійщених українців дала підставу путіну і його кремлівським пропагандистам називати нас «єдіним народом». Один із них – Гундяєв прямо врізав: «русский мір начінаєтся там, где звучіт русская рєчь». Як відомо всім, АТО (насправді – війна) 2014-2021 рр. та «військова операція» (а насправді геноцид) з 24 лютого 2022-го розпочались цинічним поясненням «освобожденія русскоязичних».
І висновок автора: «Установлення правильного діагнозу – перший крок до одужання (від зросійщення, – прим. авт.). Питання зміни термінології в країні, де навіть президент належить до численної категорії ментально хворих «зросійщених» громадян, є вкрай необхідним. (Автор має на увазі необхідність не тільки публічного вживання української мови, а й вдома, в побуті). І далі, як відрубав: «Нині розмовляти в Україні і будь-де російською – аморально!».
4. Чому аморально?
У кінці надають слово ще кільком авторам, що концентруються на цій темі (розділ «Запрошені автори» (ст. 192-226) і діляться своїми думками. Елементарну відповідь щодо мотивації власної українізації дав військовослужбовець Валерій Маркус: «Мене запитав за кордоном іноземець: «Якщо Україна воює з росією, то чому ти говориш російською?» ...Мені стало соромно... Цей сором був стимулом, який мене підтримував на шляху моєї українізації».
Євген Рибчинський – поет, громадський діяч: «Допоки українці думають російською, росія скрізь… Щоб вигнати росію з України, потрібно, щоб кожен, хто любить Україну, говорив її... мовою».
Лариса Ніцой – письменниця, педагог: «Мова – це світогляд. Спільна мова у народу формує спільний світогляд... А команді світоглядних однодумців легше будувати свою країну».
Ірина Фаріон – доктор філології, професор: «У нас нема російськомовного населення. Є етнічні росіяни – нащадки окупантів та сьогоднішні окупанти і з’яничарені українці – жертви московського терору».
І розповіла жахливі історії вбивства 2-х молодих людей лише тому, що вони розмовляли українською мовою. Це історії 19-річного Юрія Поправки (Київська обл., 2014 рік) та 26-ти річного активіста Артема Мирошниченка (м. Бахмут, 2019р.). Останнього вбили 16-літній та 17-літній покидьки, тобто народжені вже в незалежній Україні зі словами: «Чєво ти тут ходіш?». Коли той щось відповів, додали: «А на нормальном язикє ти не можеш? Ми на етом нє понімаєм». І розтрощили Артему голову... Останній запис активіста у фейсбуці був про українську мову, за яку його закатували:
«Українська мова в 1934 р. на конкурсі краси мов у Парижі була визнана як найкраща, наймиловидніша й найбагатша мова світу і посіла друге місце після італійської. У 2012 р. занесена до книги рекордів Гіннеса, і віднині на першому місці, встановивши рекорд за тривалістю музичного телемарафону національної пісні»...
І дуже варто з цього розділу прочитати його родзинку «Одкровення поліцейського українізатора» капітана поліції Максима Лободзінського. Отримаєте супер задоволення.
5. Мова – це теж зброя.
Антін Мухарський: «Патріотичні почуття до країни нерозривно пов’язані з рідною мовою… Навіть якщо в дитинстві вам прищепили чужу мову, яку ви вважали рідною, ви можете це змінити. Свідомо обрати для себе бути українцем. І почати все з чистого листа...
Моя позиція: російська мова має зникнути з усіх ЗМІ, включно з телебаченням, радіо, газетами-журналами... Мусять бути заборонені вивіски, реклами і навчання російською. Якщо в Україні з інформаційного простору зникне російська, ми дуже швидко повернемось до власної мови.
Російські кулі убиватимуть нас, допоки на наших землях лунатиме російська мова і російська музика! Одужуйте! Здолайте «ментальний сифіліс» зросійщення у собі. Будьте українцями, а не лише називайтеся ними. Це ваш вибір».
5. Хочете відмежуватись від ворога-окупанта – переходьте на українську повсюдно і повсякчасно!
Це основна ідея монологів у книзі Єлизавети Бєльської – дружини Антіна, яка в цьому дуеті займає лагідний, жіночий тон порад з питань дерусифікації українців у розділах «Мовні історії» (с.82-105) та «Сто порад, як перейти на українську» (ст. 192-226).
У «Мовних історіях» – відповіді на десятки питань:
- що зупинить гнилу пропаганду руського міра?
- чому недієздатний президентський мем «какая разніца?»
- чому не може бути наполовину українця, наполовину «русского?»
- чим можуть допомагати ЗСУ ті, хто не має коштів на доброчинність?
- якою мовою говорять наші захисники?
- як діяти, якщо колеги відмовляються розмовляти українською?
- якою мовою розмовляти українцям за кордоном?
- чому твердження «відповідати російськомовному співбесіднику в Україні лише його мовою, пояснюючи це правилами етики» є хибним тощо.
З приводу останнього, згідна з авторами: «Бо це по-рабськи. Нехай зросійщені проявляють етику, слухаючи у відповідь узаконену українську мову. Її вживання як єдиної державної в усіх сферах обслуговування нам гарантовано статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та статтею 10 Конституції України «Про єдину державну українську мову по всій території України».
Геть зрадників-медведчуківців та ОПеЗеЖистів!
А «Сто порад» Лізи – це факти з її власного досвіду, починаючи з українськомовного дитинства і закінчуючи цілеспрямованою працею разом з Антіном з українізації України. Не тільки початківці, а й ті, хто вдосконалює свою українську, знайдуть тут силу-силенну корисних порад.
Я б додала до цих порад ще одну дуже актуальну нашу проблему на шляху дерусифікації. Як на мене, її вирішення залежить:
1) від політичної волі влади, до того ж негайної, а тим часом вона імпотентна, млява в цій проблемі, – це вигнати з України незаконне перебування церков московського патріархату, які раніше і нині працюють на ворога, що вже доведено правоохоронними органами;
2) від совісті парафіян, які мають поступитись своїми рутинними звичками в ім’я інтересів держави Україна та перейти добровільно в українські церкви. Не можете? Тоді переїжджайте в «рашу» зараз. Очистіть Україну іменем сотень тисяч полеглих наших синів і дочок у війні з рашистськими вбивцями, яких благословляють попи московської орієнтації та відданості.
Бути українцем в сьогоднішніх умовах війни – це власний вибір кожного! За цей вибір точиться війна. Завершити хочу словами Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного:
«Ціною життів кращих ми виборюємо право говорити рідною мовою, бути українцями, визначати своє майбутнє. Українська мова – це мова наших батьків і дітей. Мова нашої Перемоги».