Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №9
Саміт НАТО. Результати без прикрас
До аналізу таких подій, як саміт НАТО у Вільнюсі, потрібно підходити максимально тверезо та беземоційно. Наскільки це можливо, будучи українцем.
Абсолютно «неочікувано» для багатьох громадян України, особливо любителів зеленого телемарафону, гасло «кради, бреши, вступай» не сприймається лідерами країн НАТО. Від слова зовсім. Вже напередодні саміту були озвучені результати для України, проте без остаточних формулювань. Досить дивний вигляд у цьому контексті має поведінка Зеленського на шляху до саміту, зокрема його повідомлення у твіттері:
«...Безпрецедентно й абсурдно – коли немає жодних часових рамок і для запрошення (!), і для членства України; і коли натомість додається якесь дивне формулювання про «умови» навіть для запрошення України… Це схоже на те, що немає готовності ані запросити Україну в НАТО, ані зробити її членом Альянсу. А значить, залишається можливість торгуватися членством України в НАТО – у переговорах із росією. А для росії це означає мотивацію й надалі продовжувати свій терор. Невизначеність – це слабкість. І я відверто обговорю це на саміті».
Президент України Зеленський, який повністю провалив підготовку до війни попри попередження західних партнерів, досі не запустив власного виробництва, на необхідності якого наголошували генерали Залужний та Забродський у спільній статті, який при цьому просить про допомогу у цілого світу, – звинувачує тих, хто цю допомогу йому надає у тому, що Україну не запрошують та/або не приймають в НАТО.
Дане фото яскраво ілюструє реакцію Заходу.
НАТО в українській політиці стало інструментом піару для політиків, навіть для тих, хто колись озвучував промосковські тези та високо оцінював «Харківські угоди» президента Януковича (хто б це міг бути?). Проте НАТО є військовим блоком країн, який має свій статут. І відповідно до статуту НАТО, в блок не може бути прийнята країна, що воює. Тобто до моменту закінчення війни з московією стати членом НАТО ми не можемо! Але на цьому спеціально не наголошують ані політики, ані журналісти. Бо тоді схема піару «зламається».
Також існують певні вимоги до кандидата – як політичні, так і так звані «військові стандарти». І якщо ми візьмемо навіть «військові стандарти», то їм Україна поки що не відповідає. Чому, запитає вдумливий читач? Адже наші ЗСУ настільки героїчні та професійні, успішно протистоять «другій армії світу» (а московська армія до цього часу залишається такою у світових рейтингах)? Тому що у «стандартах НАТО» на першому місці стоїть цінність життя воїна НАТО і, відповідно, все зроблене для його збереження. ЗСУ за своєю героїчністю та навіть в певних місцях професійністю – переважають війська НАТО чи принаймні їхні частини. Але із цінуванням життя воїнів в політичному керівництві ЗСУ є величезні проблеми.
Зв’язок між реформами і членством в НАТО формально також існує. І Україна в цій частині також не відповідає вимогам. Приклад? Міністр оборони України Олексій Резніков виходить до журналістів і відкрито цинічно бреше щодо державних закупівель. Те, що він збрехав, згодом підтверджується Держаудитслужбою: яйця закуповували поштучно по 17 гривень, а не в кілограмах. Потім виринає ще ціла низка скандальних закупівель – все за завищеними цінами. Але Резніков залишається на посаді, та називає звіт Держаудитслужби таким, «що віддаляє перемогу». Стандарти НАТО, кажете? «Яких тобі ще реформ не хватає?» – казав колись інший «високопатріотичний» брехун.
Проте і країни НАТО лукавлять, посилаючись на відсутність реформ та корупцію. Свого часу надзвичайно корумповану Албанію, влада якої так само розкрадала все, включно з міжнародною допомогою, прийняли в НАТО. Але за Албанію не треба було воювати.
А за Україну, яка вже 9 років стоїть щитом між ордою і цивілізацією, треба битись. Український Народ стікає кров’ю, поки дехто думає, чи давати нам авіацію. Ми контратакуємо без переваги в авіації та навіть артилерії – це коштує нам сотень життів щодня. Тому в певних сенсах країни НАТО вчинили цинічно й усвідомлюють це. Але можуть собі це дозволити. Тим більше, що при владі перебувають такі «істоти». Але ж хто нам, українцям, лікар, якщо ми щоразу обираємо злодіїв – руйнівників та ліквідаторів державності? І даємо їм можливість нас грабувати і знищувати навіть під час війни? Чи їх нам хтось з Марсу надсилає?
«Ситий» Захід добре розуміє клептократичну природу влади в Україні. І поводиться відповідно. І це треба розуміти. Проте винуватцем цього є не Захід, як би нам, українцям, не хотілось перекласти свою провину. Перш ніж вимагати від Заходу керуватися високими цінностями – для початку треба їх самим демонструвати й дотримуватися.
«Ми не Amazon» – Бен Воллес
Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес закликав Україну висловлювати більше вдячності партнерам за надану військову підтримку замість постійно ставити вимоги щодо розблокування нових видів озброєнь.
Особисто для мене саме ця фраза є найгіршою з усіх результатів для України. Тому що пролунала вона від міністра оборони нашого найбільш послідовного друга у цій війні. Якщо говорити дипломатичною мовою, «вискочку поставили на місце».
G7 узгодили декларацію про довгострокові гарантії безпеки для України
У попередньому номері ми говорили, що Україні підміняють членство в НАТО. Власне, так звані «безпекові гарантії» і є тією підміною.
Серед них є корисні формулювання, зокрема «Ми будемо підтримувати Україну, коли вона захищатиметься від російської агресії, стільки, скільки буде потрібно».
Також доволі позитивною є формалізація та деталізація:
«a) Забезпечення стійких сил, здатних захистити Україну зараз і стримати російську агресію в майбутньому, шляхом постійного надання:
● допомога в безпеці та сучасне військове обладнання на суші, в повітрі та на морі – приділяючи пріоритет протиповітряній обороні, артилерії та вогню дальньої дії, бронетехніці та іншим ключовим можливостям, таким як бойова авіація, а також сприяючи підвищенню оперативної сумісності з євроатлантичними партнерами;
● підтримка подальшого розвитку оборонно-промислової бази України;
● підготовка та тренування українських військ;
● обмін розвідданими та співпраця;
● підтримка ініціатив щодо кіберзахисту, безпеки та стійкості, зокрема для боротьби з гібридними загрозами.
b) Зміцнення економічної стабільності та стійкості України, зокрема шляхом реконструкції та відновлення, для створення умов, сприятливих для економічного процвітання України, включаючи її енергетичну безпеку.
c) Надання технічної та фінансової підтримки для нагальних потреб України, що виникли внаслідок війни росії, а також надання Україні можливості продовжувати реалізацію ефективного порядку денного реформ, який підтримуватиме належне врядування, необхідне для просування до її євроатлантичних прагнень».
Фактично відбулось юридичне оформлення того, що зараз відбувається. І це в наявних умовах є одним із небагатьох справді позитивних моментів.
Водночас Володимир Зеленський, відповідаючи на запитання журналістів, сказав, що ця «Спільна декларація підтримки України» є набагато кращою, ніж незрозумілий «Будапештський меморандум», адже буде ратифіковуватись парламентами країн-учасниць. Проте це є черговою брехнею та/або безграмотністю президента. Адже дана декларація є всього лиш «консультаційним документом» – відповідно до офіційного сайту уряду Великої Британії. А ось, як «Будапештський меморандум» є міжнародним договором відповідно до Віденської конвенції, підписаний офіційними особами, що володіли відповідними повноваженнями. І проблемою України є те, що жоден із президентів не виконав свого обов’язку і навіть не спробував юридично запустити механізм виконання «Будапештського меморандуму» – ні Турчинов, ні Порошенко, ні Зеленський. Це додаткова підстава для притягнення їх усіх до кримінальної відповідальності в майбутньому. І на завершення цієї теми нагадаю нашим читачам маловідомий факт: навесні 2014 року британці запитували, чи «розпочинаємо ми консультації за Будапештським меморандумом», на що в.о. президента Турчинов відповів негативно. Тобто ні США, ні Велика Британія не відмовлялись від виконання зобов’язань.
Саміт у Вільнюсі став очікуваним провалом, а українцям варто зрозуміти, що з цього моменту все буде відбуватись в рамках realpolitik – «реальної політики». І якщо ми справді хочемо вижити та зберегти українців та Україну, то мусимо перестати видавати бажане за дійсне. І максимально опертись на свої сили – в економіці, виробництві зброї, боєприпасів тощо.
Повернення командирів «Азову», або як Ердоган принизив путіна
Найбільш позитивною новиною минулого тижня стало повернення 5 командирів оборони Маріуполя. Із Туреччини в Україну повернули командира окремого загону спеціального призначення Національної гвардії «Азов» Героя України Дениса Прокопенка, його заступника Святослава Паламара, виконувача обов’язків командира 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергія Волинського, старшого офіцера «Азова» Олега Хоменка та командира 12-ї бригади Нацгвардії Дениса Шлегу.
Це було одностороннє рішення президента Туреччини Реджепа Ердогана, відповіддю на яке стало традиційне завивання нечисті на московських болотах. Проте 12 липня у Вільнюсі Ердоган заявив, що московити змінили позицію і вже не заперечують проти повернення колишніх військовополонених в Україну.
«Спочатку були деякі заяви з боку росії, але потім, коли вони дізналися про деякі обставини, ситуація увійшла у позитивне русло», – сказав Ердоган. Про які обставини йдеться, Ердоган не розповів.
Водночас Туреччина відмовилась від блокування вступу Швеції в НАТО та заявила про новий етап турецько-американських відносин. Ратифікація Туреччиною вступу Швеції очікується вже цієї осені.
Думаю, що згодом ми побачимо дуже важливі деталі щодо цього. Проте особисто я переконаний, що всі ці події між собою є пов’язаними. А кремлівському царю та його свиті просто не залишилось інших варіантів, через неможливість псування відносин із Ердоганом.
Бронетехніка для ЗСУ
Rheinmetall відкриє завод із виробництва бронетехніки на заході України протягом 3 місяців, – повідомляє CNN. Окрім цього турецька компанія Baykar розпочала будівництво заводу з виробництва ударних безпілотників Bayraktar в Україні, – про це повідомив міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін.
На жаль, для українців Німеччина відмовилася від ідеї будівництва в Польщі центру ремонту переданих Україні танків Leopard. Берлін вважає, що Варшава намагалася завищити вартість цього проекту.
100 мільярдів для Коломойського
Втрати «Укрнафти» та «Укртатнафти» під керівництвом Коломойського оцінили у 100 мільярдів гривень. Про це повідомив чинний керівник обох компаній Сергій Корецький у своєму інтерв’ю виданню «Економічна правда» (детальніше про це – читайте на 16 сторінці цього випуску).
Дане повідомлення відразу викликає низку запитань:
1. Чи звернувся новий очільник держпідприємств у відповідні правоохоронні органи? Чи відкрито кримінальні провадження?
2. Дані втрати розпочались ще в 2015 році. НАК «Нафтогаз» є власником 50% + однієї акції в «Укрнафті» та «Укртатнафті». Отже виникає запитання про діяльність керівників НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва та Юрія Вітренка (сина прогресивної промосковської соціалістки Наташі Вітренко), адже вони були зобов’язані здійснювати певний контроль.
3. Що робили та роблять зараз розрекламовані грантоїдами наглядові ради відповідних підприємств?
4. Державні компанії є підзвітними виконавчій владі. Тобто втрата 100 мільярдів гривень ними автоматично ставить запитання перед відразу трьома прем’єр-міністрами – Володимиром Гройсманом, Олексієм Гончаруком та Денисом Шмигалем. І це не жарти, адже йдеться про 100 мільярдів гривень, що навіть за теперішнім курсом гривні щодо долара перевищує 2,5 мільярда доларів! А за курсом 2015 року – 3,8 мільярда доларів!
5. І вже зовсім риторичним буде запитання про кримінальну відповідальність як менеджменту Коломойського, так і Коболєва, Вітренка, Гройсмана, Гончарука та Шмигаля. Усіх їх нам проплачені «експерти» та журналісти змальовували «ефективними менеджерами». На підставі їхньої «ефективності», зокрема, і аргументувались захмарні зарплати та премії. На Андрія Коболєва у 2019 році з державного бюджету України було витрачено 342 мільйони гривень! Майже по мільйону гривень на день, за «ефективність». І молоко – безкоштовно, – «за шкідливість».
Курнем «на здоров’я»?
В умовах повномасштабної війни наші депутати продовжують турбуватись про українців. Верховна Рада зробила крок назустріч легалізації медичного канабісу.
«За» прийняття за основу законопроекту 7457 проголосували 268 нардепів: «Слуга народу» – 183, «Євросолідарність» – 10, «Батьківщина» дала один голос «за», «Платформа за життя і мир» – 16, «Голос» – 19, «Відновлення» – 11, «За майбутнє» – 8, «Довіра» – 12, позафракційні – 8.
Напередодні президент Володимир Зеленський наголосив на необхідності легалізації медичного канабісу в Україні. Виходячи із діяльності зелених слуг неукраїнського народу, їхня логіка зрозуміла. Адекватній людині неможливо сприймати всю ту брехню, зраду, приховане і відкрите пограбування тощо, а значить треба полегшити їй життя – легкі наркотики готові допомогти. А то, не дай Боже, ще українці згадають про традиції Коліївщини та вирішать, що іншим способом із внутрішнім ворогом справитись вже ніяк. А тут «курнеш» – і вже нічого не потрібно. Усе стає добре… Турбуються за нас, як можуть. І щоб землю продали, і надра, і щоб могли легкі наркотики вживати, і щоб потік алкоголю не зупинявся. Людьми в стані зміненої свідомості набагато легше керувати та маніпулювати.
Зважаючи на широку розпіареність даних «рятівних» заходів, мабуть, доведеться написати окремий аналіз цього питання. Щоб показати українцям глибину брехні та маніпуляції.
Якби ми мали українську владу, то вона прагнула б зробити український народ здоровим, мислячим, покращити демографію чи, точніше, створити передумови для цього тощо.