Про українців турбуються по-справжньому

Є один один старий анекдот.

У дурдом приїхала комісія із перевіркою. Зібрали пацієнтів цього закладу та й запитують, як їм тут організовують відпочинок?

– О, дуже добре – відповідає один – нам у вихідні дні дозволяють стрибати у басейн із вишки. І кажуть, що якщо будемо себе добре поводити, то ще й налиють туди води...

Я чомусь цей анекдот згадав після того, як високопоставлені чиновники від влади запропонували залишити українців без готівки та зробити деякі дороги платними.

Але потім щоб трохи підбадьорити українців, сказали, що будуть показувати їм кінофільми англійською мовою, але із українськими субтитрами, та дозволять курити канабіс...

Отже, я вам скажу, що не все так і погано. За нас турбуються...

*****

Ось появилася інформація, що в Україні для боротьби із корупцією пропонують скасувати готівковий грошовий обіг.

Але, як на мою думку, тут питання не у боротьбі із корупцією. Це нам просто вішають лапшу на вуха, щоб ми зараз обговорювали це як боротьбу із корупцією і тільки.

Тут питання значно глибше і небезпечніше. Згадаймо перші дні війни лютого 2022 року – ворог йде на повний зріст, бо вважає, що його тут очікують із квітами. Але українці, без вказівки зверху, майже з голими руками вийшли на захист своєї Батьківщини і попри зраду верхів ціною своїх життів зупинили ворога.

Багато матеріального забезпечення ТРО і ЗСУ йшло і йде, здебільшого, із кишені простих українців, коштом тих грошей, які були у кожній сім’ї.

І це вводить ворога та його кротів у владі у глухий кут.

Їхні аналітичні центри збилися із розрахунку. Що відбувається? Яким коштом живе український супротив?

Адже – міжнародна допомога спеціально розкрадається, бюджет розкрадається і виводиться за кордон уже відкрито із МО на якусь міфічну зброю. Чиновникам дозволяється красти там, де є хоч найменша можливість – барабани та овочерізки для сховищ тощо.

Зазвичай за таких розкладів уже б інші країни впали давно.

А Україна живе, воює і звільняє свою територію...

І тут їм доходить, що все це коштом готівкових накопичень, які мають українці вдома.

І ось, іззовні, йде команда – перекрити готівкову допомогу ЗСУ, а потім коли все перевести на картки, одним хакерським ударом обвалити усі банківські розрахунки. Ось так.

Тому тут і близько не стоїть питання боротьби із корупцією, тут питання дуже небезпечне. Особливо коли його порушують під час війни.

А з корупцією боротися потрібно так, як із нею борються у розвинених країнах – ловити, судити і саджати. І чим вища посада, тим і більший термін. Все просто.

Якщо, звичайно, цього хотіти.

*****

Кожен день появляються якісь новини, які десь зачіпають. А особливо коли про них пишуть люди, які дійсно хочуть добра Україні і шукають логіку, у тих чи інших нововведеннях, які пропонує влада.

Ось і зараз розгорілася нова полеміка. Мустафа Найєм, який керує Агентством з відновлення та розвитку інфраструктури заявив: «Зараз робимо ТЕО для Дніпропетровської, Київської, Львівської, Одеської та Полтавської областей.

І це ТЕО наразі готується за бюджетні кошти. Загальна вартість проекту становитиме близько 6,5 мільярдів доларів».

І тут же пішло обговорення. Одні кажуть, що це зараз не на часі і це буде дорого для проїзду українців. Інші звертають увагу, що платні дороги, саме у цих областях, не створять хорошої логістики, і не розуміють для чого розробляються ТЕО для областей, які апріорі не можуть скласти пазл наскрізного автобану, і що тут буде йти мало оплати із транзитних автомобілів тощо?

А я вам скажу так – даремно ви шукаєте державну логіку у цих рішеннях. Її там немає.

Тут все набагато простіше.

Ось наприклад. Вирішили ви із сім’єю з’їздити до Одеси на море. Виїхали ви із Києва, а попереду 50 км платної дороги, немовби і не багато. При з’їзді на цю дорогу вас зустрічає величезний банер із усміхненим Ахметовим і напис «А ти зі мною розрахувався за електроенергію?». Ви не звертаєте на це увагу, під’їжджаєте до пункту оплати, а тут раз і картка заблокована, бо ви там щось завинили Ахметову... Тут черга, всі свистять до вас, від’їхати вбік немає куди, уже не вникаючи у суму, розраховуєтеся із Ахметовим, щоб вас не побили водії із черги, яка створилася за вами.

Все, вирвалися но простір – їдете, в очікувані зустрічі із морськими хвилями...

Під’їжджаєте до Одеси. Попереду ще 50 кілометрів платної дороги. І вас тут зустрічає великий банер із портретом усміхненого Фірташа, і надпис «А зі мною ти розрахувався за газ?»

Е, тут мене не візьмеш, думаєте ви, я сам подав газконтору на суд за неякісний газ і необгрунтовані тарифи...

Але під’їжджаєте до пункту оплати за дорогу, а тут знову карточка заблокована, тому що ви десь маєте борг за газ, і нікого не цікавить, що ваша справа десь ще у суді...

Або плати і їдь, або... І головне, що навіть немає де розвернутися. Добре, що, можливо, ще у дружини були кошти і ви якось розрахувалися з Фірташем, та поїхали до такого бажаного платного пляжу...

Я розумію, що хтось зараз скептично поставиться до написаного і скаже, що такого у нас не буде, і це все мої видумки.

Я навіть не буду заперечувати. Я це вже пройшов, коли майже двадцять років тому опублікував свій аналіз нашого майбутнього у книзі «Сценарій для України», де хотів попередити, куди заведе нас той шлях, яким нас ведуть. Багато тоді теж говорили, що у нас такого не буде, і що то моя фантазія... Зараз це вже є.

Тож недивно, що один високопосадовець пропонує усіх посадити на картки, а інший – зробити декілька участків платних доріг.

І даремно експерти ламають голову, чому саме у цих областях будуть ці дороги, адже це мало вплине на збір коштів із транзитних переміщень?

Ці експерти ніяк не зрозуміють, що тут питання не у зборі коштів із транзитних автомобілів, тут питання у повному контролі за внутрішнім переміщенням українців.

*****

Не знаю як у кого, але у мене стрічка новин – немов це інформація із різних полюсів.

Йдуть фотографії наших героїв, які віддали життя за Батьківщину, потім тут же пафосний виступ міністра, де яйця по 17 гривень, далі йде інформація, що п’яні українські контрозвідники на Закарпатті у ресторані побили ексректора СБУ, що зробив їм зауваження.

Потім розриває серце інформація, про смерть двох хлопчиків – героїв із Бердянська, які загинули за Україну зі словами «Все, це смерть, пацани. Прощавайте. Слава Україні».

А потім знову українські будні, про те, що у Швейцарії затримано українську послицю за фінансові оборудки.

Далі про іспанську віллу одеського воєнкома...

Потім читаю, що у Красилові (Хмельницька область) прихильники УПЦ Московського Патріархату кричали «ганьба» родині загиблого Героя та його побратимам...

Потім ще...

Не буду далі продовжувати, адже ви самі бачите ці новини.

У мене лише запитання, до усіх нас – Чи підведемо ми колись життя в Україні до одного знаменника, коли б ми могли сказати, що усі смерті у цій війні тих, хто її захищав, і смерть тих хлопчиків, що сказали «Все, це смерть, пацани. Прощавайте. Слава Україні», були не даремні, і що Україна дійсно стала Україною?

Чи «какая разніца?»