Україну штовхають до створення власної ядерної зброї
Що робити, якщо воєнна допомога від ООН блокована правом вето агресора в цій організації, а НАТО, якби там і захотіли допомогти «по-справжньому», буде блоковано російським союзником у цій організації – Угорщиною? Вихід, виходить, один: наявність такої зброї, думка про яку охолодить полум’я в голові в будь-якого лідера й транквілізує душевний неспокій «мирного населення»
країни-агресора, яке зримо й незримо виступає в ролі головного спонсора війни, його тілом, матеріальною й ресурсною базою.
Зрештою, рано чи пізно, аби запобігти агресії, у міжнародному праві (МП) має бути норма, яка передбачає на розсуд жертви агресії застосування щодо агресора будь-яких видів зброї для припинення агресії, а також асиметричних способів та засобів руйнації держави агресора зсередини. І, звісно, право на ЯЗ кожної держави, яка не є членом колективної оборони. І хтозна, що більше б остудило голову потенційного агресора, – членство в НАТО, де якийсь орбан завжди накладе вето на колективне рішення, чи засоби індивідуальної оборони, застосування яких може виявитися неприйнятним для потенційного агресора.
Будь-яка країна, яка вирішує стати агресором, повинна автоматично виходити з-під дії норм і законів, конвенцій, які передбачають обмеження у застосуванні до її армії, ВПК, економіки й мирного населення, яке й стоїть за тією армією, будь-яких реальних та уявних засобів і способів, здатних зупинити агресію. Агресор же ніколи нічого не дотримується, то чому стосовно нього повинні існувати правові обмеження? Таке враження, що систему МП виписали ті, хто й планував агресивні війни. Або особи, далекі від реалій міжнародних відносин і відносин націй і людей загалом.
Сьогоднішнє міжнародне право, як бачимо, чудово зберігає можливість агресії для потенційного агресора, проте скероване проти жертви агресії. Вето – в РБ ООН, потенційне вето – в НАТО, десятки фінансованих агресором міжнародних «правозахисних» організацій, які намагаються допомогти пацифікувати жертву агресії. Десятки членів ООН, яким «по барабану» норми Статуту ООН, але «не по барабану» – російські гроші. Ядерні держави, озброївшись, забороняють озброїтися іншим. Для чого? Аби мати монопольне право на безпокарну агресію? Між собою вони, звичайно, не воюють, фактично толеруючи одне одному агресію щодо тих, у кого ЯЗ немає. Чому тоді права на безпеку не мають інші держави? Де рівність держав у Статуті ООН? Адже держава, що має ЯЗ, автоматично перестає бути об’єктом агресії. Це божевільня, де одні вирішили, що саме вони – «санітари лісу», а решта – потенційні жертви без права на захист від «санітарів».
Євреї склали оцінку міжнародним відносинам, міжнародному праву й «світовій безпеці» ще в минулому столітті і, пройшовши пекло ДСВ, всупереч лицемірним «оонам», договорам і заборонам, створили власну ядерну (і не лише) зброю. Наше пекло, схоже, ще попереду. І якщо ми з нього вийдемо як монолітна нація, то варто буде скористатися ізраїльським прецедентом. ООН контролюється агресором. НАТО – союзником агресора (і як вогню боїться росіян). ОБСЄ – не існує. ЄС – не має важелів достатнього впливу на агресора навіть у області економіки. Більшості країн світу начхати, будемо ми на цьому світі, чи ні, взагалі. Які в нас ще можуть бути варіанти?
Тим більше, що Байден уже й заявив, що США ладні надати Україні такі безпекові гарантії, які надали Ізраїлеві. Є прецедент і є формула: власна ядерна зброя і оборонна конвенційна допомога США. Щоправда, один ядерний гарант недвозначно натякнув іншому гаранту, що той може воювати з Україною вічно, бо доки воюватиме, Україну в НАТО не братимуть. Крім того, навіть якби «ізраїльські» гарантії Вашингтоном було надано Україні, вони не передбачають участі США у війні в разі агресії проти України. Але ж росія – не Палестина і навіть не Сирія. Тим більше, здавалося б, яка така допомога може бути ще більшою від проголошеного Білим домом справжнього «ленд-лізу» для України?
«Гарантії» Україні, оголошені президентом Байденом, чомусь нагадали сюжет із старого талановитого фільму «Здравствуйте, я ваша тетя». Там переодягнений у жінку чоловік обіцяє залицяльнику: «Я тебе поцілую. Потім. Якщо захочеш».
Наш вихід з Договору про нерозповсюдження ЯЗ не є проблемою, адже ядерний гарант нашої безпеки сам вчинив щодо України акт агресії і погрожує застосуванням ЯЗ. А решта ядерних гарантів – бояться того ядерного гаранта. Як ще вижити в цій божевільні? На нас чинитимуть міжнародний тиск? – Запитайте, як на той тиск реагував Ізраїль. Краще тиск, чи тотальна ліквідація нації й держави? Схоже, ми навіть не маємо вибору, бо «денацифікацію», яку росіяни в той чи інший спосіб ведуть щонайменше триста років, ніхто в росії скасовувати не збирається.
https://t.me/Vasyl_Laptiichuk