Не дайте серцю збайдужіти

У тривожний і непевний час живемо ми всі сьогодні на нашій планеті Земля. В Україні війна, в Туреччині, Сирії та в інших країнах — землетруси, десь виверження вулканів, десь торнадо, зливи чи засуха... І все це таке грандіозне і страшне, таке руйнівне і непередбачуване, раптове і злісне, що вириваючись зі свого полону, несе таку руйнацію, такі збитки, що людина не могла собі й уявити до того, як все це відбудеться... Десь море відступає, а десь напливає на сушу, в інших місцях земля провалюється і забирає із собою прісну воду, родючі ґрунти, іноді приходять такі зливи, що руйнують дороги, будинки та й цілі поселення... Неспокійна наша Земля. А людина на ній така маленька, просто крихітна і беззахисна перед силами природи. Адже все те, що вона напрацювала своїм розумом і руками, над чим вона так довго і натхненно трудилася, може зникнути в одну мить... І те місто, яке вона планувала й будувала, і той дім, який вона з такою любов’ю зводила, і той сад, який радував навесні її своїми духмяними квітами, а восени дарував щедрі плоди, і саме життя, яке людина подарувала своїм дітям і яке так сильно любила.

Ніщо не вічне на цій землі, усе має свій початок і кінець. Тому я сьогодні дивлюсь на світ з висоти прожитих років і частенько задумуюсь над людським життям, людською поведінкою, мріями, прагненнями, бажаннями. І завжди дивуюся, чому люди мають так мало радості, свого щастя, любові, доброти... Чого людські серця байдужіють і робляться навіть не такі, як чорний сухарик, а як труха, порохня... Адже чорний твердий сухарик ще може принести голодному користь, якщо його розмочити у водичці, а от бура порохня — вже не принесе користі ніколи й нікому... Що ж це робиться з людьми, чому вони, живучи на цій чарівній райській Землі, не відчувають щастя, радості, задоволення? Адже всі ми прийшли на цю землю для життя і для щастя!

Дивлюсь на цей світ і душа моя хоче злетіти в небесну голубінь і зачаровано дивитися на красу природи. Навесні вся земля прибирається у різно барв’я квітів, у чарівну, просто дивовижну зелень, адже в ній стільки різних відтінків, що й не перерахувати! Дерева вбираються в молоді, ще липкі листочки, у  свій первозданний цвіт... А які аромати несе нам вітерець з полів, лугів, з лісу й саду, від води і квітів! Це неймовірне диво, краса, радість і величезне щастя... А людина — це теж часточка природи. Вона може і повинна  насолоджуватись цим дивом, адже до людини від самої землі йде сила та міць, від краси природи приходить натхнення і творчість, від дивовижного польоту душі приходять світлі мрії і підносять людину до щастя... Людина — це найвищий витвір природи, тому саме в природі вона повинна знаходити своє щастя. Сьогодні людський розум придумав багато різних речей, щоб полегшити свою працю; щоб робота стала насолодою, а не гнітом; щоб праця стала творчістю, а не тягарем... А скільки всього вже створено людьми, щоб життя кожного з нас перетворилося на свято, на чарівну казку, на щастя! От тільки тепер треба кожному 

задуматись над тим, що він не лише споживач, не лайдак чи ледащо, не робот з тваринними інстинктами, а ЛЮДИНА! А людина — це щонайменше означає: думаюча, творча, працьовита, розумна, добра, щира, світла, інтелектуальна і мудра особа! Задумаймось, чи все це є у кожному з нас? Якщо все це є в нашому серці, в голові і в душі, то ви щаслива людина!

Я спостерігаю за людьми і помічаю, що всі щасливі по-різному. Одні щасливі, що здорові і сильні, інші, — бо досягли своєї мети: вивчилися, мають роботу своєї мрії, сім’ю, хороших дітей, все, про що мріяли... Але як вони цього досягли, це вже інше питання. Ті, хто досяг вершин своїм трудом, старанням, важкою працею, той дуже цінує своє щастя, той справжня хороша і мудра людина, бо вона в своєму житті переборола всі перепони та труднощі і вийшла на фінішну пряму з чистим сумлінням і з великим та чуйним серцем. Така людина вміє цінувати досягнення інших, вона добре знає, як це — йти до своєї мети. Така людина не може збайдужіти, вона завжди прийде на допомогу, виручить у біді, подасть руку в потрібний момент, заступиться і допоможе, бо добре знає ціну підтримки, допомоги, щирого слова. Така людина вміє радіти цій дивовижній природі, красі цього світу, вона вміє відчувати серцем, вміє любити та цінувати людей і навколишній світ. І це природно.

Адже людина створена так, що повинна постійно перебувати в русі, думати, мислити, працювати, творити, порівнювати, спілкуватися... І коли вона щось із цього перестає робити, то починає деградувати, сходити з дороги, втрачає все! Тому з найбільш раннього віку батьки повинні навчати дитину всьому, щоб вона правильно росла та розвивалася, не стала мауглі в суспільстві людей. Я про це дуже часто говорю, та й більшість людей це добре усвідомлює, адже вони живуть сьогодні і все це бачать у своєму суспільстві.

Хочу сьогодні порушити ще одне, дуже слушне, як на мене, питання сьогодення — це байдужість людей... Так, саме вона нам не дає бути щасливими і добрими, світлими і привітними, ввічливими і чуйними. Я знаю, що кожен мав нагоду комусь допомогти піднятися, подати руку з транспорту, допомогти щось підняти, піднести, за когось заступитися, прибрати з доріжки камінь, щоб ніхто не впав чи ще багато чого іншого... Правда? А тепер згадайте, хто із вас це зробив просто від душі, просто так, не очікуючи винагороди, а від щирого серця, навіть інстинктивно? Хтось таки це зробив, а хтось і ні... А чому? Поспішав, не мав настрою, не хотів забруднитися, не подумав чи просто не хотів, бо йому байдуже. Хоч зробити це не становило б для нього ніяких труднощів, просто — людині байдуже, її не хвилювало жодне питання і вона не задумувалась про наслідки, бо їй і думати не хотілося. 

Байдужість... Ось що це. Це людина, яка виражає незацікавленість, безсторонність. Це нечуйна людина, її ніхто не цікавить, крім себе, вона не піддається жодному впливові — індиферентна... І таких людей чомусь сьогодні стає все більше і більше... На жаль... 

Але я вам хочу розказати про один дуже хороший вчинок звичайної небайдужої і дуже доброї та мудрої Людини! Це сталося недавно, я якраз наводила порядки у своєму дворі, пересаджувала квіти, адже вже потепліло і було дуже гарно. Хата моя над дорогою, у дворі зацвіло багато квітів, тож хотілося, щоб люди раділи, проходячи повз. Тим більше, що поруч автобусна зупинка... Вже вечоріло. Я тільки-но досадила останню цибулинку проліска, як почула потужний тріск і стукіт. Автобус проїхав зупинку і зупинився неподалік. Водій і ще кілька хлопців вибігли й почали оглядати заднє колесо, але пошкоджень не було, і вони поїхали... Я подумала, що це щось потрапило під колесо, і пішла собі в хату, щоб помити і обробити палець, який порізала... Та коли я вийшла на двір, то побачила людей біля проїжджої частини, там, де загуркотіло раніше. За хвилину біля водопровідного люка не лишилося нікого, лише одна жінка, яка поставила свій велосипед біля стовпа, а сама щось біля люка робила... Це вона здалеку побачила, що автобус підстрибнув і вирішила подивитися, що ж сталося. А коли побачила, що кришка на люкові розбита на друзки і люк відчинений, взялася самотужки убезпечити аварійне місце на проїжджій частині дороги. Вочевидь, хтось приніс величезну гілку, що лежала на смітнику і вкинув в колодязь, а вже та пані збирала з дороги розтрощену кришку і ставила навколо тої гілки, а потім ще притягла зі смітника великий білий мішок з будівельним сміттям і поставила перед люком, щоб ніхто не постраждав, щоб не сталося аварії і не постраждали люди... А потім ця Людина мовчки сіла на свій велосипед і поїхала додому. Я не встигла її роздивитися і запитати хоч ім’я, але хвиля щирої людської вдячності прокотилася в моїй душі. І так захотілося побажати тій небайдужій пані, добрій Людині ВЕЛИКЕ СПАСИБІ, ДЯКУЮ! Адже вона щойно врятувала чиєсь життя і здоров’я, чийогось сина чи доньку, тата чи маму... Вона просто не пройшла повз, а закрила джерело біди, бо там ще й незначний поворот і вже не раз траплялися прикрі пригоди, тим більше, що наближався вечір... 

А могла б просто байдуже проїхати повз, не помітити, як і інші. Уже за кілька хвилин я зателефонувала на гарячу лінію, де пояснила ситуацію, приїхала аварійка. Але перші хвилини були найважливіші, адже на цій вулиці — безкінечний потік машин. І в ці хвилини прийшла на допомогу звичайна жінка, яка не полінувалася зійти зі свого велосипеда і закрити люк підручнимизасобами... Це лише один випадок, але для когось він став щасливим і рятівним. А скільки таких випадків трапляється в житті кожної людини і від того мимовільного поруху щирої душі може залежати дуже багато в житті людей.

Ось ще один випадок, здавалося б незначний, а він врятував життя людини. Біля прилавку з ранніми овочами стояла невеличка черга, бо саме привезли і розвантажили свіжий товар. Стояла там і моя давня приятелька. Було спекотно і їй раптом стало зле, вона почала хилитися і падати. Жінка, що стояла попереду зі злістю її відштовхнула і видала цілий фонтан злих та образливих слів на її адресу та й пішла, не дочекавшись своїх овочів... Дві інших кинули все і почали піднімати та рятувати, викликали швидку... Лікарі відразу і поставили діагноз — інсульт, подякували людям, забрали в лікарню... І саме вчасно. Моя приятелька і досі живе, радіє життю і сонечку, дякує добрим людям за їхню небайдужість, за чуйне ставлення до інших.

Ось такі зовсім різні, але такі характерні для людей приклади людської доброти, щирості, уваги... А скільки буває різних прикладів, таких же добрих, приємних і гідних, хоч бувають і прикрі випадки, коли люди проходять повз без співчуття і уваги, без муки совісті і сумління, просто байдуже та навіть підло. Тому я хочу звернути увагу всіх людей на те, що в цьому житті ми всі просто гості, з кожним може статися якийсь прикрий випадок, коли нам буде дуже потрібна чиясь допомога. І ми будемо щиро вдячні, як вона прийде вчасно, і будемо прикро вражені, коли будуть проходити люди повз вас і ніхто не подасть руки. А все починається з нас самих: як ми ставимось до людей, так і до нас будуть ставитись люди. Тому прошу вас, люди, будьмо всі взаємно ввічливі, поважаймо одне одного. Наповніть свою душу добротою і співчуттям, своє серце любов’ю, а розум мудрістю. Не будьмо ніколи байдужими, вчімо бути чуйними і добрими, небайдужими своїх дітей, щоб вони відчували в своїх серцях потребу бути щирими, добрими і світлими. Щоб у їхніх серцях жила потреба нести у світ доброту, любов і щирість. Не байдужійте, люди, будьте взаємно добрими!

Не байдужійте! Це найгірше зло,

Що дуже швидко в прірву затягає.

Тоді найкраще все, що в вас було

Відходить в небуття або зникає.

Байдужий завжди мимо вас пройде,

Коли найбільше треба допомога.

Щось підказати часу не знайде,

Й душа його дрібна стає убога.

Ніколи він вам не подасть руки,

Йому ж бо все одно, що буде з вами.

В людей цих душі чорні і мілкі,

Вони в житті не тими йдуть стежками.

Байдужість — зло, тому женіть його,

В житті своїм активними ставайте.

Йде боротьба завжди. Тут хто кого…

Тому в житті за все переживайте.

Вірші

Не відкладай

Не відкладай на завтра справ ніколи,

Бо завтра або буде, або й ні…

Нам доля підкида такі «приколи»,

Що не присниться навіть уві сні.

Та й завтра більшою доба не стане,

А рівно стільки ж часу буде в ній.

А не полита квіточка зав’яне,

А де немає руху, там застій…

Скажи сьогодні всі слова любові,

І закінчи найкраще всі діла.

Щоб доброта звучала в кожнім слові,

Й душа твоя трояндою цвіла.

То ж відкладати справи нам не варто

Й слова також. Живи у дану мить.

Життя зіграти може злії жарти,

А час — ані вернути, ні спинить…

Потрібним бути

Потрібним бути… Як це всім важливо…

Тоді душа і радісна, й жива.

Життя в людини, наче справді диво,

А день за днем, неначе мить, сплива.

Хтось подзвонив і серденько радіє,

Хтось привітав і сонечко цвіте.

І воскресають щастя і надія,

Й стає усе від сонця золоте.

І хочеться усе довкіл любити,

Обняти цілий світ і небеса…

І хочеться у добрім мирі жити,

Бо всюди радість, добрість і краса.

Потрібним бути — це насправді диво,

Щоб випромінювати щастя й доброту.

І жити мудро, сонячно, красиво

Та душу мати чисту і просту.

Радій життю

Радій життю! Воно таке прекрасне!

І дивини навколо — не злічить!

У небі синява і сонце ясне-ясне,

А з-під верби струмочок жебонить,

А в полі квіти різнокольорові,

І ліс про щось таємне гомонить.

В садочках стигнуть груші пречудові,

А над землею пісенька летить.

Краси і радості навколо не злічити

І річка ніжно хвильками блищить.

Усе прийшло на Землю, щоб любити,

У цій чарівній казці — просто жить.

Закон сіяння і жнив

Що тут сказати? Дуже справедливо:

Що в світ несеш, те матимеш і ти.

Хороше сієш — будеш мати диво!

А сієш зле… Те й матимеш, прости…

Усе на світі повертатись вміє:

Добро і зло, але усе в свій час.

Хто доброту й любов у світі сіє,

Вони завжди повернуться до вас.

І зло так само прийде своєчасно,

Тоді якраз, як ти його не ждеш.

Народна мудрість каже дуже ясно:

«Те, що посієш, те в житті й пожнеш».

Дякуйте за все!

В житті за все подякувати вмійте:

За дощ і сніг, і за красу, й тепло.

І душу для добра свою відкрийте,

Що вам від цього затишно було.

І дню подякуйте, і сонечку ясному,

Що промінці для вас свої несе,

Природі світлій, хлібцю запашному…

То ж дякуйте завжди усім за все.

В дрібницях щастя вмійте відшукати,

Тоді в житті вам буде легко йти.

Умійте людям «Дякую!» сказати,

Й любов в своєму серці пронести.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.