Девід Лінч і викуп з кріпацтва Тараса Шевченка: якими були останні слова Кобзаря?

Продаж сіна на Дніпрі

Під час заслання у Новопетровському укріпленні із січня до жовтня 1856 року Шевченко написав повість «Художник». За жанровими особливостями, характером типізації персонажів, принципами зображення повість має заплутану структуру. Особливістю твору є те, як мемуарні елементи співіснують у ній з елементами епістолярного жанру та нарису. Вдався Шевченкові цей зв’язок дуже органічно. На відміну від інших повістей Кобзаря, «Художник» вирізняється автобіографічністю, є цінним джерелом відомостей про біографію поета в період перебування у Петербурзі й навчання в Академії мистецтв.

Перша частина повісті – мемуарна. Розповідь у ній ведеться від імені художника, в образі якого можна впізнати риси реальної людини – Івана Сошенка.

У списку ювілярів ЮНЕСКО є Іван Сошенко, український художник. Його день народження припадає на 2 червня, а нині є 216 років з часу, коли у Богуславі (тепер Київська область) з’явився на світ в Україні визволитель з неволі національного генія Тараса Шевченка. Дід Сошенка називався Кіндрат Соха і був міщанином.

Пейзаж Сошенка

У повісті Тараса Шевченка «Художник» є епізод про теплу й несподівану зустріч у Літньому саду Петербурга двох вихідців з України – 22-річного кріпака поміщика пана Енгельгардта та молодого студента Петербурзької Академії мистецтв, родом з Богуслава. Земляки зійшлися не тільки завдяки походженню, а й через любов до мистецтва. 

У 1835 році щаслива доля звела у Санкт-Петербурзі двох учнів Степана Превлоцького – Івана Сошенка і Тараса Шевченка. Тоді українська діаспора була впливовою у столиці імперії. Земляки познайомили Сошенка з секретарем Академії мистецтв Василем Григоровичем. Незабаром талановитому юнакові дозволили безкоштовно відвідувати Ермітаж для копіювання картин і стати вільним слухачем Академії. 

А про зустріч із Шевченком Сошенко писав так: «Разом зі мною малював брат дружини Ширяєва, – згадував Сошенко. – Від нього я дізнався, що у того служить козачком мій земляк Шевченко, про якого я дещо чув ще у Вільшані... Я дуже просив родича Ширяєва, щоб він прислав до мене Тараса на квартиру... Шевченко на другий же день... з’явився до мене».

Сошенко одразу побачив неабиякий мистецький талант і заповзявся продовжувати навчання Тараса задля його блага, щоб не розтратила молодість великий талант попусту. Відтоді для Тараса Григоровича розпочався шлях до Вічності. І до всесвітнього визнання само собою, тому саме Сошенкові маємо бути вдячними за те, що не відступив од веління долі й повірив у Шевченка. 

Зі шкільної лави українці знають про деталі викупу Шевченка з неволі, про портрет Жуковського, написаний Брюлловим і розіграний в лотерею. Принагідно згадаймо, що оцінила російська імперія українського пророка не аж так дорого – 45 кілограмів срібла вартував Тарас Шевченко. Сталося це навесні 1938-го. Про ту першу зустріч з Брюлловим Шевченко мав дуже яскраві спогади і плекав їх до самої смерті.

Сошенко Іван Максимович

Після викупу Сошенко, друг та «незабутній благодійник», як називав його Шевченко, забрав земляка до себе жити. З осені 1838 по січень 1839 року Шевченко жив на одній квартирі із Сошенком у північній столиці імперії.

Між Сошенком і Шевченком сталася цікава, проте малозгадувана біографами подія, майже невеличка драма за Підмогильним.

Це яскравий епізод із романтичної біографії Шевченка з петербурзького періоду. Під час навчання в Академії мистецтв Шевченко малює юну племінницю своєї домовласниці, натурницю Марію Европеус; між ними закручується роман. Водночас, як виявляється згодом, 15-літню німкеню збирався сватати Сошенко. Він писав: «Я полюбив її від душі й навіть, грішна людина, подумував, було, з нею одружитися. Але Тарас зламав усі мої плани. Він швидко повів атаку проти Маші та відбив її у мене». Чоловіки не стримали емоцій та посварилися, Сошенко вигнав Шевченка на вулицю: «Довго я приховував невдоволення їхніми близькими стосунками, нарешті не витримав. Вилаявши Тараса, я вигнав його з квартири».

Згодом Тарас дуже сильно перепрошував, відчуваючи за собою непевний грішок бурхливої творчої натури перед Іваном. 

Цікаво, що прототипом Паші з повісті «Художник» була Европеус, чиє особисте життя не склалося. Дослідники також вважають, що на акварелі «Жінка в ліжку» Шевченко зобразив саме її.

Після того, як Іван витягнув з ліжка коханої сусіда-земляка та вигнав його, у нього стався нервовий зрив, далі була астма і туберкульоз. Довелося передчасно повертатися додому, в теплу і сонячну Україну, щоб берегти здоров’я. Для цього Сошенко мусив здобути атестат на звання вільного художника. І хоч довелося Івану Максимовичу переїхати з холодного й вогкого Петербурга в Україну, де він і прожив до кінця життя, дружба залишилася надовго. 

У 1846 році погіршення стану здоров’я змусило Сошенка переїхати з Ніжина до Немирова. Його призначено на посаду вчителя малювання. Серед його тодішніх учнів були: майбутній скульптор Гуйський, портретист Страшинський, пейзажист Орловський.

Для заробітку копіював роботи з картинної галереї Потоцького. Науковці припускають, що на замовлення управителя маєтку Потоцького Іван Сошенко виконав копію відомого портрета Софії Потоцької роботи Лампі. За деякими свідченнями, Сошенко написав портрети своїх стареньких батьків під час відвідин їх у Звенигородці влітку 1852 року.

Виконуючи замовлення сільських церков, художник мав лише єдину значну роботу – запрестольний образ для жіночого монастиря «Успіння Матері Божої». Робота була великого розміру, з постатями у людський зріст. Сошенко працював над нею понад рік.

У 1856 році Сошенко переїхав до Києва викладати у 2-ій гімназії, де працював 20 років, здобувши любов і незмінну повагу керівництва і учнів. Сошенко також написав кілька українських краєвидів, створив портрети Хмельницького, Мазепи, Гонти. 

Найбільша колекція робіт Сошенка (понад 50 творів) зберігається у Національному художньому музеї, його картини є у Київському музеї Шевченка та у Корсунь-Шевченківському історико-культурному заповіднику.

У знаменитому серіялі Девіда Лінча «Твін Пікс» є знаковий образ, символічний Чорний віґвам, що існує ніби в паралельній реальності. Проте кінематографічно він представлений як червона кімната, з червоними занавісками й смугастою червоною підлогою. Саме цей віґвам є ключовим для розуміння багатьох взаємозв’язків і прихованих сюжетних ходів Лінчевого опус маґнум. 

Подейкують, що з останнім передсмертним видохом з уст Шевченка зронилися слова «червона кімната». Саме це візуальне враження геніальний художник зберіг на все життя аж до смерті. Це була кімната Карла Брюлова, яка його ошелешила під час тієї визначальної зустрічі, що призвела до його визволення з кріпацтва. Червона кімната.