Тарас Шевченко — вогненне слово сьогодні

Його збірку «Кобзар» берегли як зіницю ока, вона була на рівних із Біблією та абеткою. А його портрети вішали біля ікон. Звичайно, це Тарас Шевченко, чиї дні — 9-10 березня — ми святкуємо щороку.

Його біографія начебто хрестоматійна, хоча й сьогодні в ній відкривають нові події або досі не розгадали загадок. Загальновідомо, що він народився 1814 р., умер 1861 р., його рідне село — Моринці, але дитинство пов’язано з Кирилівкою. Здається, багато зможуть розповісти бодай про головні факти його життя. У школі нам не раз розповідали про Кобзаря, так само не раз ми у школі та ВНЗ переповідали його біографію. Не кажучи про те, скільки Кобзарю присвячено літератури, фільмів, поставлено пам’ятників, скільки його творів покладено на музику… 

Титульна сторінка видання 1860 р.

І, звичайно, про нього багато легенд. Коли я давно читала спогади про Шевченка, то бачила, що кожний сприймав його по-різному. Також це були різні грані індивідуальності в різні періоди. 

Уже скільки сказано про Кобзареву поезію, але й сьогодні вона сприймається по-новому. Помічено, що українці в переломні моменти беруть із собою збірку «Кобзар», яка в багатьох подіях — насправді героїчна. Перечитують і лірику, і героїчні поеми — зокрема на історичну тематику. А Кобзареві фрази неусвідомлено входять у наші розмови, ми навіть сприймаємо його цитати як народні. Це, звісно, і хрестоматійні: «Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас сила / І воля святая!», або: «В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля», і: «Учітесь, читайте, / І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь». Але є й цитати з його віршів та інших текстів — менш відомі, але так само промовисті. Тому я хотіла б накреслити індивідуальні риси цього портрета.

Його слова вишиті на рушниках, але варто більше знати Шевченкові твори, причому прочитати їх для душі, свіжим оком. І, звісно, хотілося б, щоб було більше видань цих книг — і окремими текстами, і як антології.

Тарас Шевченко, автопортрет

Я помітила, що всі перипетії Шевченкової біографії хвилюють уперше так, ніби йдеться про знайому людину. Про нього можна написати роман. Вийде навіть пригодницький чи навіть авантюрний. Так, не раз такі твори про Шевченка були (Оксана Іваненко, Олександр Ільченко та інші, була віршована п’єса Івана Кочерги), але саме сучасного, повнокровного полотна, ще й яскравого, доступно написаного, нам бракує. Іван Малкович — відомий поет і видавець — в одній зі своїх промов порівняв Тараса Шевченка і його талант із вогнем, наголосивши, що дуже важливо, аби не дати іншим загасити цей вогонь. Зазначив і те, що змалечку майбутній класик був таким метким і вмів усе, що його помітили. 

Що рідкісного ми знаємо про Кобзаря? Наприклад, його прізвище було спочатку Грушівський, і подекуди навіть так писали в дужках. Шевченко —це прізвисько предка, а означало «підмайстер шевця». Коли я читала працю Олександра Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський: хроніка його життя», то здивувалася, що Тарас у школі мав прізвище саме Грушівський. Звідки перейменування на Шевченко, досі не з’ясовано до кінця, але є гіпотеза Кониського про те, що у шлюбі брали й подвійні прізвища. Так виникло Грушівський-Шевченко — і потім повелося. Так само традиційно поетових батьків уявляють кріпаками (це правда) і тільки селянами. Проте Григорій Шевченко мав і фах — був стельмахом і цим заробляв. А ремісників поважали — зокрема за секрети їхньої праці, за самостійність тощо. Або: Оксана Забужко наводила факт про те, що старша Тарасова сестра, Катерина, так само була обдарована до малювання. Хтозна, якою Катря стала б художницею, якби її навчали. Але освіти дівчині не дали. Вочевидь, її талант перейшов у декоративно-прикладне мистецтво (вишивання, розмальовування або «малювання» хати — це жіноча прерогатива в селян, тощо). У шлюбі Катерина Шевченко стала Красицькою — і художник Фотій Красицький її онук. (Гадаю, що ви точно пам’ятаєте його картину «Гість із Запоріжжя», яка ввійшла в підручники і хрестоматії з української літератури.) На фото помітно, що цей художник схожий на свого двоюрідного діда — Кобзаря! Досі є цілий клан родичів Тараса Шевченка, але прямих нащадків немає (як відомо, поет був неодруженим і бездітним). 

«Катерина», олія, 1842 р.

Якщо ми хочемо сімейної хроніки, то стосовно дитинства і ранньої юності Тараса Шевченка (принаймні, до його служби козачком) можна стверджувати, що багато чого досі невідомо. Кониський зазначає, що поет не любив згадувати своє дитинство. Ми більше знаємо про молодість і зрілий період. А взагалі — можна писати детектив про стільки білих плям у становленні поета і митця.

Шевченко-художник… Скільки сказано про його мистецтво. Згадую наші розмови з інтелектуалами про те, що сьогодні мистецтво стає дедалі доступнішим завдяки диджиталізації, інтернету, подорожам, відвідуванню музеїв — та й альбомам, урешті-решт. Але за Шевченкової доби це було малодоступне — і не лише через відсутність цифровізації. Виявляється, художні заняття, як і відвідування музеїв, були складною процедурою, не кожному доступною. Ось звідки в Шевченкових героїв (як і в самого автора) спрага і голод мистецтва. Із шедеврами класики (як і новими творами) знайомилися переважно за естампами та іншими «репродукціями» — якщо не було змоги навідатись у Рим та інші скарбниці. А чи багато хто міг собі дозволити таку подорож? Художникам і музикантам могли пропонувати, кажучи сучасною мовою, стажування або навчання в Італії, але не кожному так щастило. Ми знаємо, що майже було вирішено з Шевченковою поїздкою до Італії, де він міг би вдосконалюватись як художник і співак (відзначали його вміння виконувати козацькі пісні), але всьому завадив арешт. Можна згадати Кобзареву цитату: «Жить би, жить, хвалити Бога, кохатися в дітях, так же ні…»

«Автопортрет», 1843 р.

Знаючи все це, іще більше стає зрозумілим прагнення одного з героїв отримати «бодай якийсь естампик», ознайомитися з новими нашумілими картинами. Можна казати про тодішній золотий вік у літературі (зокрема українській) і світовому образотворчому мистецтві, але скільки треба було працювати на той золотий вік! І не кожний міг побачити його розквіт. Ось іще одна з причин, чому фінальною книгою Шевченка був буквар, позначений новаторським методом — для полегшення освіти в українців. 

Якщо вже зайшла мова про Тараса Шевченка як про митця, то варто згадати його техніку. Багатьом до вподоби портрети — особливо жіночі, — уловлення тонів тощо. А ще після заслання, як відомо, художник захопився мистецтвом гравюри. Офорт, гравюра були способом популяризувати шедеври мистецтва. Бо, як вище зазначалося, воно не було широко доступним, а у крайньому разі могло бути в дуже поганих копіях — від лубків до інших технік. Були, звісно, й гарні копії, але не так багато. Досі не можуть зрозуміти, який саме спосіб травлення гравюри використовував Шевченко. Дивлячись його техніку, експерти бачать, що вона оригінальна. Тобто це його ноу-хау. Узагалі ясно, що Тарас Шевченко був освіченим, але до деяких шляхів пробивався сам. Особливо це важко було на засланні, у вимушеній ізоляції (хоч і відносній). Тим цінніші його здобутки.

«Мангишлацький сад», акварель, 1854 р.

Яким на вдачу був Кобзар? Про це багато сказано. Але мені особливо в ньому подобається вміння помічати незвичайне в буденному — тобто це погляд художника. Наприклад, за спогадами, він міг палко запросити приятелів скоріше йти з ним, бо «дерево відкрив, та ще й яке дерево!». Але ж це могло бути не просто красиве чи незвичне дерево, а благодатне саме для художника — поштовх для його натхнення. Благодатне освітлення (треба ловити світання або присмерк!), сприятлива натура… а після тривалих роздумів («Еврика, знайшов!») — легкість пензля. Або різця гравера. Або поетового пера. 

Тобто це гострий зір. Також імпонує те, що після заслання (де, зрозуміло, було важко знайти культурне товариство, не кажучи про естетику) поет і художник, повернувшись у цивілізоване середовище, не відчув культурного шоку. Культурний шок — зараз модний термін, але Тарас Шевченко не зазнав цього явища саме тому, що мав глибокий зміст. А ще він був заглиблений, проте і вмів надихати інших. Справжня артистична натура. 

Сьогодні його вже зображають як європейця — яким він і був, душевно та навіть зовні. Це стосується і портретів, і наукових праць із шевченкознавства. А якщо згадати класику кіно, то мене, наприклад, дуже вразив фільм «Сон» — про молодість Шевченка-художника, іще кріпака. У головній ролі — Іван Миколайчук, навіть зовні схожий на нашого класика. 

Ще хотілося б зазначити про те, що Шевченкові твори заслуговують на переклад багатьма мовами. Ми чули «Заповіт» різними мовами — від італійської до китайської. Хоча Кобзаря не раз перекладали (зокрема англійською), цього не досить. Потрібні нові та не поодиничні інтерпретації, спілкування перекладачів із носіями мови. Ентузіасти мають об’єднуватися, і Шевченкова постать цьому сприяє. Так, погоджуюся, що дуже важко відтворити мелодику, поетику — адже скільки намагалися наслідувати Кобзаря, і не виходило, бо не могли наблизитися до його запалу та пророцтв, а брали найлегше — форму. Хоча й форма в нього, як бачимо, непроста. 

Один із моїх найулюбленіших віршів про Тараса Шевченка належить Івану Драчу. Точніше, це уривок із поеми «Виклик…». Зокрема, там є й досі такі актуальні слова: «Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха. / Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім: / Йому було перед смертю всього лише сорок сім».

«Благословіння дітей», сепія, 1856 р.

Можна завершити ці роздуми добіркою Кобзаревих афоризмів:

«Україно, Україно! Серце моє, ненько!»

«Я всю мізерію оддав моїй Українінебозі…»

«Пребезумний в серці скаже, / Що Бога немає».

«Все од Бога! / Од Бога все! А сам нічого / Дурний не вдіє чоловік!»

«Ми віруєм Твоїй силі / І духу живому. / Встане правда! встане воля!»

«На всім світі Твоя правда / І воля, і слава».

«Мені ж, мій Боже, на землі / Подай любов, сердечний рай! / І більш нічого не давай!»

«У всякого своя доля i свiй шлях широкий».

«Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога. Велике щастя буть вольним чоловіком: робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить».

«Не одцуравсь того слова, / Що мати співала, / Як малого повивала».

«Не вмирає душа наша, не вмирає воля».

«Будем жить, людей любить, Святого Господа хвалить».

«Діла добрих оновляться. / Діла злих загинуть».

«Коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся».

«Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою».

Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.