Шевченківські весни у Нью-Йорку: відзначення 209-ї роковини з Дня народження Тараса Шевченка

 ...дуже актуальним є тепер Шевченко, огудник і нових тиранів, і нових фарисеїв, і просто юд. На них всіх слово його — це свист бича, це — найкраща зброя як тоді, так і тепер.

Дмитро Донцов

З нами Бог і Шевченко

БЕРЕЗЕНЬ в історії та сьогоденні України й українського закордоння – особливий місяць, особлива, знакова пора. Кожного березня ми, українці світу, відзначаємо день народження нашого Національного Вчителя і духовного Гуру Тараса Шевченка. Одночасно схиляємо голови в Пам’ять про нього. Покинув нас Тарас наступного дня після свого дня народження. Ставши для нас та й світу безсмертним. І сьогодні, в найвирішальніший період кривавих битв України з питанням «Бути чи не бути» дух українського народу тримають Бог і Шевченко. З ними народ переможе, якщо кожен із нас, зокрема, українські біженці, а не тільки добровольці та військовозобов’язані на фронті, а в тилу матері-Вітчизни волонтери будуть діяти, сповідуючи ідеї справедливості Господа-Бога та нашого правдолюба Тараса. Їх треба лиш знати, повертатись до них і слідувати їм. Як для прикладу, оті тисячу разів повторені заклики, мобілізуючі слова Тараса «Борітеся — поборете. Вам Бог помагає». Що й робить Україна нині.

Нью-Йоркські науковці та митці про Тараса Шевченка

Українському Нью-Йорку пощастило: шевченкознавці і шевченколюби користуються тут у період Шевченківських Березневих Весен щорічно трьома джерелами поповнення своїх знань, вподобань (наукових, популярних, мистецьких) щодо невичерпної спадщини Шевченка, її розшифровки та слова про нього самого. Адже кожна провладна система за ці 209 років по своєму трактувала і особистість, і творчість Тараса Шевченка, як було кому вигідніше в роки царські, більшовицькі та й умовної незалежності. 

Так от: в Нью-Йорку діє Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка (НТШ) та Українська Вільна Академія Наук (УВАН). Обидві наукові інституції щорічно влаштовують в березні щонайменше наукову конференцію. Цьогоріч вони спільно організували і провели 42-гу шевченківську конференцію з доповідями науковців-шевченкознавців та презентацією перших 2-х томів «Спомини про Шевченка. Критичне видання» за участю їхнього наукового редактора, проф. Гарвардського університету Григорія Грабовича.

Друге джерело — мистецько-емоційне. Це вистава «З Шевченком до Перемоги», відомого в діаспорі та й в Україні Українського драматичного театру Івана Бернацького в Нью-Йорку. За півтора десятка років поспіль до Дня народження нашого Пророка цей Театр створив і продемонстрував глядачам до 15 вистав. І всі на основі його творів. Пам’ятається перша: зворушливо-наївно-чуттєва «Там матір добрую мою»... (2008), присвячену українським матерям-заробітчанам у виконанні переважно учнівської молоді... А далі художній керівник театру, сценарист, режисер-постановник, педагог і актор Іван Бернацький шукав, знаходив, вирощував, виховував, вдосконалював акторську трупу — основну базу для професійного театру. Він таким і став, хоч і працює на волонтерських засадах. Цей статус підтвердили всі вистави останніх років. Цьогорічна«З Шевченком до Перемоги» стала вершинною. Актуальність шевченківського слова на тлі сучасної війни з рашистами виокремлена навіть у творах жіночої тематики. До прикладу: трагічна історія Катерини в однойменній поемі (актори Аврора Гунько та Андрій Бейник) підкреслювалась багаторазово мовленим рефреном «...бо москалі чужі люде, роблять лихо з вами». Істинне нутро «москаля» вип’ятила і «Відьма», яка збожеволіла від горя ним нанесеного (актриса Христя Мисюк). І розповіді трьох дівочих душ із поеми «Великий льох» про те, хто і що їх погубило в юності, стають суттєво зрозумілими на фоні нинішньої геноцидної війни... Актриса Ольга Панько напряму звинуватила гетьмана Хмельницького за оту «Раду»: «Ой Богдане, Богданочку, // Якби була знала, // У колисці б задушила, // Під серцем приспала» («Розрита могила»). Про все це детально, переконливо, доступно і красномовно розповів редактор Валентин Лабунський, аналізуючи виставу («Novaгазета», Нью-Йорк, 2023, №11, с. 22-23).

«Шевченківська весна» талановитих аматорів-союзянок 21 відділу імені Ліни Костенко. Нью-Йорк, Бруклін

У минулу неділю 19 березня ц. р. у Брукліні за адресою, що межує з Мангеттеном, у гостинній залі української Церкви Святогого Духа відбулась ще одна цьогорічна «Шевченківська Весна-2023». Це відзначення 209-го Дня народження Тараса Шевченка. Про враження хочеться повідати детальніше і навіть з пієтетом. Йдеться про те, як шанують, віншують Шевченка на рівні окремої української міні-громади, використовуючи лише власні ресурси (творчі, технічні, матеріальні). Це ж завжди цінно, цікаво, захопливо: власними силами! Аматори! І вони єдині із семи відділів в окрузі СУА Нью-Йорку, хто ці «Весни» проводить системно.

Насамперед хочеться відзначити цю жіночу громаду похвалою за те, що вони зуміли втримати традицію проведення до цього часу. А започаткувала їх у 2011 р. і проводила 10 років шевченкознавець, шевченколюб, союзянка Ольга Дейнеко, в родині якої за спадкоємністю «Кобзар» — настільна книга на кшталт Молитовника. Де читають «Кобзар» вголос для себе, для дітей, тепер для онуків. Отож, у церкві це були щорічні групові шевченківські читання його поем з елементами театралізації та літературознавчих резюме ведучої. Оригінальний досвід! Запозичаємо?

До слова, саме тоді була оформлена сцена в гостинній залі Церкви «під шевченківську тематику», яка служить донині.

У 2019 р. Ольга Дейнеко разом із 21 відділом СУА взяла участь в ІV Міжнародному конкурсі «Тарас Шевченко єднає народи» (Київ) й отримала нагороду Гран-прі за пропагування ідей Шевченківського слова. Спеціальною грамотою Конкурсу нагороджена і тодішня голова відділу Леся Щебець. А сьогодні пані Ольга знову на сцені «Шевченківської Весни-2023»: професійно прочитала баладу Т. Шевченка «Вітер в гаї не гуляє» (відео-кліп викладено у фейсбуці).

Отже, як журналістка, давно знайома з цією жіночою громадою, (офіційно: 21 відділ Союзу Українок Америки заснований 90 років тому), в якій за велінням долі зібралось багато талановитих, креативних у творчості та праці дівчат-панянок-українок. Патріотичних. Небайдужих. Мають свій квартет «Волошки» (Надія Хоменко, Лариса Гуглович, Надія Семчук, Стефанія Одомірок). Під час програми «Шевченківська Весна-2023» вони виконали щемну пісню О. Новицького та М. Костецького «Моя Україна» («Коли на чужині Душа в смутку мліє, // Я згадую край свій, Де друзів сім’я: // Моя Україно, ти матінко мила, // Ти радість і ласка, ти гордість моя»). А ще на слова Шевченка «По діброві вітер віє», яка стала народною. Мають свою сценаристку Надію Семчук, яка безвідмовно готова ночами готувати сценарії свят, вечорів, зустрічей... Мають розуміючого, помічного отця Івана Тиховича — настоятеля церкви, який постійно та безвідмовно сприяє суспільно-громадським справам, волонтерській праці своїх парафіян. Мають свій не тільки церковний хор, а й світський, та свого зацікавленого багаторічного хормейстера-диригента (Клара Легка). Де ще ви так просто знайдете «під рукою» хор, який би виконав багатоголоссям Шевченкові «Думи», «Заповіт», «Реве та стогне»?.. Саме тут ви знайдете чоловіків із числа парафіян та родин, які так ревно допомагають своїм дружинам чи загалом всьому гурту союзянок (а це ж купа технічного забезпечення: слайди, акомпанемент музичний, фотознімки тощо). Наприклад, якщо Люба Марковецька стала ведучою Свята, то її чоловік Іван Марковецький чудово виконав роль Шевченка в мізансцені «Думи мої, думи». «Шевченко» (вуса, перо, кожух, старовинна книга) добирає, декламуючи слова «Дум»,а хор поряд їх проспівує. Вдала знахідка! Молодці! Дуетом всі 10 років проведення Шевченківських весен працювали і продовжують працювати подружжя Ольги та Володимира Дейнеко. Залюбки виручив союзянок, погодившись вести програму свята в ролі другого ведучого парафіянин і член хору Богдан Насипаний. Власне, в цій громаді родинна участь в усіх громадських заходах — це правило, а не виняток. 

Насамкінець, мають свою новообрану перспективну та ініціативну лідерку Ярославу Герльовську і готові продовжити разом все краще, що в стінах цієї церкви і проектах союзянок відділу вже відбувалося роками. Зокрема, ось такий епізод: з ініціативи Лесі Щебець для участі в Міжнародному конкурсі Галини Яблонської (Київ) «Тарас Шевченко єднає народи» союзянки готують 8-річного Дем’яна Кунцьо (Kun-cio) — українця четвертого покоління емігрантів по лінії батька, який і виступив тут на святі з Тарасовим віршем «Мені однаково…». У відеозаписі це виконання буде послане на конкурс. Преса в особі автора долучається до цієї акції.

У ненав’язливому, мобільному сценарії «Весни-23» прозвучало головне: Тарас Шевченко був і залишається нашим духовним лідером національної ідеї боротьби за незалежність та збереження нації конкретно в цій сьогоднішній визвольній війні на теренах України. 

Авторський відступ: саме так — «національно-визвольна боротьба», — назвав учасник свята, недавній парафіянин Церкви Святого Духа Андрій Черпаков зі Львова, який попросив слова і заявив, що він тут нещодавно, приїхав не для заробітків, а для паралельної організації волонтерської допомоги. Підготував стенд із документами-дорученнями від військовиків. Настоятель Церкви Іван Тихович подякував йому, сказав, що будемо допомагати. А також подякував сердечно організаторам Шевченківської весни і всім присутнім та запросив до молитви перед кавою.

Повертаючись до ідеї Шевченківського свята. Нехай потребою кожного українця, — вважають його авторки, — де б він (вона) не мешкали, було б оновлене знання ідей шевченківського слова і втілення їх у життя: «Шевченків біль. Він протинає нас. І гнівом вибухає в кожнім слові...» (слова Дмитра Донцова на початку цього матеріалу суперактуальні). І далі: «Шевченко — наш... Він для усіх століть. Він — як Ісус Христос для України. Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть. І з цим вогнем виходьте із руїни».

Тому господині цього свята звертаються до українців П’ятої хвилі (так уже називають сто тисяч біженців з України, яким продовжили на рік перебування в Америці): приходьте самі в наші церкви, в наші окремі громади, організації, в наші інституції. Не тільки на консультації. Будемо разом. Єднаймося. Най американці чують звучання на вулицях не мови окупанта, а українську — мову борців за волю і майбутньої Перемоги. Це єднання (за покликом душі та суспільне) важливе нині, як ніколи. 

До зустрічей разом!

 Фото учасників свята: Надії Семчук, Володимира Дейнеко, Оксани Жуков.