Один день — за усе життя…
Наступного дня Ольвія йшла маму провідати. То був би її день народження. Думки метушилися і промовляли, промовляли…
Є день, який не можна проспати, який не можна забути, стратити в пам’яті, лише тримати в потаємній кишеньці днів, як талісман на зустріч…
Ти їдеш, ти йдеш, повзеш понад справами, губишся в натовпі і виринаєш з нього… Ти маєш свій вектор. Він твій. Від тебе — до неї і від неї — до тебе… Допоки твого віку.
Той день, день народження чи день смерті маминої…
Знала, душі померлих сорок днів перебувають поміж нас, а кожен рік приходять на свої могили і чекають гостей… Тому ж люди у світі почитують саме цей день...
Кажуть, «реальність» у перекладі — це «доторк». Якщо так — я торкаю квітку, землю, травинку, пам’ятник. І це — реально. Той клаптик землі дарує реальний доторк…
Кожного разу приходжу й шепочу до неї, до Неба: «Дякую, що Ви були,
жили, народили мене, мамо… Ким я
є і яка — це Ви»...
Те, що нема в цьому світі Вашого тіла поруч, — це чи тепер важливо?
Уже давно не знак… Бо Ви є… У всьому
— Ваша присутність…
Кажуть, деякі травми загоюються в русі — швидше.
Я працюю… Як Ви про мене мріяли. Я приходжу розказати про все Вам думками. В житті ніхто так не радів моїм успіхам, як Ви. І якщо я хотіла так ревно когось тішити у житті — то це Вас… Плине час — а Любов від Вас не минає. І я ношу її — ту коштовність велику, оберіг — для наступників. Вони, правнуки, будуть, колись… і без мене до Вас навідуватися. Я розкажу їм про вашу любов.
* * *
«Не майте жодних боргів, окрім любові, бо той, хто любить, — виконав закон» (Римлян 13:8). Ви так вчили мене. І мені з тим напуттям — добре… Ви мені дарували любов усю зразу. А я Вам віддаю її цими частинками. Я думала, що Ви будете жити вічно і не вірила у Вашу смерть… то й не вірю. Тут… — це зупинки наші, запечатані спокоєм…
…Втома рве і ламає силу. Та дарма… В мене сьогодні наш з Вами доторк, що в дні реальному…