Збірна України з футболу на ЧС-2006: літо, коли усі повірили

У нашому спорті зараз мало хороших подій. Мінспорту разом з Національним олімпійським комітетом демонструють свою імпотенцію і замість боротьби з участю росіян та білорусів у міжнародних турнірах просто вирішили не пускати туди українців, наша асоціація футболу не вилазить зі скандалів, а її очільник ганьбить наш спорт на всю Європу і в якийсь спосіб переобирається до виконкому УЄФА. У цей час майбутні рекордсмени та олімпійські чемпіони гинуть від російської нечисті. Хорошого дійсно мало. У наступних випусках ми детально розберемо теми, які я перерахував вище, коли буде повна картина подій, а сьогодні пропоную перенестися на 17 років назад і згадати Чемпіонат світу 2006, який відбувався у Німеччині. Єдиний Мундіаль, у якому брала участь наша збірна і відразу увійшла до вісімки найкращих команд земної кулі. Знаєте, є такі події у спорті, коли ти можеш не бути фанатом, але вболіваєш. Так от влітку 2006 вболівав кожний стовп, кожна собака і кожний камінчик, більша футбольна істерія охоплювала нашу державу хіба що на домашньому ЄВРО, але сьогодні про німецький Мундіаль.

До цього збірна України сім разів намагалася пройти випробування відбіркових матчів європейських та світових першостей. Вдалою виявилася восьма спроба.

Перед ЧС-2006 регламент відбіркового етапу представляв із себе схему, де пряму путівку отримували команди, які посіли перші місця у своїх групах, і дві найкращі з-поміж других збірних, що залишилися з них, вирушали в стикові матчі.

Суперниками України були команди Туреччини, Данії, Греції, Албанії, Грузії та Казахстану. Явного фаворита не було, а на два перші місця претендували чотири збірні.

Почавши з прийнятного результату — гостьовою нічиєю зі збірною Данії (1:1), Україна важко перемогла в Казахстані 2:1 (Руслан Ротань забив переможний гол у доданий час), після чого вдома розійшлася миром із командою Греції 1:1.

Але потім українці здобули 6 «сухих» перемог поспіль, зокрема над прямими конкурентами: Туреччиною (3:0 на виїзді), Данією (1:0 удома) та Грецією (1:0 на виїзді) та вийшли у лідери групи. У трьох матчах, що залишилися, вони взяли всього два очки, але цього вистачило для першого місця.

Після проведення жеребкування фінального турніру вболівальники збірної України були у чудовому настрої. Іспанці вважалися явними фаворитами, а ось збірні Тунісу та Саудівської Аравії цілком можна було обігравати.

Склад нашої збірної був цілком пристойним, його основу складали гравці двох провідних клубів країни — київського «Динамо» та донецького «Шахтаря» та кілька легіонерів, таких як Воронін, Гусін та Калініченко

Але головною зіркою та лідером команди, безперечно, був Андрій Шевченко, який якраз того літа перейшов із «Мілана» до лондонського «Челсі» (чим згодом зламав собі кар’єру, але про це іншим разом), а за два роки до Мундіалю здобув перший в історії незалежної України Золотий м’яч.

Тренував збірну легендарний Олег Блохін, до речі, теж володар цієї нагороди. Компанія справді зібралася гарна.

Першу зустріч групового етапу з іспанською збірною українці програли начисто. Вже на 17-й хвилині Іспанія вела 2:0. Потім наші хлопці зуміли налагодити гру, але розмочити рахунок у першому таймі не вдалося. А за дві хвилини після відновлення другої частини гри Владислав Ващук сфолив у штрафному майданчику. Вилучення — пенальті — гол, і в цьому матчі все стало ясно.

Натомість із Саудівською Аравією вийшло чудово — швидкий гол Андрія Русола, на 36-й хвилині Сергій Ребров закріплює перевагу, одразу після виходу з роздягальні забиває Андрій Шевченко, а крапку ставить Максим Калініченко, визнаний найкращим гравцем матчу.

У третій зустрічі вирішувалася доля путівки до плейофф, причому Україну влаштовувала нічия. Наприкінці першого тайму українці отримали перевагу — Зіад Жазірі отримав другу жовту картку та залишив поле. Єдиний гол у середині другої половини зустрічі забив Андрій Шевченко, який реалізував пенальті. Таким чином, наша збірна в дебютному для себе Мундіалі вийшла в наступний етап і вже в той момент у душі кожного українця загорівся вогник віри і в голові вимальовувалась картина: Бориспіль. Наша збірна. Кубок у руках. І далі ця картина ставала лише чіткішою…

Напередодні матчу зі швейцарцями, які випали нам на етапі 1/8 фіналу, тренерський штаб української команди зіткнувся з великою проблемою. Два центральні захисники Андрій Русол та В’ячеслав Свідерський пропускали зустріч через перебір жовтих карток. У результаті пару в центрі оборони склали Владислав Ващук та номінальний півзахисник Андрій Гусін.

Швейцарці були дуже незручним суперником, хоча б тому, що не пропустили жодного м’яча у ворота. І цього разу протягом основного часу вони зберегли їх у недоторканності, як і збірна України. Взагалі, матч не відрізнявся достатком моментів, по разу футболісти протиборчих команд пробили в перекладину, та по кілька разів пульнули повз ворота, а голкіпери фактично залишилися без роботи.

Серія пенальті для України розпочалася катастрофічно — удар Андрія Шевченка парирував Паскаль Цубербюлер. У відповідь Олександр Шовковський відбиває удар Марко Штреллера. Тут молодий та зелений Артем Мілевський виконує «панєнку», чим вселяє впевненість у партнерів по команді.

Транквілло Барнетта стрясає м’ячем перекладину, Сергій Ребров влучний, 2:0 після 3-х ударів. Шовковський виконує свою роботу ще раз, відбиваючи удар Ріккардо Кабаньяса, а точку ставить Олег Гусєв. І Україна виходить до 1/4 фіналу, де до головного матчу турніру потрібно лише перемогти дві команди, але для України того вечора ми вже виграли кубок. Думаю, Вік-тор Ющенко після перегляду матчу точно не спав усю ніч і писав привітання, яке він урочисто проголосив би після повернення наших хлопців у статусі переможців ЧС-2006.

Олександр Шовковський, до речі, за результатами матчу став не просто героєм матчу, а цілком собі рекордсменом, адже до нього не було на Чемпіонатах світу голкіперів, які не пропустили б у серії пенальті. Рекорд СаШо тримав одноосібно аж до минулого року. У ЧС у Катарі воротар марокканців Яссін Буну не пропустив жодного м’яча після ударів з 11-метрової позначки.

Потрапляння до вісімки найсильніших збірних світу було для України величезним успіхом. Але хотілося і більшого, тим більше, що й італійці, з якими треба було грати, поки не вражали, а в 1/8 фіналу вони здолали збірну Австралії і за допомогою не безперечного пенальті.

Чесно кажучи, рахунок не відображає того, що відбувалося на полі, і українці не заслужили великої поразки. Збірній Італії допоміг швидкий гол на 6-й хвилині у виконанні Дзамбротти. Невдовзі Блохін змушений був прибрати з поля Свідерського. Захисник отримав «гірчичник», а незабаром знову кинувся у невиправдано жорсткий стик.

У перерві з’ясувалося, що Русол не може продовжувати гру — ще одна вимушена заміна та знову у центрі оборони. Але все одно українці мали досить потужний вигляд. Вони йшли вперед, створювали моменти, двічі Італію врятував Джанлуїджі Буффон, ще двічі м’яч влучав у перекладину.

Але гола не трапилося, а ось Лука Тоні свій шанс на 59-й хвилині використав. Все стало практично ясно, а через 10 хвилин все той же Тоні остаточно зняв усі питання.

Італійці вийшли далі і ще через один матч буквально вкрадуть мрію кожного українця, піднявши над головою такий омріяний кубок.

А Україна далі у своїх спробах потрапити на Мундіаль буде втрачати цей шанс, коли омріяні квитки до країни-господарки вже майже в кишені. Але з кожним наступним відбором до Чемпіонату світу ми будемо вірити, що наша збірна там опиниться.