I Am The Greatest: 74 раунди життя Мухаммеда Алі

«Мені хотілося б, щоб люди любили всіх інших так само, як і мене. Тоді світ став би кращим»

 Черговий тиждень минув і логічно було би підсумувати перший матч збірної України з футболу проти Англії у межах відбору на Євро-2024. Але річ у тому, що говорити особливо немає про що, та й сторінка пережовування доволі прісного матчу точно би не сподобалась читачам «Сурми». Тому я вирішив поговорити сьогодні про велику людину, тому що історії видатних особистостей завжди надихають і залишаються з нами назавжди і це найцінніше, що вони залишають після себе. У минулих випусках ми вже говорили про Шумахера, Вудса чи Браянта, людей,які однозначно вийшли за межі свого виду спорту, але сьогодні ми розберемо життя особистості, яка не зупинилася на цьому і стала синонімом цілого століття. Це Мухаммед Алі.

Алі увійшов до історії не лише світового спорту. Він вплинув на боротьбу афроамериканців за громадянські права, на антивоєнний рух 1960-х, на релігійні погляди багатьох тисяч своїх темношкірих побратимів, на всю популярну культуру Америки і навіть на розвиток реп-музики. Він — справжня легенда.

Мухаммед Алі став боксером, бо хотів покарати крадія свого велосипеда. Тоді йому було 12 років, його звали Кассіус Марселлус Клей-молодший, і вся родина жила в Луїсвіллі, штат Кентуккі. Хлопчик зі сльозами кинувся до кривдника, вигукуючи, що він добре поб’є злодія, згадує пізніше його наставник Джо Мартін. Тренер з боксу взяв під свою участь темношкірого хлопчика з простої родини. «Він був найзавзятішим серед усіх дітей, яких я будь-коли тренував», — стверджував Мартін. І хоча тоді Клею ще не вистачало сили удару, він уже був надзвичайно рухливим і швидким. 

У 1960-му, коли йому було лише 18 років, він став олімпійським чемпіоном у напівважкій вазі на Іграх у Римі. Ходять чутки, що свою золоту медаль він зі злості викинув у річку Огайо, зіткнувшись з черговим випадком дискримінації темношкірих у своєму рідному місті. Після 100 перемог у 108 боях Клей закінчив свою кар’єру як любитель. Одинадцять бізнесменів з Луїсвілля об’єдналися та вклали власні кошти, щоб дозволити Клею розпочати професійну кар’єру, адже бокс тоді був ще суворо розділений на професійний та аматорський.

У серпні 1963 року, за пів року до свого першого тріумфу у професійному боксі, олімпійський чемпіон Кассіус Клей випустив альбом у жанрі spoken word — усного слова, тобто мелодекламації під назвою I’m the Greatest. У своєму першому бою за титул чемпіона світу в лютому 1964 проти Сонні Лістона Клей явно вважався аутсайдером. Проте після шести раундів Лістон відмовився продовжувати бій. «Я — найвеличніший!» — прокричав у мікрофон новий чемпіон світу. Після бою заголовний трек був виданий у вигляді синглу, та навіть був но-мінований на «Греммі» ставши однією зі знаменних музичних подій року. «Греммі» він не отримав, але I’m the Greatest міцно увійшов в історію популярної музики, а про вплив боксера на їхню творчість говорили потім Chuck D, Eminem, NAS, MC Lyte та багато інших. Він нескінченно згадується в треках різних реперів.

Після свого переможного дебюту боксер приєднався до організації «Нація ісламу», лідером якої на той момент був борець за права темношкірих Малколм Ікс. Він відмовився від імені Кассіус Клей і згодом називав себе лише Мухаммед Алі. Своє колишнє ім’я він назвав «рабським»: «Я не обирав його для себе і не хочу його носити». Оскільки 1967 року Алі відмовився проходити військову службу, він не лише втратив свою боксерську ліцензію, а й був засуджений до штрафу та п’ятирічного тюремного терміну. Після внесення застави, боксер залишився на волі, й оскільки не мав можливості брати участь у боях, активно виступав із промовами на публіці, засуджуючи, зокрема, війну у В’єтнамі. 

У 1970 році за активну участь у русі за громадянські права та антивоєнні протести йому було присуджено Премію Мартіна Лютера Кінга.

Інтелектуали та люди мистецтва, такі як зірки Голлівуду Річард Бертон та Генрі Фонду або письменник Трумен Капота виступали за те, щоб Алі було дозволено повернутися на ринг. Вимушена пауза тривала три роки. Після двох підготовчих боїв 8 березня 1971 року в Нью-Йорку в «Медісон-сквер-гарден» Мухам-мед Алі вийшов на ринг проти тодішнього чемпіона світу Джо Фрейзера — змагання, яке ще до його початку називали «Боєм століття». Цей поєдинок був набагато більшим, ніж просто спорт. Через свою політичну позицію Алі вважався представником американської контркультури, Фрейзер ж уособлював собою істеблішмент. У результаті після 15-ти раундів Фрейзер переміг за очками, а Алі вперше за свою кар’єру у фінальному ра-унді впав на ринг.

Через три роки 28 січня 1974 року у тому ж «Медісон-сквер-гарден» відбувся матч-реванш. Титул чемпіона світу, щоправда, на кону вже не стояв — Фрейзер на той момент втратив його, поступившись Джорджу Форману. Алі виграв, відкривши для себе дорогу до бою з Форманом, який мав повернути йому звання найсильнішого боксера планети.

Їхній бій назвали Rumble in the Jungle («Гуркіт у джунглях»). Поєдинок відбувся 1974 року в Кіншасі, на території нинішньої Демократичної Республіки Конго. На той час в Алі вже сформувався свій неповторний стиль — він дрібними кроками швидко пересувався рингом, здавалося, ніби боксер танцює. Сам спортсмен описував його так: «Літай, як метелик, жаль, як бджола!» (Float like a butterfly, sting like a bee).

Перед майже 100 тисячами глядачів майже від початку бою Алі повисає на канатах і проводить звідти потужні атаки, постійно провокуючи Формана. У восьмому раунді Алі серією ударів відправив суперника на підлогу рингу.

Одним із найкращих боїв в історії боксу вважається поєдинок, який отримав назву The Thrilla in Manila («Трилер у Манілі»), де Алі знову зустрівся з Джо Фрейзером у 1975 році. Після найжорстокіших 14 раундів переможцем вийшов Мухаммед Алі. Цього рівня йому більшене вдалося досягти ніколи. Навпаки, він загубив правильний момент, щоб завершити свою професійну кар’єру.

Про завершення кар’єри він заявив лише після поразки у поєдинку з Тревором Бербіком наприкінці 1981 року, після майже 40 років проведених у боксі. На цей момент його сили вже підточувала хвороба Паркінсона.

Здоров’я Алі щороку погіршувалося. Він мав складнощі з вимовою, важкі рухові порушення, цілком можливо причиною яких стали численні удари, отримані ним на боксерському рингу. Коли 1996 року в Атланті Мохаммед Алі тремтячими руками запалив Олімпійський вогонь, його доля викликала хвилю співчуття у людей у всьому світі. Він був удостоєний всіх можливих почестей, а 1999 року МОК назвав його «Спортсменом століття».

Після закінчення кар’єри Алі багато подорожував і в 1998 став Послом доброї волі ЮНІСЕФ, він відвідав багато країн Африки та Азії. 2002 року він побував у школі для дівчат в Афганістані, де за законами талібану жінки не мали права на навчання. Також Алі виступав із критикою початку вторгнення військ США до Іраку у 2003 році.

2 червня 2016 р. Мухаммеда Алі булогоспіталізовано до однієї з лікарень Скоттсдейла в Аризоні у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, викликаним проблемами з легенями. 3 червня 2016 року він помер на 75-му році життя.

Здебільшого ми не любимо медійних персон, які часто хвалять себе або мають зіркову хворобу. Звичайним людям більше до душі скромний Брендан Фрейзер ніж Кім Кардашьян. Але є особистості, які кожною своєю дією доводять те, що вони кажуть правду про себе і тоді ніхто не зможе заперечити їм. Алі був одним з таких, ми не запам’ятаємо його пихатість, ми просто знаємо, що він найвеличніший. 

P. S.

Мухаммед Алі навіть увійшов до науки. Його висловлювання: «Я говорив, що я найвеличніший, але не говорив, що найрозумніший» породило спеціальний термін у психології, який отримав назву «ефект Мухаммеда Алі» — психологічний стан, коли люди вважають себе кращими за інших, але при цьому не вважають себе розумнішими.