Ми чуємо тебе, Тарасе. Ми віримо тобі

Його голос ми і справді чуємо крізь століття. Голос Українця. Голос Поета. Голос Пророка. Усі ці слова хочеться писати з великої літери, бо великою і величною є постать Тараса Шевченка. А слово його — мудре і правдиве. І, сказане майже двісті літ тому, звернене до нас, нині сущих. 

З його словом ми навчалися любити Україну ще в тому віці, коли читали в дитячих книжечках про червону калину, яка зацвіла в долині; про качаточок, які хлюпочуться поміж осокою; про садок вишневий коло хати… З віком на зміну дитячій ліриці у наше життя входили ті Шевченкові вірші та поеми, які ставали визначальними у формуванні свідомості, у формуванні характеру і життєвих цінностей. 

Можливо, ми не завжди належно осмислювали його твори. Можливо, сприймали їх просто як навчальний матеріал. Можливо, гадали, що пише він про свою епоху, яка з часом стане історичним минулим і ніщо з неї не повториться у майбутньому. Тепер же, у світлі нинішніх подій, ми по-новому відкриваємо для себе Шевченка. Адже його слово переконувало нас: «Нема на світі України, / Немає другого Дніпра». / Його слово благало: «І чужо-му научайтесь, Й свого не цурайтесь». Його слово обнадіювало: «Наша дума, наша пісня /Не вмре, не загине…» Його слово волало: «Доборолась Україна / До самого краю./ Гірше ляха свої діти / Її розпинають». Його слово застерігало: «... москалі — чужі люде, / Роблять лихо з вами». Його слово наказувало: «Свою Україну любіть, / Любіть її... Во время люте, / В остатню тяжкую минуту / За неї Господа моліть». 

Здається, якраз вона і прийшла, ота «тяжкая минута», про яку з глибини століть говорить нам Шевченко. Й одразу ж взиває до дії: «Кайдани порвіте / І вражою злою кров’ю / Волю окропіте». І нинішнього нашого ворога дуже правдиво описує з відстані свого часу: «... неситим оком. / За край світа зазирає, / Чи нема країни, / Щоб загарбать і з собою. / Взять у домовину». 

Він, отой ворог, таки піде у домовину. Тільки землю нашу загарбати ми йому не дамо. Бо на її захисті стоять ті, для кого вона  і справді стала найбільшою цінністю. В ім’я свободи. В ім’я світла і любові. В ім’я щасливої долі прийдешніх поколінь.

Таким був лейтмотив відзначення 209-ї річниці від дня народження нашого великого пророка Тараса Шевченка, яке зорганізував Український конґресовий комітет Америки, відділ Іллінойс. Заради справедливості мушу сказати, що такі заходи мали би відбуватися при значно більшій кількості людей, ніж була недільного полудня на площі біля Українського культурного осередку. Не беруся осуджувати тих, хто не прийшов, бо кожний із нас завжди має право вибору. Хоча там, де йдеться про акції патріотичного спрямування, вибір мав би бути таки на їхню користь. У неділю цього не сталося. Завадила березнева негода? Завадили байдужість і важливіші справи вихідного дня? Недостатня реклама? Варто було подумати про інший формат урочистостей? Можливо, у відповідях на ці запитання криються висновки, які варто зробити при плануванні майбутніх заходів. Щоб упродовж наступних  святкувань не муляла, як цього разу, думка: чому нас так мало? 

Наразі ж дякую тим, хто був. Хто, переборюючи відчуття холоду, намагався вторити потужному голосу Назара Карабіновича, який виконав головні державні пісні Америки та України. Хто вкотре послухав невмирущі слова Шевченка і про Шевченка. Ними поділилися із присутніми Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов, президент УККА Ігор Дячун, ведуча Оксана Вербовська. Змістовним доповненням до їхніх слів стали виступи творчої молоді української громади Чикаго — читців Данила Фучила та Павла Скомороха зі школи українознавства імені Василя Стуса, вокальної студії «Елегія», солістів Евеліни Вівчарик та Ксенії Левкович, чоловічого вокального гурту «Ставрос». На завершення настоятель собору святих Володимира та Ольги отець Олег Кривокульський провів із присутніми спільну молитву за Україну, яка почала відлік другого року мужнього протистояння підступному рашистському ворогу.

… Свого часу він сказав: 

«Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!»

Так і буде. Ми чуємо тебе, Тарасе. Ми віримо тобі. Ми сповнимо твої заповіти.