Швейцарія: космічна археологія? — чом би й ні!

Швейцарія — дуже технологізована країна. Але тут водночас відчувається духовне — може, завдяки горам, звідки можна осягати висоту і, звісно, небо? (Як відомо, швейцарці — невтомні альпіністи і нас привчають). Коли стемніє, на ньому особливо яскраво видно сузір’я, які великі та чіткі. Швейцарці показують нам планети: це Марс, а це — Юпітер… 

Швейцарцям цікаво дізнаватися, як розвинута українська техніка, чого ми досягли. Відповідно, нам більше відкривається, коли ми порівнюємо досвід виставок.

Ми вивчали у школі астрономію. Є ті, хто пов’язали свою долю з цією наукою. Гадаю, багато хто зізнається, що любить спостерігати зоряне небо і знає сузір’я (принаймні, Великий Віз нам точно знайомий, як і Полярна зірка). А ще, як відомо, Україна зробила великий внесок у розвиток авіації та космонавтики. У нас завжди були сильні науковці та технічні винахідники. І, звісно, ці напрацювання будуть надалі. 

Чим може в космічному плані похвалитися кантон Во — а зокрема, Лозанна? Ми дізналися, що на території EPFL (École polytechnique fédérale de Lausanne — Політехнічної федеральної школи Лозанни, або Швейцарсь-кого Технічного Інституту Лозанни) відбувається виставка «Cosmos Archa-eology. Explorations in Time and Space». Космічна археологія? Чом би й ні! Ця виставка розміщена в павільйоні. Тому ми з матір’ю (лікарем-неврологом) здійснили таку поїздку — і не пошкодували.

Сама територія EPFL вражає і розмірами, і рівнем. Це суцільні інститути та інші установи, як лабораторії. Це високі будівлі, де багато скляного і можна спостерігати бібліотеки, експерименти, машини тощо. Є навіть сади, зроблені в різних стилях, також приємно бачити зелень, а ще — арт-об’єкти, як-от авангардистські скульптури (які помітно здалеку). Тут — астрофізики та інші науковці. Ця вища школа виглядає естетично і як храм науки. На окрему увагу заслуговує виставка всередині одного з приміщень. Експозиція присвячена жінкам, які зробили внесок у розвиток технологій — у тому числі кібернетики, космосу тощо. А також ми побачили меморіальну таб-личку, де згадано ім’я винахідниці інформатики — Ади Лавлейс (дочки Байрона). Треба сказати, що до того я бачила в Івердоні-ле-Бен франкомовну книжку про неї — для дітей, оформле-ну як популярну розповідь, із картинками, причому текст досить змістовний і доступно написаний. Адже швейцарці змалечку знаються на комп’ютерах і взагалі техніці, тому варто знати біографію цієї геніальної жінки-математика. Її не стало у 36 років, але ми досі користуємось її здобутками. Аду Лавлейс називають програмістом. А коли вона була ще юною міс Байрон, то вирішила науково розробити модель для польоту, схожу на птаха. У тій дитячій книжці є й ілюстрація дівчини на крилах, і опис такого «польоту». Звідси — ланка до авіації, а потім — і до космосу.

Щоб дійти до експозиції про космос, треба подолати своєрідний лабіринт, де все водночас і продумано. Нарешті — своєрідний «тунель» — і далі відкривається царство космосу. Здалеку — прикметна будівля, перед нею — червоні літери (химерно викладені, і в цьому візерунку читається: EPFL), поряд — експозиція просто неба у вигляді різнокольорових стільців. 

Ми не сподівалися на таку змістовну виставку. У швейцарських експозиціях завжди є підтекст — і космічна не виняток. 

Що можна уявити при словах «космос», «космічна виставка»? — Різні планети. Місячні пейзажі. Космонавтів, які висаджуються на орбіту. Космічні кораблі. Але це не вичерпує фантазії — і виставка це доводить. 

Концепція (як пояснюється в роздаткових матеріалах) — історія людської мрії. Я сформулювала б так. Розповідається, що людство здавна мріяло про космос, осягнути висоти. Експозиція розповідає історію з часів Великого вибуху. Сама виставка — інтерактивна, там багато чого зроблено у 3D. 

Уже на вході — конструкція з металевих тарілок або дисків, яка обертається та нагадує шедеври Жана Тенґлі, про якого я писала. Напевно, вона створена його послідовником. Так і є — це кінетична скульптура. Витвір зовсім новий — 2022 р., авторства Pascal Bet-tex, і називається «Скульптура “Зоряне картографування”» («Star Mapping Sculpture»). Вона нагадує і космічні конструкції, й інтер’єр космічного корабля, і руїни, і кухню… 

На стінах — інсталяції (наприклад, одна із планет із орбітою у різних зелених тонах — адже космос дуже багатий на барви), повідомлення про митців і винахідників, є відеозаписи інтерв’ю, є фото пейзажів у всю стіну (це не завжди космос, а може бути африканська пустеля — вид із космосу). Або — зі стелі звисають круглі об’єкти, схожі на мерехтливі дзеркала (вони дуже мінливі, у кожному — цілі картини). Цілковита ілюзія, що ми — у космосі. 

У цьому павільйоні багато несподіваного. З одного боку, згадуються шкільні заняття з астрономії, атласи, які ми роздивлялися. Адже скрізь є люди, які відвідували обсерваторію та інші цікавинки. З іншого боку: це така насичена виставка, а ефекти такі потужні, що дітям це краще не відвідувати. Деякі зали треба сприймати «дозовано», тобто заходити ненадовго та спостерігати інсталяції у спеціальних окулярах (які люб’язно розкладені на вході) або з іншою технікою. Ці зали часто оформлені під намети, що є дуже затишно. 

Наприклад, темна зала, де треба дивитись у чорних окулярах 3D. Інакше ми нічого не побачимо. І в цій залі на чорному тлі — біле. В окулярах помітно планети, орбіти і взагалі космос — як обертаються тіла. Проте це ще не все: космос у цій інсталяції такий «живий» (хоча можу написати це без лапок), що орбіти… насуваються на спостерігача! Відчуття, що планети ось-ось торкнуться нас! Ми розуміємо, що це все — комп’ютерні ефекти, але цілковита ілюзія реальності. Тому краще недовго це дивитися та перейти до іншої зали.

Там можна лежати на спеціальних подушках (дуже комфортно) і дивитися на стелю, яка нагадує склепіння. Це — космос. Кольорові планети і сузір’я, туманності, надзвичайно багата палітра барв — і під кожним об’єктом зазначаються латинські назви. Об’єкти весь час виникають і змінюються, постійно — нові. Тут переливаються аметистові, полум’яні та взагалі всі кольори. Сині барви. Бірюза. Синє і рожеве. Яскравий смарагд у блідому мерехтливому ореолі… Просто як розсип коштовного каміння. Інші відвідувачі (подружжя) — певно, американці, — пояснюють нам англійською мовою, що треба взяти один із планшетів і, рухаючи пальцем, переміщати будь-які сузір’я та планети, зображені на екрані. Ми творимо справжнє диво, керуючи Всесвітом, спрямовуючи світила, куди хочемо. Порух пальцем — і будь-яка планета потрапляє на орбіту, зображену по центру планшета. І на стелі загоряється новий об’єкт із підписом. Так можна багато дізнатися з астрономії. Але я волію більше милуватися, аніж почуватися творцем (у цьому випадку), бо в закони світобудови краще не втручатися. Адже це — віртуальна розвага, і мені значно більше подобається спостерігати те, що на «склепінні». Ще зазначу про цю залу, що вона — спокійна, тут відчуваються релакс, є навіть терапевтичний момент. Тут добре лежати, відпочивати і водночас концентруватися.

Є карти космосу, зроблені у форматі 3D. Можна спостерігати круглі об’є-кти, які показують, наприклад, різні фази Місяця. Можна бачити сузір’я, туманності, метеорити… Усе — просто як реальне. Цей проект називається «Віртуальне відвідання орбіти» (Vir-tual Orbital Visit, 2022).

У коридорі — великі стіни з ілюзорними виставками. Тут можна сісти та спостерігати фільми — планети та інші красоти космосу. Наприклад, виставка Ніка Райяна (Nick Ryan, 2017 р.), Earthly Debris Cabinet. Можна пройтися та побачити під склом різні предмети, знайдені в космосі. Це різні прилади, камінці (є навіть схожі на коштовні), персні, спіралі, інші металеві конструкції, але й космічне сміття. Деякі предмети зовсім тривіальні, проте причетність до висот надає їм шарму. А є схожі на молюсків або скам’янілості. Можна подумати, що все це — витвори людських рук. Але, виявляється, це — знайдено в космосі. Цей згорток із синім «оком» такий схожий на молюска! Або ця елегантна мушля з металевим блиском… Окрема краса — керамічна виставка, де дуже веселі барви — від жовтогарячих до червоних, від жовтого до синього (тонко показані ці переходи кольорів). Назва — Aphrodite Terra, Venera 00307-00310, авторка — Anna Hoetjes. В описі сказано, що це — на основі радарних зображень — ландшафти планети Венера. Оскільки Венера-Афродита, за міфом, народилася з морської піни, стає зрозуміло, чому ці предмети — хвилясті й нагадують океан або вулканічну лаву. Усі ці експозиції — дуже сучасні, але ґрунтуються на здобутках попередніх науковців, тобто можна казати про тяглість виставок. Наприклад, про Венеру базується на розробках середини ХІХ століття — спектроскопії. Швейцарія вміє брати минуле і залучати в теперішнє та майбутнє.

Треба вдивлятися в кожну річ і читати про неї інформацію, оскільки в цих експонатів — подвійне дно.

У літературі до виставки (ці матеріали можна взяти навіть у довідковому бюро Лозанни) науково пояснюється концепція кожного об’єкта, кожної експозиції. 

Митців й організаторів цієї виставки — просто безліч, і важко всіх перелічити. Назву буквально кілька авторів та експозицій: Cath Le Couteur –The Secret World of Space Junk (2017, 2018), The Dynamic Universe (LASTRO, eM+, 2022), та ін. Кожна виставка — просто палац, в якому багато зал, і кожна має назву. Презентовано там і «Армію роботів» (Army of Robots, або «Астророботів», LASTRO Astrorobots). Це різноманітні конструкції, деякі схожі на восьминогів — із щупаками. Упорядники брошури про виставку порівнюють ці машини з «дюжинами очей, які проникають у глибини Всесвіту». 

У самому павільйоні — багато темряви, освітлюваної яскравими і кольоровими спецефектами, а сама територія навчального закладу вражає просторами. 

На вході до іншого павільйону — цікава конструкція, іще один артоб’єкт: звисає велика куля, зроблена з бамбукових паличок. Кожний окремо схожий на флейту, а разом вони зв’язані та утворюють особливий механізм. Можна брати кожну паличку — і об’єкт починає крутитися, рухатися подібно до маятника. Що це — планета чи абстракція? Висновки зробимо самі.

Я не розповіла й мінімуму того, що містить ця надзвичайно багата виставка. Зрозуміло, що вона не на один раз, а вимагає обдумування та повторного візиту. Загалом враження яскравості та інтелекту, вдумливості.

На території EPFL приємно й цікаво просто гуляти, милуватися на будівлі, винаходи, бачити процес із середини, а ще заходити раніше невідомими стежками то до саду, то до інших павільйонів. Але, спостерігаючи і нібито розважаючись, ми пізнаємо науку. У Швейцарії багато чого слугує навчальній меті. Такі візити допомагають краще уявити освіту в цих вищих навчальних закладах. Цікаво порівняти з досвідом наших лабораторій та ВНЗ, а ще — це створює можливості для нових фантастичних відкриттів. 

Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

 Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.