Сценарій війни. Американська версія
На самісіньке Різдво у Washington Post з’явилася спільна публікація ексдержекретаря Кондолізи Райс і колишнього директора ЦРУ та міністра оборони США Роберта Майкла Гейтса.
Стаття знакова і датою, і авторським тандемом із середовища республіканців, що, безумовно, свідчить про невипадковість її появи. Нижче деякі тези, озвучені американськими політиками, а в [_] коментарі вашого покірного слуги.
Коли справа доходить до війни в Україні, єдине, що зараз можна сказати точно, це те, що бої та руйнування триватимуть. Володимир путін залишається повністю відданим поверненню всієї України під контроль росії або — якщо це не вдасться — знищенню її як життєздатної країни. Він вірить, що його історична доля — його месіанська місія — відновити російську імперію, і, як зазначив Збігнєв Бжезінський багато років тому, не може бути російської імперії без України.
М’який вирок нам як державі й Українському народу загалом устами «кураторів». Тут ключовою фазою є «знищення життєздатності» як загроза не лише знищення ресурсів та інфраструктури, а й подальша повна залежність України від зовнішньої допомоги. Україна, або навіть її частина, потрібні кремлівським ідеологам для обґрунтування ідеї «русскава міра». Московія завше намагалася «привласнити» Україну. Згадаймо хоча б так званий «вічний мир» 1686 року, коли Річ Посполита визнала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорозьку Січ, Смоленщину і Чернігово-Сіверську землю. При цьому полякам відійшла Північна Київщина, Волинь і Галичина, а південь Київщини і Брацлавщини з такими містами як Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та іншими, спустошеними за роки війни, мали стати нейтральною територією. Тоді за визнання Києва московським Польщі було виплачено чималеньку суму — 146 тисяч рублів. Водночас того ж року за 200 червінців і 120 штук соболів Константинопольський патріарх Діонісій IV підписує грамоту про переуступлення Київської митрополії під зверхність московського патріарха. Сьогодні частина України окупована, деякі території просто спустошені, а релігійне протистояння загострюється. Паралелі надто очевидні, а «нейтральною територією» може стати фактична смуга розмежування, яка сьогодні вже пролягла через всю країну].
Ми обидвоє неодноразово мали справу з путіним, і ми переконані, що він вірить, що час на його боці: він може виснажити українців, а єдність США та Європи щодо підтримки України зрештою розпадеться. Звичайно, російська економіка та люди постраждають, оскільки війна триватиме, але росіяни переживали й набагато гірші часи.
[Наші «переможні» ідіоти не лише ігнорують наявність у цій бійні геополітичних «договірняків», а й забувають, що рф, при подібній якості пострадянського управління, володіє куди потужнішими матеріальними та людськими ресурсами, а також вагомим нуклеарним аргументом. Автори статті прогнозують «втому» так званих західних партнерів. Відтак позбавлена належної допомоги Україна або повністю мілітаризується, знекровлюючи ворога, або стане не цікавою як самостійна держава. Звісно, що формальні атрибути державності на підконтрольній Заходу території збережуться, проте це буде квазідержава, повністю підпорядкована тим державам чи інституціям, які надаватимуть військову та фінансову допомогу. Вже сьогодні в інформаційному просторі з’являються «вкиди», що для відбудови України замало існуючого населення, тому потрібно ще стільки ж мігрантів щоби забезпечити потребу в людському ресурсі].
Для путіна поразка — не варіант. Він не може віддати Україні чотири східні губернії, які він оголосив частиною росії. Якщо цього року йому не вдасться досягти військового успіху, він повинен зберегти контроль над позиціями на сході та півдні України, які забезпечують майбутні плацдарми для поновлення наступальних дій, щоб зайняти решту чорноморського узбережжя України, контролювати весь регіон Донбасу, а потім рухатися на захід. Вісім років розділяли захоплення росією Криму та її вторгнення майже рік тому. Зауважте терпіння путіна задля досягнення своєї мети.
[Тут дуже чіткий сигнал щодо відсутності передумов до будь-якого миру — як наші політики не відмовляться від окупованих територій, так і московські, навіть після смерті нинішнього правителя, не визнають уже введені до складу рф області українськими. Більше того, при замороженні конфлікту формальні приводи відновити активні військові дії будуть збережені. Таким чином, за сприятливих для нього обставин, ворог може повернутися до активних бойових дій, щоб вийти на адміністративні рубежі українських областей, начебто приєднаних до рф потішними референдумами. Проте ніхто на правову суть цих псевдореферендумів особливо не зважатиме, як ми це бачимо на прикладі анексованого Криму].
Тим часом, незважаючи на те, що відповідь України на вторгнення була героїчною, а її військові діяли блискуче, економіка країни перебуває в руїні, мільйони її людей стали втікачами, її інфраструктура знищена, а значна частина її мінеральних багатств, промислових потужностей і сільськогосподарських земель перебуває під контролем росії. Військова спроможність та економіка України зараз майже повністю залежать від рятувальних ланцюжків постачання із Заходу — насамперед, зі Сполучених Штатів.
[Жодних ілюзій у нас не має бути, адже з чинною владою хибнокомпетентних пупарасів у держави один шлях — простягнута рука та ритуальні танці під лгбт-мелодії. Тобто, автори статті вже публічно константували повну залежність України, проте жодним чином не окреслили зобов’язання західних партнерів у її відбудові. Звісно, що наші воїни героїчно боронять свою рідну землю, проте ставленики того ж Заходу цю землю в часі війни успішно розпродують. Чи зможуть її придбати виснажені війною українці? Запитання риторичне…].
За відсутності якогось великого прориву України й успіху проти російських військ, тиск Заходу на Україну з метою переговорів про припинення вогню зростатиме, оскільки минуть місяці військового тупика. За нинішніх обставин будь-які домовленості про припинення вогню дадуть російським військам сильну позицію для відновлення вторгнення, коли вони будуть готові. Це неприйнятно.
[Ця «неприйнятність» є одним із псевдополюсів, або нав’язаною псевдоальтернативою. Адже під час замороження активних бойових дій Україна, за доброї волі так званих західних партнерів, може підготуватися куди краще від ворога. Знову ж таки, якщо не буде «великого прориву» — то буде тиск Заходу задля замороження конфлікту. Ця теза вельми цинічна навіть для політиків].
Єдиний спосіб уникнути такого сценарію — це термінове різке збільшення військових поставок і ресурсів Україні та її союзникам — достатніх, щоб стримати новий російський наступ і дати Україні змогу відкинути російські сили на Сході та Півдні. Конгрес виділив достатньо грошей, щоби профінансувати таке посилення… Ці ресурси потрібні найближчими тижнями, а не місяцями.
[Прошу зауважити — йдеться про стримання і «відкидання». Іншими словами — не про перемогу, а знову ж таки про замороження конфлікту, оскільки політичних передумов для миру немає і про розгром ворога не йдеться: якщо ви не здатні далі потіснити ворога, то робимо паузу, але можемо ще спробувати вас посилити. Зрозуміло, що військово-фінансове посилення зсуне так звану лінію розмежування, проте принципово не змінить картину, оскільки ворог теж не дрімає. Зате людських втрат буде знову багато і тут ситуація явно не на нашу користь, оскільки зі сторони України гине чимало достойних і фахових людей, а московити поповнюють своє військо часто сумнівної якості «чмобіками», яких їм об’єктивно не шкода. І враховуючи, що сьогодні населення України приблизно вп’ятеро менше, така тенденція продовжуватиметься].
Дедалі частіше члени Конгресу та інші учасники нашого публічного дискурсу запитують: «Чому нас це має хвилювати? Це не наша боротьба». Але Сполучені Штати на гіркому досвіді — у 1914, 1941 та 2001 роках — зрозуміли, що неспровоковану агресію та напади на верховенство права та міжнародний порядок не можна ігнорувати. Зрештою наша безпека опинилася під загрозою, і ми були втягнуті в конфлікт.
[Щоби розуміти, як саме США були «втягнуті у конфлікт» і хто став реальними вигодонабувачами світових воєн і революцій — рекомендую почитатати книгу Ніколаса Хаггера «Синдикат». Проте у згаданих війнах втрати найважливішого ресурсу, людського, з боку США були неспівмірно меншими, ніж зі сторони країн на території яких відбувалися військові дії. Натомість добряче заробили ті, хто війни фінансував. І таке ми спостерігаємо сьогодні — це надприбутки енергетичних і мілітарних корпорацій, які мають дуже значний вплив на політику].
Цього разу економіки світу, включно з нашою, вже відчувають інфляційний вплив і гальмування зростання, викликані цілеспрямованою агресією путіна. Краще зупинити його зараз, поки від Сполучених Штатів і НАТО в цілому не вимагатимуть більше. В Україні ми маємо рішучого партнера, який готовий нести наслідки війни, щоб нам самим не довелося цього робити в майбутньому.
[Вчергове теза про готовність воювати з московитами до останнього українця, яку раніше вже озвучували деякі американські політики. Україна не готова «нести наслідки війни», а вимушена це робити! «Інфляційний вплив і гальмування економіки» розпочалося із загальносвітових карантинних заходів, а сьогодні ці процеси лише продовжуються. Проте знову ж таки слід зауважити — далеко не всі сфери економіки страждають. Вже згадані мілітарні й енергетичні компанії мають чималенький зиск, точнісінько як фармацевтичні під час так званої пандемії].
Виступ президента Володимира Зеленського перед Конгресом минулого місяця нагадав нам прохання Вінстона Черчилля в лютому 1941 року: «Дайте нам інструменти, і ми завершимо роботу». Ми згодні з рішучістю адміністрації Байдена уникати прямої конфронтації з росією. Однак осмілівший путін може не дати нам такого вибору. Спосіб уникнути конфронтації з росією в майбутньому — допомогти Україні відбити окупанта вже зараз. Це урок історії, яким ми повинні керуватися, і він надає невідкладності діям, які необхідно вжити, поки не стало надто пізно.
[І знову майже прямим текстом про те, що якщо ми не обезкровимо московитів війною в Україні, тобто ціною життів сотень тисяч і руйнуванням життів мільйонів, то американцям доведеться воювати самим. Все це добре зрозуміло московському царю та приближеним до нього боярам. Таким чином ставки підвищуватимуть за наш рахунок. І примара ядерної катастрофи вже гуляє в обнімку з примарою голоду. Тож усе йде за планом сатаністів, про що й було зазначено у знаковий день Різдва Христового].
Джерело: The Washington Post (https://www.washingtonpost.com/opinions/2023/01/07/condoleezza-rice-robert-gates-ukraine-repel-russia).