Сім’я і діти

Сім’я — це праця, це важка робота

Цілодобова і без вихідних.

Про дім, про себе й про дітей турбота, 

Де разом все: удача, сльози, сміх…

Де розуміння і любов панує, 

Повага і терпіння верх бере.

А зради й сварок — просто не існує

І заздрість, й підлість душу не дере.

Сім’я — дует для жінки й чоловіка, 

Чуттєвий, дуже злагоджений спів.

Де відчуття й майстерність превелика

І дихання одне без зайвих слів.

Дует спочатку, потім буде тріо, 

А там квартет, бо так сім’я росте.

Для люблячих сердець це все важливо.

Та завжди треба думати й про те, 

Що у житті все гладко не буває, 

Бо злети будуть і падіння теж.

Та тільки той усе це подолає, 

Хто мудрість має і любов без меж.

Хто вміє сам себе перемагати

Й відповідальність за усе нести.

Той у житті і щастя буде мати, 

Бо зможе воду і вогонь пройти.

Сім’я — це праця, це важка робота

І вічна дума про усіх і все.

Тривога, радість, сум, печаль, турбота…

І з цим нас доля по життю несе.

Та все в житті можливо подолати, 

Якщо пліч-о-пліч по життю іти.

Як бути разом і допомагати, 

Любов та вірність завжди берегти.

Сьогодення — це неабиякий час випробування для кожної сім’ї… Дуже важко виживати в теперішніх умовах, де все нестійке, нестабільне і в будь-яку хвилинну може рухнути на голову, забрати в кожного з нас найдорожче, найрідніше, найцінніше. Тому сьогодні надзвичайно важливою є повага до людей, увага до ближнього, турбота, терпимість, взаємодопомога та й просто людяність і співчуття…

Ситуація така, що в усьому світі, в кожній країні стає важче і дорожче жити, адже багато чого змінилося. І все тому, що російська імперія на чолі з «царем-батюшкою путіним», який вирішив, що він править світом і може керувати долями мільйонів людей по всьому світу. Зло зробити для всієї планети дуже легко з такою логікою і міркуванням, як у нього… А от як зробити добро всім людям планети — це для його мізерного розуму — непосильно… Бо щоб нести у світ добро, треба мати світлий розум і сонце в душі, велику мудрість і любов до всього людства, добрі наміри та почуття відповідальності…

Сьогодні стає жити набагато важче кожній людині, сім’ї, дітям, де б вони не проживали. Але одна справа жити в квартирі, де взимку температура 18-ть, навіть 16 градусів, коли зазвичай була до 21 градуса, де трохи більше треба платити за комунальні послуги і вже важче відкладати на відпочинок на чарівних островах… І зовсім інше, коли над тобою гримлять ракети і в будь-яку мить тебе можуть просто розвіяти по світу на атоми чи спалити твій дім, коли температура повітря 10-20 градусів морозу і дмуть скажені вітри. Це дуже різні речі, а проте слід всім людям знати, і добре пам’ятати, що сьогодні, саме в цей час воюють на полі бою сотні наших Воїнів Світла, наших найрідніших дітей, синів-соколів, які захищають нашу рідну Україну й обороняють ваші країни також від підлого ворога… Бо якби вони відступили і здалися, то ця клята війна прийшла б на ваш поріг і на ваші голови сипалися б страшні, хоч і застарілі російські ракети, це по ваших дорогах летіли б ще совдеповські танки, хоч і старі, але танки, яким однаково, що вони старі, вони вбивають всіх підряд і пруть  на людей, доки не зламаються, а люди гинуть, вмирають… А їм же так хотілося жити… 

 Сьогодні всім погано і страшно жити в цьому неспокійному світі, але всі ми люди і повинні бути розумними, просто зобов’язані думати і допомагати одне одному в цій колотнечі, яку розв’язала росія за своєю ініціативою в Україні і веде до катастрофи цілий світ... 

Тому всяку біду треба мудро пережити і зберегти в собі найсвітліші риси характеру, своє сумління, мудрість, все те, що робить нас ЛЮДЬМИ. А все найкраще закладене в сім’ї, де панує взаєморозуміння, злагода і внутрішній мир між дорослими і дітьми. Отже, все, що відбувається сьогодні, потрібно обговорювати, планувати і не проклинати когось, а думати, що можна зробити, щоб стало жити легше, світліше, надійніше…

Адже ніякі прокльони не зроблять наше життя кращим, а лише погіршать ситуацію, закладуть в душі певне зло, ненависть… А нащо цей негатив  вашим дітям? Для того й існує сім’я, первинний осередок держави, де люди міркують, думають, планують, творять щось хороше і прекрасне. А з таких сімей і складається кожна держава… У кожній сім’ї є діти… Малі чи дорослі, але на їхню долю сьогодні випали важкі випробування, і їм вже тепер може забракнути чогось…

Добре, якщо якийсь час їм не будуть купувати іграшок, не нададуть певних розваг, до яких вони звикли і щоразу прагнуть нових, але набагато гірше, коли їм забракне хліба та до хліба або тепленької квартири і ліжечка для мирного сну… Оце вже страшно. Тому своїм дітям треба розповідати про війну, про те, яку біду, страх і нещастя вона несе. Треба вчити своїх діток розумінню того, що всі люди хочуть миру, а не війни, що лише росія намагається завоювати інші держави, захопити чужі землі, принизити, зробити рабами інший народ або знищити його зовсім, стерти з лиця Землі, щоб не стало на планеті Земля волелюбного, мирного, доброго народу — українців… Та й не тільки українців, а й інших народів, які не підкорилися раші.

Тож роль батьків сьогодні дуже значуща, просто надзвичайно важлива, адже саме вони повинні розтлумачити дітям правильно події, які відбуваються в світі, саме батьки повинні виробити у своїх дітей правильну позицію, тому що від цього залежить, якими вони виростуть, як міркуватимуть, як поводитимуться у цьому багатоголосому і нестабільному світі. Тож незалежно від того, який сьогодні час — мир чи війна, дітей треба виховувати добрими і мудрими, світлими і порядними, а не злими бандитами і ґвалтівниками, як рашистські орки.

Тому, як би важко не минув ваш день, які б турботи і болі вас не обсідали, знайдіть кілька хвилин для своїх дітей, пригорніть їх міцно до грудей і обговоріть останні події, почуйте їхні слова, бажання, їхній біль і сум, розділіть з ними їхню радість і щастя. Обцілуйте дитячі личка, пригорніть до свого серця, розрадьте, розкажіть їм цікаве щось зі свого життя, якусь веселу історію із сьогодення, насмішіть їх простими словами і ви побачите, якими щирими і добрими стануть дитячі очі. Як пригорнуться вони до вас і стануть робити все, що ви скажете, бо їх зігріє ваша щирість, ваша любов і тепло душі…

Отже, сім’я — це те найкраще місце на землі, де люди одне одного розуміють, де вміють ділитися і допомагати… Це той рай, який підносить людину, дає їй крила для польоту. Недаремно в народі кажуть: «Нащо ліпший клад, коли в сім’ї лад», «На сонці тепло, а біля матері — добре», «Коли дитину не навчиш у пелюшках, то не навчиш і в подушках», «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа». Ці та інші прислів’я спонукають кожну людину задуматись над своєю поведінкою у сім’ї. Кожен, читаючи їх, візьме для себе щось своє, але всі люди погоджуються з ними, бо в них вічна мудрість роду людського та правда, яка веде людину по життю.

У серця дитячі добрість засівайте, 

Любов безмежну, світло і тепло.

І людяність та щирість в них плекайте, 

Та виривайте в зародку все зло.

Прополюйте неробство, заздрість, лихо,

Та лінь і хіть, гординю й інше все, 

Що душу ссе і піднімає пиху, 

Й людину в прірву згодом занесе.

Про душу дбайте, поки ще дрібненькі, 

Плекайте, наче паростки малі…

Щоб виросли і мудрі, і міцненькі

І йшли упевнено і твердо по Землі.

Насичуйте любов’ю й добротою, 

Серця і душі, щоб людьми були.

І розумом та мудрістю земною, 

Щоб по життю упевнено ішли.

Бо що засієте, те будете й збирати.

Посієте бур’ян — не буде в вас зерна…

А хочеться ж усім плоди чудові мати…

Така ото історія сумна…

Тому більше будьте з дітьми, живіть їхнім життям і допомагайте, направляйте на добрий шлях. Як би сьогодні важко вам не було, але діти — головне у вашому житті. Це те, для чого всі ми прийшли у цей світ.

Вірші про війну

Вам би, діти

Вам би, діти, пісень співати,

Жити в радості і в теплі,

Гратись, вірші й казки читати,

Йти щасливими по Землі

І ніколи війни не знати,

По чарівній красі іти.

Найрідніших би не втрачати

Та щасливими всім рости.

Та війна зруйнувала долі,

І забрала найкраще все.

Тужить вітер у чистім полі,

Аромат полину несе…

Як було, більше так не буде,

Все змінилося до кінця…

Цю війну не забудуть люди,

Пам’ятатимуть їх серця

Тих, хто був у страшній неволі,

Хто над нами тримав небеса…

Тих, хто маками квітне в полі —

В них народу мого краса.

Прийде час, навчимось радіти,

Жартувати, співать пісні

Не забудьте ніколи, діти,

Ці воєнні й криваві дні.

Було колись…

Ось тут колись стояла наша школа, 

А на дворі лунав дитячий сміх.

Вона вела до мрій, за виднокола, 

Й любов’ю зігрівала нас усіх.

Щасливий вітер напинав вітрила

І ніс у невідоме море знань.

І дарував всім дітям мрії-крила,

І діти йшли сміливо, без вагань.

Бо тут вони були першопрохідці, 

Відкривачі, дослідники щодень!

Всі відкриття робили на уроці,

А ще співати вчилися пісень. 

Тут доброті і мудрості навчали, 

І слово «еврика» неслось увись!

По всій Землі по карті мандрували…

Тут все було найкраще і … Колись…

А зараз — пустка, лиш одні руїни, 

Бо ворог наші школи зруйнував.

Украв дитинство в кожної дитини,

А щастя й радість просто розстріляв.

В руках дитячих білі голуби

В руках дитячих білі голуби,

Їх виробили із паперу діти.

Щоб був скрізь мир і не було журби,

А всі могли сміятися й радіти.

Щоб був скрізь мир і не було війни

І щоб пісні веселі скрізь лунали.

Щоб снились дітям кольорові сни,

Всі діти в світі тата й маму мали.

Щоб всі щасливі й радісні були,

А вибухи їх більше не лякали.

Й народи всі у дружбі зажили,

Й майбутнє світле всі на світі мали.

Голубко миру! В білий світ лети

І розкажи, як діти хочуть миру.

Любов’ю кожне серце освіти,

І наділи всіх добротою щиро.

Але не можна, щоб душа темніла

Війна, біда і смерть, та страх повсюди.

І день, і ніч ракетами гатять…

І білий світ уже не бачать люди,

Лиш вибухи… Та кулі скрізь свистять.

Душа і серце від жалю німіє,

Взяла в полон все туга і печаль.

Повсюди смерть, руїни, безнадія…

Було усе… Та вже нема, на жаль…

Але не можна, щоб душа темніла!

Їй треба сонце і тепло — не лід!

Щоб ввись злітати в мріях захотіла…

Тож для душі красу творити слід!

І повернутися обличчям до природи,

До квітів і гаїв, полів, садів…

До української, до чарівної вроди,

Щоб українець з сонцем в серці жив…

І люди творять цю красу щоденно,

Та до джерел народних нас ведуть.

Підходять творчо, з радістю, натхненно…

Шедеври творять і оцим живуть.

Щоб всім стражденним душу звеселити,

Надію дати, до життя вернуть…

Щоб людям захотілось знову жити

І мріяти, і вирушати в путь…

Краса захоплює і душу окриляє,

Тож хай до серця кожного летить!

Над сірістю усіх нас піднімає,

Дає надію, дух і силу жить.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.