Сім’я — це праця, це важка робота
Цілодобова і без вихідних.
Про дім, про себе й про дітей турбота,
Де разом все: удача, сльози, сміх…
Де розуміння і любов панує,
Повага і терпіння верх бере.
А зради й сварок — просто не існує
І заздрість, й підлість душу не дере.
Сім’я — дует для жінки й чоловіка,
Чуттєвий, дуже злагоджений спів.
Де відчуття й майстерність превелика
І дихання одне без зайвих слів.
Дует спочатку, потім буде тріо,
А там квартет, бо так сім’я росте.
Для люблячих сердець це все важливо.
Та завжди треба думати й про те,
Що у житті все гладко не буває,
Бо злети будуть і падіння теж.
Та тільки той усе це подолає,
Хто мудрість має і любов без меж.
Хто вміє сам себе перемагати
Й відповідальність за усе нести.
Той у житті і щастя буде мати,
Бо зможе воду і вогонь пройти.
Сім’я — це праця, це важка робота
І вічна дума про усіх і все.
Тривога, радість, сум, печаль, турбота…
І з цим нас доля по життю несе.
Та все в житті можливо подолати,
Якщо пліч-о-пліч по життю іти.
Як бути разом і допомагати,
Любов та вірність завжди берегти.
Сьогодення — це неабиякий час випробування для кожної сім’ї… Дуже важко виживати в теперішніх умовах, де все нестійке, нестабільне і в будь-яку хвилинну може рухнути на голову, забрати в кожного з нас найдорожче, найрідніше, найцінніше. Тому сьогодні надзвичайно важливою є повага до людей, увага до ближнього, турбота, терпимість, взаємодопомога та й просто людяність і співчуття…
Ситуація така, що в усьому світі, в кожній країні стає важче і дорожче жити, адже багато чого змінилося. І все тому, що російська імперія на чолі з «царем-батюшкою путіним», який вирішив, що він править світом і може керувати долями мільйонів людей по всьому світу. Зло зробити для всієї планети дуже легко з такою логікою і міркуванням, як у нього… А от як зробити добро всім людям планети — це для його мізерного розуму — непосильно… Бо щоб нести у світ добро, треба мати світлий розум і сонце в душі, велику мудрість і любов до всього людства, добрі наміри та почуття відповідальності…
Сьогодні стає жити набагато важче кожній людині, сім’ї, дітям, де б вони не проживали. Але одна справа жити в квартирі, де взимку температура 18-ть, навіть 16 градусів, коли зазвичай була до 21 градуса, де трохи більше треба платити за комунальні послуги і вже важче відкладати на відпочинок на чарівних островах… І зовсім інше, коли над тобою гримлять ракети і в будь-яку мить тебе можуть просто розвіяти по світу на атоми чи спалити твій дім, коли температура повітря 10-20 градусів морозу і дмуть скажені вітри. Це дуже різні речі, а проте слід всім людям знати, і добре пам’ятати, що сьогодні, саме в цей час воюють на полі бою сотні наших Воїнів Світла, наших найрідніших дітей, синів-соколів, які захищають нашу рідну Україну й обороняють ваші країни також від підлого ворога… Бо якби вони відступили і здалися, то ця клята війна прийшла б на ваш поріг і на ваші голови сипалися б страшні, хоч і застарілі російські ракети, це по ваших дорогах летіли б ще совдеповські танки, хоч і старі, але танки, яким однаково, що вони старі, вони вбивають всіх підряд і пруть на людей, доки не зламаються, а люди гинуть, вмирають… А їм же так хотілося жити…
Сьогодні всім погано і страшно жити в цьому неспокійному світі, але всі ми люди і повинні бути розумними, просто зобов’язані думати і допомагати одне одному в цій колотнечі, яку розв’язала росія за своєю ініціативою в Україні і веде до катастрофи цілий світ...
Тому всяку біду треба мудро пережити і зберегти в собі найсвітліші риси характеру, своє сумління, мудрість, все те, що робить нас ЛЮДЬМИ. А все найкраще закладене в сім’ї, де панує взаєморозуміння, злагода і внутрішній мир між дорослими і дітьми. Отже, все, що відбувається сьогодні, потрібно обговорювати, планувати і не проклинати когось, а думати, що можна зробити, щоб стало жити легше, світліше, надійніше…
Адже ніякі прокльони не зроблять наше життя кращим, а лише погіршать ситуацію, закладуть в душі певне зло, ненависть… А нащо цей негатив вашим дітям? Для того й існує сім’я, первинний осередок держави, де люди міркують, думають, планують, творять щось хороше і прекрасне. А з таких сімей і складається кожна держава… У кожній сім’ї є діти… Малі чи дорослі, але на їхню долю сьогодні випали важкі випробування, і їм вже тепер може забракнути чогось…
Добре, якщо якийсь час їм не будуть купувати іграшок, не нададуть певних розваг, до яких вони звикли і щоразу прагнуть нових, але набагато гірше, коли їм забракне хліба та до хліба або тепленької квартири і ліжечка для мирного сну… Оце вже страшно. Тому своїм дітям треба розповідати про війну, про те, яку біду, страх і нещастя вона несе. Треба вчити своїх діток розумінню того, що всі люди хочуть миру, а не війни, що лише росія намагається завоювати інші держави, захопити чужі землі, принизити, зробити рабами інший народ або знищити його зовсім, стерти з лиця Землі, щоб не стало на планеті Земля волелюбного, мирного, доброго народу — українців… Та й не тільки українців, а й інших народів, які не підкорилися раші.
Тож роль батьків сьогодні дуже значуща, просто надзвичайно важлива, адже саме вони повинні розтлумачити дітям правильно події, які відбуваються в світі, саме батьки повинні виробити у своїх дітей правильну позицію, тому що від цього залежить, якими вони виростуть, як міркуватимуть, як поводитимуться у цьому багатоголосому і нестабільному світі. Тож незалежно від того, який сьогодні час — мир чи війна, дітей треба виховувати добрими і мудрими, світлими і порядними, а не злими бандитами і ґвалтівниками, як рашистські орки.
Тому, як би важко не минув ваш день, які б турботи і болі вас не обсідали, знайдіть кілька хвилин для своїх дітей, пригорніть їх міцно до грудей і обговоріть останні події, почуйте їхні слова, бажання, їхній біль і сум, розділіть з ними їхню радість і щастя. Обцілуйте дитячі личка, пригорніть до свого серця, розрадьте, розкажіть їм цікаве щось зі свого життя, якусь веселу історію із сьогодення, насмішіть їх простими словами і ви побачите, якими щирими і добрими стануть дитячі очі. Як пригорнуться вони до вас і стануть робити все, що ви скажете, бо їх зігріє ваша щирість, ваша любов і тепло душі…
Отже, сім’я — це те найкраще місце на землі, де люди одне одного розуміють, де вміють ділитися і допомагати… Це той рай, який підносить людину, дає їй крила для польоту. Недаремно в народі кажуть: «Нащо ліпший клад, коли в сім’ї лад», «На сонці тепло, а біля матері — добре», «Коли дитину не навчиш у пелюшках, то не навчиш і в подушках», «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа». Ці та інші прислів’я спонукають кожну людину задуматись над своєю поведінкою у сім’ї. Кожен, читаючи їх, візьме для себе щось своє, але всі люди погоджуються з ними, бо в них вічна мудрість роду людського та правда, яка веде людину по життю.
У серця дитячі добрість засівайте,
Любов безмежну, світло і тепло.
І людяність та щирість в них плекайте,
Та виривайте в зародку все зло.
Прополюйте неробство, заздрість, лихо,
Та лінь і хіть, гординю й інше все,
Що душу ссе і піднімає пиху,
Й людину в прірву згодом занесе.
Про душу дбайте, поки ще дрібненькі,
Плекайте, наче паростки малі…
Щоб виросли і мудрі, і міцненькі
І йшли упевнено і твердо по Землі.
Насичуйте любов’ю й добротою,
Серця і душі, щоб людьми були.
І розумом та мудрістю земною,
Щоб по життю упевнено ішли.
Бо що засієте, те будете й збирати.
Посієте бур’ян — не буде в вас зерна…
А хочеться ж усім плоди чудові мати…
Така ото історія сумна…
Тому більше будьте з дітьми, живіть їхнім життям і допомагайте, направляйте на добрий шлях. Як би сьогодні важко вам не було, але діти — головне у вашому житті. Це те, для чого всі ми прийшли у цей світ.
Вірші про війну
Вам би, діти
Вам би, діти, пісень співати,
Жити в радості і в теплі,
Гратись, вірші й казки читати,
Йти щасливими по Землі
І ніколи війни не знати,
По чарівній красі іти.
Найрідніших би не втрачати
Та щасливими всім рости.
Та війна зруйнувала долі,
І забрала найкраще все.
Тужить вітер у чистім полі,
Аромат полину несе…
Як було, більше так не буде,
Все змінилося до кінця…
Цю війну не забудуть люди,
Пам’ятатимуть їх серця
Тих, хто був у страшній неволі,
Хто над нами тримав небеса…
Тих, хто маками квітне в полі —
В них народу мого краса.
Прийде час, навчимось радіти,
Жартувати, співать пісні
Не забудьте ніколи, діти,
Ці воєнні й криваві дні.
Було колись…
Ось тут колись стояла наша школа,
А на дворі лунав дитячий сміх.
Вона вела до мрій, за виднокола,
Й любов’ю зігрівала нас усіх.
Щасливий вітер напинав вітрила
І ніс у невідоме море знань.
І дарував всім дітям мрії-крила,
І діти йшли сміливо, без вагань.
Бо тут вони були першопрохідці,
Відкривачі, дослідники щодень!
Всі відкриття робили на уроці,
А ще співати вчилися пісень.
Тут доброті і мудрості навчали,
І слово «еврика» неслось увись!
По всій Землі по карті мандрували…
Тут все було найкраще і … Колись…
А зараз — пустка, лиш одні руїни,
Бо ворог наші школи зруйнував.
Украв дитинство в кожної дитини,
А щастя й радість просто розстріляв.
В руках дитячих білі голуби
В руках дитячих білі голуби,
Їх виробили із паперу діти.
Щоб був скрізь мир і не було журби,
А всі могли сміятися й радіти.
Щоб був скрізь мир і не було війни
І щоб пісні веселі скрізь лунали.
Щоб снились дітям кольорові сни,
Всі діти в світі тата й маму мали.
Щоб всі щасливі й радісні були,
А вибухи їх більше не лякали.
Й народи всі у дружбі зажили,
Й майбутнє світле всі на світі мали.
Голубко миру! В білий світ лети
І розкажи, як діти хочуть миру.
Любов’ю кожне серце освіти,
І наділи всіх добротою щиро.
Але не можна, щоб душа темніла
Війна, біда і смерть, та страх повсюди.
І день, і ніч ракетами гатять…
І білий світ уже не бачать люди,
Лиш вибухи… Та кулі скрізь свистять.
Душа і серце від жалю німіє,
Взяла в полон все туга і печаль.
Повсюди смерть, руїни, безнадія…
Було усе… Та вже нема, на жаль…
Але не можна, щоб душа темніла!
Їй треба сонце і тепло — не лід!
Щоб ввись злітати в мріях захотіла…
Тож для душі красу творити слід!
І повернутися обличчям до природи,
До квітів і гаїв, полів, садів…
До української, до чарівної вроди,
Щоб українець з сонцем в серці жив…
І люди творять цю красу щоденно,
Та до джерел народних нас ведуть.
Підходять творчо, з радістю, натхненно…
Шедеври творять і оцим живуть.
Щоб всім стражденним душу звеселити,
Надію дати, до життя вернуть…
Щоб людям захотілось знову жити
І мріяти, і вирушати в путь…
Краса захоплює і душу окриляє,
Тож хай до серця кожного летить!
Над сірістю усіх нас піднімає,
Дає надію, дух і силу жить.
Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.