«ЗАТ Міноборони» 2026

Якщо ви досі вірите, що на Повітрофлотському проспекті у Києві працює державне оборонне відомство, чиїм єдиним сенсом існування є забезпечення фронту та перемога у війні, вам час зняти рожеві окуляри. Те, що ми бачимо сьогодні в офіційному переліку керівництва Міністерства оборони України, – це не державна інституція. Це Закрите акціонерне товариство (ЗАТ), де контрольні пакети акцій розібрані між кількома олігархічними, лобістськими та глобалістськими кланами.

Головна розгадка цієї потворної системи ховається у самій верхівці. Те, що посаду міністра обіймає Тимчасово виконуючий обов’язки (ТВО) Євгеній Хмара, – це не наслідок кадрової кризи чи нерішучості Банкової. Це геніально сконструйований управлінський парадокс. Хмара – це вертикаль ОП, абсолютно номінальна фігура без власної політичної ваги, без своєї команди і без права голосу. Його єдина історична місія – сидіти в кріслі, підписувати підсунуті папери, фотографуватися для пресрелізів і в потрібний момент стати ідеальним цапом-відбувайлом, прийнявши на себе весь медійний і кримінальний негатив. До переходу в МО Хмара очолював Центр спеціальних операцій «А» СБУ, а з 5 січня до 17 липня 2026 року тимчасово виконував обов’язки голови СБУ. Саме Зеленський публічно визначив Хмару своїм кандидатом на Міністерство оборони, наголошуючи на його досвіді далекобійних операцій, спецоперацій і контролю внутрішньої безпеки Сил оборони.

А ще більша влада над МОУ належить так званій «Раді директорів» – заступникам. Їх ніхто не добирав за принципом ефективності. Їх спустили згори, як «смотрящих» від конкретних груп впливу, щоб кожен охороняв свій шматок бюджетного пирога. Уважно подивімося на євроінтеграторів та технократів, буде цікаво.

Цифрова опричнина мілтек-лобістів: Вискуб, Банік, Турчак

Це найбільший, найзухваліший і найвпливовіший блок у сьогоднішньому Міноборони. Звільнення Михайла Федорова було лише димовою завісою для публіки. Його люди не просто залишилися на посадах – вони здійснили тихе рейдерське захоплення апарату міністерства, щоб забезпечити безперебійний потік сотень мільярдів гривень у дронові монополії та приватні мілтек-фонди Томаша Фіали.

Олексій Вискуб, який сидить у кріслі Першого заступника міністра, – це не військовий стратег і не тиловий логіст. Це багаторічна «права рука» і тінь Федорова ще з епохи створення Мінцифри. Статус Першого заступника при живому ТВО означає одне: саме Вискуб є реальним тіньовим міністром оборони. Його завдання – замкнути на собі ключові грошові потоки, доламати залишки старої бюрократії (пам'ятаєте саботаж із класичною артилерією з аудиту?) і перевести весь оборонний бюджет на «цифрові рейки», де на ці гроші вже чекають мілтек-інвестори.

Йому допомагає Мстислав Банік – ще один виходець із Мінцифри, обличчя бренду «Дія». Для чого піарнику та диджиталізатору крісло заступника міністра воюючої країни? Відповідь цинічна: щоб упаковувати наймасштабніший в історії розпил бюджетних коштів у красиві презентації про «смарт-державу». Його робота – робити так, щоб грабунок виглядав як інновація.

Але вся ця схема була б неможливою без Івана Турчака – Державного секретаря Міноборони. Це, мабуть, найважливіший гвинтик системи. Турчак – колишній держсекретар тієї ж таки Мінцифри. За законом, Держсекретар контролює весь документообіг, кадрові призначення апарату, внутрішні бюджети та те, який саме папірець ляже на стіл до підпису (а який випадково «загубиться» у шухляді). Маючи свого Турчака, «цифрова мафія» тримає руку на самому горлі міністерства, контролюючи його нервову систему.

Так кому мало Федорова у міністерстві? Тут його половина штату вже, для кого ці показові акції?

Квота лобістів – Любов Галан

Як ми вже розбирали раніше, Любов Галан – це пряма ставлениця адвокатсько-правозахисного угруповання братів Найємів (АО «Міллер»). Поки адвокати з їхньої орбіти заносять хабарі у 200 тисяч доларів і витягують з-під суду топменеджерів Коломойського, а Мустафа Найєм офіційно лобіює інтереси найбільших приватних збройних корпорацій, Галан віддали найболючіший напрям.

Вона курує людський ресурс і мобілізацію. Тобто найчутливіше питання – питання життя, смерті, призову та формування резервів – перетворили на ще один політичний актив і важіль впливу в корпоративному портфелі закритого ґрантового синдикату.

Архітектор фінансових тем: Василь Шкураков

Якщо мілтек-лобісти формують запити, то хтось має професійно ховати кінці у воду на рівні макроекономіки. Для цього посадили Василя Шкуракова. Він людина з абсолютно іншого тіста: колишній заступник міністра фінансів та ексзаступник міністра інфраструктури часів шаленого розквіту «Великого будівництва».

Шкураков – це геніальний, системний архітектор фінансових пірамід та маніпуляцій з державними боргами. Коли ви читаєте у звітах Держаудитслужби про злиті 45 мільярдів на арештовані рахунки і штучно створену боргову діру на 57 мільярдів гривень майбутніх зобов'язань – ви маєте розуміти, що це його профіль. Він тут для того, щоб схеми «Великого будівництва» були безшовно перенесені на «Велику війну». Шкураков зводить дебет із кредитом так, щоб гроші розчинялися в прокладках абсолютно законно і юридично бездоганно. Це прямий смотрящий за бюджетом від урядової та олігархічної верхівки.

Євроінтеграційна ширма: Сергій Боєв

У кожній корпорації має бути обличчя для зовнішніх кредиторів. Цю роль виконує Сергій Боєв, Заступник міністра з питань європейської інтеграції. Класичний інвестбанкір із досвідом у «Нафтогазі» та Мінстратегпромі, який ідеальною англійською розмовляє про ESG-стандарти та комплаєнс.

Його функція – бути заспокійливим транквілізатором для послів G7, західних донорів та європейських партнерів. Поки у Києві Вискуб і Шкураков пиляють десятки мільярдів на закритих неконкурентних контрактах, Боєв має щиро посміхатися в Брюсселі та Вашингтоні, демонструючи блискучі слайди про «безпрецедентні інституційні реформи в Україні», щоб Захід, не дай Боже, не зазирнув у реальні аудиторські звіти.
 

Тіньовий завгосп: Микола Швидкий

Завжди потрібен тихий, абсолютно непублічний виконавець для чорнової роботи, який розуміє механіку старої військової машини і знає, як її правильно інтегрувати в нові, сучасні корупційні потоки. Микола Швидкий виконує роль зв'язкового. Він забезпечує баланс між «реформаторами» та старим генералітетом, щоб військові еліти отримували свою необхідну частку, не піднімали бунту і мовчки підписували акти прийому-передачі сумнівної техніки.

Підсумки кадрової політики в МОУ

Подивіться на цю Раду директорів ще раз, уважно вчитуючись у кожне прізвище. Ви бачите тут бойових офіцерів, які пройшли пекло фронту? Ви бачите тут видатних інженерів, творців вітчизняного ВПК чи геніальних тилових логістів, здатних за добу розгорнути постачання армії? Їх тут немає. Керівництво Міністерства оборони найкривавішої війни у Європі XXI століття складається з творців мобільних додатків, архітекторів фінансових пірамід, інвестбанкірів, ґрантових активісток та PR-менеджерів.

Цих людей розставили над безвольним і безмовним виконувачем обов'язків міністра як кураторів внутрішньої окупації. Міністерство оборони сьогодні – це розшматована туша, де цифрові опричники забрали мільярди на мілтек-проєкти, ґрантовий клан узурпував контроль над людськими життями, а менеджери «Великого будівництва» сіли на фінансові потоки тилового забезпечення. 

Разом до перемоги!

Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик 

експертно-аналітичного центру.