Українські народні легенди: ЗОРЯ, ЯЩІР І СВІТОВЕ ДЕРЕВО

Як наші предки уявляли Світове Дерево? Яке ще значення мало слово «планета»? Які орнаменти знаходили археологи? І чому про Сонце і Зорю такі поетичні казки? А як боролися змія з куркою? І де острів Перун?

Про це нам дадуть відповідь наші легенди. Звичайно, не всі ми знаємо, але маємо відкривати – адже так наші предки пояснювали багато речей, у тому числі природу.

Словом «планета» або «планида» наші пращури називали також долю, талан. Також ми знаємо, хто такий планетник – чарівник, чаклун, який впливав на атмосферні явища (але цим його можливості не вичерпувалися). Можна згадати відому повість-легенду Бориса Харчука «Планетник». Цікаво, що автор написав цей незвичний твір (який вивчається у шкільній програмі) ще в 1958 році, коли факти з української міфології ще не були загальновідомі, та й, м’яко кажучи, не схвалювалося просувати рідне. 

Планетник, планета… А на Гуцульщині є озеро, пов’язане з цим словом. Колись наші предки поклонялися зміям – і відгомони цього культу збереглися в легендах, замовляннях, казках, різних піснях (у тому числі щедрівках), назвах, знахарстві, зображеннях… Це були й реальні змії, і фантастичні. Змії-дракони, змії-ящери та просто змії. Прикраси-обереги, змійовики, жертовні камені, барельєфи та багато всього на нашій землі. Змій боялися, описували як чудовиськ – але одночасно це були божества, які могли зцілювати. Наприклад, є Змієве озеро. Виявляється, воно справжнє. Гуцули розповідали, що там живе «планета», тобто нечистий дух, який тримає грішні душі під землею та «наказує їм із льодяної криги град на зиму товкти на шкоду людям». Тобто так пояснювали появу граду. Дослідники пов’язують це озеро зі згаданим у гуцульських замовляннях на Святвечір. Саме на це свято господар обходив своє обійстя, примовляючи: «На Святвечір родився, на Святвечір хрестився! Пречиста Діва на золотім крижмі мя держала, у Змієвім озері мя купала!» (Крижма, як відомо, означає хрестильний рушник або іншу тканину, в яку загортають охрещену дитину). Ці слова та згадане там Змієве озеро віщували багатство, здоров’я, щастя. А ще в легендах є Змієва нора – можливо, на Дніпрі. Народ пояснював, що на змія перетворився язичницький бог після християнства і скинення ідолів до річки (пояснювали, що так виник Змій-Перун). Сама легенда схожа на сюжет про Микиту-Кожум’яку. Факт, що є гранітний острів Перун – біля колишніх Дніпровських порогів, біля Запоріжжя. Нині цей острів затоплений. 

А ще наші предки вірили, що у змії були ноги. Може, це відгомін роздумів над прокляттям, яке Бог дав змію-спокуснику за те, що той спокусив Адама і Єву: «На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя» (Буття, 3:14, переклад Івана Огієнка). У фольклорі є осмислення і цього епізоду. Наші предки пояснювали, що змія до гріхопадіння перших людей «ходила рівно, як дівчина», але за її спокусу Господь покарав цю тварину. Раніше змія не була отруйною – але Бог зробив їй такою та наказав повзти. Повзати рівно не виходить. «Звиватися як змія», «вислизати як змія» – не треба пояснювати значення цих висловів. Також розповідають легенду, як ішла Божа Мати, а змія (в якої тоді ще були ноги) налякала Пречисту. Тоді Богородиця прокляла плазуна і змусила навічно повзати, «як нитка». Так народне християнство пояснює природу.

Звичайно, може, пращури бачили різних сьогодні вимерлих плазунів – у тому числі з ніжками. Наприклад, на Покутті розповідали, що ноги виростають у тієї змії, яка з’їла курча. А також є легенда про те, як, уперше зустрівшись, боролися… змія з куркою! В обох були ноги! І, можливо, у змії теж були ноги з кігтями. Але курка перемогла змію. Може, це здасться комічним? Але в цій повчальній оповіді героїні… справді героїчні! Можливо, тут відгомін вірувань – або справді про ендеміків, вимерлих сьогодні. А легенда пояснює, чому змія безнога. Вірили, що насправді вона їх ховає, щоб удати, нібито курка сильніша, «бо має ноги», ще й із кігтями. Мабуть, у такому дотепному поясненні ховається спостереження за цими плазунами, яких уявляють підступними. Одночасно, як ми знаємо, змія – символ мудрості. Також ця легенда, схожа й на казку, і на притчу, вселяє оптимізм: можна перемогти суперника і ворога.

Але від гумористичних оповідей перейдімо до серйозних. Наприклад, у наших предків за язичництва був справжній культ змія-ящера. Ящір пов’язувався з підземним світом. Народні дитячі ігри «в ящера» та схожі на них, як і пісні, постали із обрядів. У цих діях і текстах можна чітко розрізнити солярний культ (тобто сонце, сонячне сяйво) і хтонічний – підземний. Адже змії та споріднені з ними асоціюються саме з підземеллям, «гадючим вирієм». На Наддніпрянщині збереглися зображення, де видно саме ящера. Цей змій на бронзових фібулах показаний як такий, що тримає на собі землю. Може, це уявлення про початок світу, його створення? І на плазуна падає сонячне світло. У Києві теж знаходили археологічні вироби із зображенням цього ящера. Отже, насправді він був не таким дитячим персонажем ігор і пісень, де хлопчик обирає собі пару, а насправді – грізним і могутнім божеством. Узагалі певна, що про нього буде ще багато досліджень. Але вражає, скільки уявлень, вірувань і взагалі всього в Україні пов’язано зі зміїним культом. Якщо ж далі вивчати наші легенди і взагалі фольклор, то виходить, що змій і зміїв, а також і драконів, ящерів та інших плазунів там показують у парі з небом, водою (і дощем, і підземною), і вогнем – від сонця до блискавки та хатньої печі.

Від нижнього світу перейдімо до верхнього. Якщо мова зайшла про вогонь, то… як наші предки уявляли світила? Адже у казках це красуні-царівни. Легенди – не виняток. Є такі, які походять від язичницьких міфів. Наприклад, про Денницю – вранішню зорю. У замовляннях сказано, що наші предки молилися «денниці». А який зв’язок цієї зорі зі світилами? За різними версіями, це «мати, дочка або сестра Сонця»; є версія, що й кохана Місяця. 

А ще в Денниці – стільки синонімічних імен. Зоря, Зоряниця, Зірниця… Я не перелічила й половини імен. Також Зоря буває Рання, а буває й Вечірня або Вечорова. Є й Світова Зоря. Чому в неї стільки назв? Бо наші предки спостерігали явища, у тому числі зміну дня і ночі. Але ще міфи, легенди, пісні (у тому числі колядки та щедрівки), замовляння і взагалі фольклор свідчать, що Зоря була улюбленим і прекрасним божеством. Цій богині поклонялися різні народи, і наш не виняток.

Як уявляли Зорю? Вона – царівна, королівна. Вважали, що з нею пов’язані мед, роса і бджоли, і те, що ця божественна дівчина перетворюється на криницю. А ще вірили, що ця «гарна панна» буває рання і вечірня. Коли Сонце прокидається, Зоря вмиває і втирає йому обличчя – саме тому воно кращає. Появу Сонця пояснювали тим, що Зоря запалює йому вогонь. А чому світило згасає? Бо  ввечері та сама панна гасить йому вогонь. Рання Зорю пов’язували із Сонцем і Місяцем, це була й родина.

Поетичний, гарний образ. Уявляється золоте сяйво. Та й справді: золотокоса царівна, уся в золоті, сидить у себе «на золотому ослінчику», у жовтих чобітках. А із золотим кольором пов’язували червоний. Наприклад, те, що українська Зоря носить червоне намисто. Так пояснювали присмерк – тобто чому небо червоніє. Появу роси пояснювали тим, що ця богиня сіє перлини. Також видно, що вона не сидить без роботи, бо «садить виноградні сади», «мостить мости» тощо. Так пояснювали, чому завдяки промінню природа живе і пробуджується.

Перейдімо до образу чи символу, який поєднує вишину, середину і низ. Небеса, воду і землю. Це Світове Дерево або Древо.

Зі Світовим Деревом в українському фольклорі пов’язано багато дерев, тварин і предметів. Наприклад, яблуня. Це один із наших символів. Багато хто писав про неї. Про яблуню та яблука сказано і в казках, і в замовляннях, і в піснях, можна побачити зображення на найдавніших орнаментах… Чому? Це дерево родюче, родить багато яблук. Тому воно стало символом кохання. А ще це – ознака перемоги життя над смертю. Наприклад, ось одне з трактувань. В одній повчальній легенді сказано, як дівчина носила воду. Але їй набридла тяжка праця. Дівчина кинула відра – тобто вчинила гріх, бо наші предки просто так не проливали воду (якщо не треба було її використовувати – як поливати дерева в саду тощо). І вона на покару перетворилася на яблуню. Проте тут не кінець історії, бо поряд проїжджав парубок і зробив із цього дерева гусла. Отже, зі зрубаного дерева постав інструмент, і у грі та пісні дівочий голос зазвучав. Ми знаємо казку про калинову сопілку, але ось варіант, який і схожий, і оригінальний водночас.

Неможливо переповісти все, у що вірили наші предки. Але в легендах – і поетичних, і гумористичних, і героїчних – помітний світогляд давніх українців. Помітно й систему, завдяки якій дотепно і гарно пояснювали природні явища. Також у легендах відображено минуле, над яким варто замислитися. І наші пошуки привели нас від збирання сюжетів про змій – до Світового Дерева, його крони і коріння, і до світил.

Аналітик матеріалів – 

Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, 

консультант з філології Місії 

«Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української 

Греко-Католицької Церкви (Львів)