Ангеліна Каташинська: Співаю виключно наживо. Хочу бути собою, а не «вдягати» маску на сцені

У перші місяці повномасштабного вторгнення московитів ледве не щотижня з’являлися нові популярні пісні, що здатні високо тримати дух українства. Серед таких – «Горить, палає техніка ворожа» Олександра Пономарьова і Михайла Хоми, «ЗСУ» Сергія Лазановського, або навіть «Залужний мутить двіж» від Oisho BTZ. Також фурор спричинила пісня «Враже» на слова Людмили Горової у виконанні Ангеліни Каташинської, яку на той час всі знали як ANGY KREIDA. Однак відтоді творчий шлях оригінальної співачки зазнав змін, відтак нині має інший сценічний псевдонім – Просто Енджі. Її, блакитнооку і щиру, я випадково зустріла на теренах смт Попільня, тож не могла відмовити собі у бажанні поспілкуватися.

КАСЯН ЄВЧЕНКО НАВЧИВ ГРАТИ «НА СЛУХ»

– Пані Ангеліно, Ваш шлях на сцену починався з родинного джерела? 

– Авжеж. Моє родове коріння – з Житомирщини. А вся родина – з царини культури. Батьки познайомилися в Житомирському училищі культури: мама Любов (родом з Олевського району) навчалась на бібліотечному відділі, а тато Сергій (з Попільнянського) – на режисерському. Одружилися і переїхали до села Андрушки. Там народився старший брат Павло, за ним прийшла на світ я, а потім – молодша сестра – нині тринадцятирічна Ярослава. Років з п’яти відвідувала клуб в Андрушках, де був баян. Благала маму, аби влаштувала мене до музичної школи, тож у 10 років так і сталося: почала опановувати гру на баяні. Після 9 класу вступила до Житомирського коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка на народний відділ по класу «баян». А далі – до Рівненського державного гуманітарного університету теж по баяну, закінчила бакалаврат та магістратуру.

– Попільня, де ми з вами спілкуємося, славиться Мистецькою школою імені Касяна Євченка. Чи мали честь знати цього видатного музиканта, майстра народних інструментів, соліста Національного заслуженого народного хору України ім. Григорія Верьовки?

– Касян Дмитрович Євченко – мій учитель. Свого часу, коли він створив гурти «Гук», «Гучок» і «Гученя», я доєднувалася. Саме Касян Євченко навчив мене грати «на слух». У нас нот не було. Завдяки цьому досі граю «на слух» і можу собі це дозволити. Зараз директоркою Попільнянської музшколи імені Касяна Євченка є дружина мого брата Ангеліна Тимофіївна Каташинська. У цій школі – все робиться для дітей: зручності, ремонти, оновлення. На коридорі щодня грає музика різних композиторів.

ПИШАЮСЬ, ЩО Є АВТОРКОЮ МУЗИКИ «ВРАЖЕ»

– Відомо, що гурт «ANGY KREIDА» виник 2020 року у Рівному. Упродовж чотирьох років співпраці з вами (з жовтня 2020 року до вересня 2024 рік) презентував альбом «Сію тобі в очі», а кліп на пісню «Враже» набрав 25 мільйонів переглядів на ютубі та звучав у фільмі «Конотопська відьма». Поціновувачі знають вас як переможницю музичної премії Юна-2022, пам’ятають той успіх, але мало посвячені у зміни. Що то було?

– Не знаю, що насправді то було. Починалось з мене. Я була співачкою на ймення «Енджі Крейда». Потім колега так назвав гурт. Це настільки заплутано, що, мабуть, на мене тиснула та заплутаність. Ми розійшлися. Можливо, можна було розійтись по-доброму, без всіляких образ, але не можу відповідати за інших людей. За себе спокійна: поганого нічого не транслюю. У кожного свій шлях, і я будую його з нуля і правдою, навіть коли про мене говорять навпаки.

Тому зараз втілюю сольний проект. Втім, не назву це проектом. То є просто я. Головне, що належу сама собі. Знайшла себе. Нині я є співачка «Просто Енджі» (Prosto Engie ). Батьки з дитинства називали мене Ангеліною або Енджі, тож, залишивши «ANGY KREIDA» у минулому, не могла облишити своє ім’я. «Крейдою» називатись не хочу, ще й мамі завжди не подобалося. Зараз я вільна обирати сценічне ім’я.

– Однак ваша пісня «Враже» стала віхою в історії України. Її відкинути неможливо.

– Пишаюсь, що є авторкою музики «Враже», і доклала зусиль саме у той історичний період, коли ця пісня була потрібна. На жаль, не маю авторських прав на цей твір: свого часу поруч не виявилось людини, яка б підказала їх оформити. 

 Якщо під час концертів люди просять виконати «Враже» – погоджуюсь. При цьому не використовую фонограму «мінус»: граю наживо. На сцені працюємо удвох: гітарист Євген Соколов та я з кнопковим акордеоном (баяном). 

Продюсера не маю. У мене вже, мабуть, алергія на слово «продюсер». Поки що все роблю сама. Підтримують друзі та колега Євген Соколов. Удвох пишемо пісні. Маємо багато благодійних концертів. Часто в Києві виступаємо. Їздили на Харківщину та Дніпропетровщину до наших військових. Я давно хотіла виступити ближче до передової попри те, що непросто співати на маленьких імпровізованих сценах. Розумію, що своїм співом і музикою можу підтримати хлопців і дівчат на фронті. «Просто Енджі» завжди відкрита для пропозицій. 

– Як ставитеся до колаборацій на сцені?

– Цікаво. Обмінюєшся досвідом. Працюєш в команді. Щоправда, не знаю, наскільки цікаво було б популярному виконавцю поєднувати виступи з менш відомим. Варто зважувати, чи близький тобі образ колеги-артиста. Втім з часом все стає на свої місця. 

Хочу бути такою як є. Не «вдягати» певну маску на сцені. Втім мені кажуть, що на сцені стаю іншою. Напевне, потрапляю до комфортного для себе середовища, тож поводжуся природно і щиро. Не маю завчених текстів або рухів. Зокрема, з рухами трохи складно, тому що тримаю в руках музичний інструмент і не можу далеко відійти від мікрофона. Хіба що в моменті гри. Та й танцювати не дуже вмію. 

– Завжди цікаво: от співає людина на сцені і при цьому інтенсивно танцює. То співає чи вдає?

– Подібні виконавці співають під фонограму «плюс». Роблять вигляд, що співають, тому і можуть рухатись. Насправді я дуже негативно ставлюся до співу під «плюс». Якщо ти себе позиціонуєш як співак, виконавець, артист, то співай наживо. Хай навіть неідеально, але передаси емоції. Зробити виняток можна хіба під час зйомок… 

Тому співаю виключно наживо і навіть не маю «мінусовок». Можу й грати наживо. Ніколи не позиціонувала себе виключно як співачка. Все-таки я – інструменталістка, баяністка.

Кілька разів відвідувала заняття з вокалу. Так, допомогли зрозуміти свій діапазон та показали, як правильно дихати. Це важливо. Але коли спробували нав’язувати якусь естрадну манеру співу, я сказала: «Ні». Не хочу. У мене є моє, тож ним користуватимуся. Комусь сподобається, а комусь ні. Не можу догодити всім. Намагаюся в піснях більше використовувати інструмент, щоб можна було послухати не тільки спів, а й музику. Люблю гарну мелодію, цікавий акорд. Роблю все можливе, щоб люди знали мої пісні. Але не можу стрибнути вище своєї голови.

З ДОБРОМ І ГЛИБШИМ СЕНСОМ

– Чим вирізняється Ваша творчість нині?

– На мою думку, пісні, які створюємо зараз, мають глибший сенс. А ще – сповнені добром. Здебільшого пишу про любов у широкому сенсі: до ближнього, природи, коханого. Є пісня «Край», яку ми написали з мамою Любов’ю Каташинською у перші дні великої війни. Про наш дім, про Україну. Довго чекала свого часу. Хочу, щоб її почули люди, які виїхали і не можуть повернутися на Батьківщину.

Також у моєму оновленому репертуарі є пісня на зворушливі слова Руслана і Людмили Горових «Мотанка»: ми її переспівали, нещодавно зняли відеокліп. Запрошуємо глядачів відчути містичну енергію праукраїнських обрядів. Нехай мотанка як традиційний український оберіг-символ материнського захисту, безумовної любові та духовного порятунку торкнеться кожного серця.

Нещодавно я презентувала нову сольну роботу «Залиш мені», в основі якої – нерівноцінне кохання. Ця пісня для мене дуже особиста. Вона про те, що кожна людина, яка приходить у наше життя, залишає після себе слід. І навіть якщо дороги розходяться, зостається пам’ять, досвід і частинка тепла. Мені хотілося передати не біль втрати, а глибину почуттів і силу продовжувати свій шлях.

Маю сторінки у фейсбуці, інстаграмі, тік-тоці, ютуб-канал з кліпами. Деякі виконавці намагаються хоча б раз на місяць продукувати пісню. Поки що не можу в такому темпі працювати, оскільки не маю великої команди, де кожен відповідає за певний напрям. Поети пропонують вірші для створення пісень: коли є вільний час – творю. Так було й з піснею «Враже». Довго виношувала, а потім відволіклася: ми з батьками поїхали на Олевщину. Затопили піч. І, мабуть, в цей момент творче зерно проросло, бо повернувшись звідти, одразу взяла інструмент і зіграла мелодію. Коли приїжджаю на Житомирське Полісся – набираюся сил. Для мене то зовсім інша планета: інші пахощі й розмова. Одразу переходжу на поліський діалект…