Як нам виграти або не програти війну?
Які цілі має наш ворог, які завдання він розв’язує зараз, і які в нього слабкі місця?.. Куди потрібно бити, щоб не втратити Україну в безкінечній війні на виснаження, «до переможного кінця», за яку так ратують наші нові збройові олігархи, прагнучи засвоїти до копійки всі 60 млрд західної фінансової допомоги на виробництво озброєння.
Головне, що треба пам'ятати: ціль у росії одна – поглинання України, демонтаж української державності, асиміляція української нації. А ось завдання на різних етапах різні.
Після невдалого бліцкригу на початку війни ворог відкотився за кордон в Київській, Чернігівській, Сумській областях, зробивши правильний висновок, що він їх не втримає. Частково нам вдалося вибити ворога з Харківщини і Херсонщини. Ворог сконцентрував свої зусилля на захваті Луганщини і Донеччини, як критично важливих для завершення першого етапу так званої «сво».
путін планував завершити «сво» (не війну) окупацією Донбасу ще наприкінці 2024-го – на початку 2025-го, і так, можливо, сталося б, якби напередодні, ще за часів Байдена, Конгрес США не заблокував військову допомогу Україні на пів року, а потім Трамп не переклав фінансовий тягар військової підтримки України на союзників.
У союзників запасів традиційних видів озброєння було небагато, та й в Штатах вони були майже вичерпані, але були гроші, і тоді вирішили давати гроші напряму Україні на виробництво (і купівлю) зброї.
Так з'явилася так звана «данська модель», до якої потім долучилися інші країни. Так з'явився, до речі, «Файєрпоінт», коли нікому раніше невідомій компанії одразу дали 320 млн доларів данських платників податків на початку 2024 року.
Фінансування союзниками виробництва зброї призвело до різкого зростання обсягів виробництва дронів в Україні. А яку ще зброю ми можемо виробляти масово?.. Ну, хіба що броньовики на західних автомобільних шасі з використанням західної броні та браковані мінометні міни. З дронами куди простіше: не потрібне дороге обладнання, не потрібні великі заводи, висококваліфіковані робітники – все збирається з китайських комплектуючих навіть «домогосподарками на кухні».
Насичення фронту ударними фпв-дронами, дронами-бомберами, розвідниками, створення спеціалізованих дронових підрозділів і СБС радикально змінило характер війни: традиційні види озброєння відійшли на другий план, деякі просто зникли з поля бою, характер війни змінився, і це зламало плани путіна – війна стала затяжною, високотехнологічною, а розвиток далекобійних дронів, масове виробництво і застосування таких дронів зробили війну війною на виснаження.
Згодом еволюція засобів протиповітряної оборони (в нас дронів-перехоплювачів, у ворога – малих протидронових ЗРК «Панцир-СМД-Е») призвела до появи реактивних дронів з більшою швидкістю, що ускладнює їхнє знешкодження дронами-перехоплювачами, і до збільшення виробництва балістичних ракет у ворога.
Крилаті ракети поступово втрачали за роки війни свою ефективність і повністю програли балістичним ракетам за критерієм «вартість/можливість подолання ППО», і за вартістю перехвату – збити крилату ракету або дрон можна достатньо дешевими і доступними засобами ППО, а ось для збиття балістики потрібні дефіцитні протиракети, вартість яких в кілька разів вища за саму балістику.
Війна радикально змінилася, і продовжує змінюватися. Змінився характер і спосіб підтримки союзниками України, що призвело до зміни сьогоденних завдань війни у противника (ціль не змінилася), і цілей війни у нашого військово-політичного керівництва.
Ніхто зараз не шукає миру.
путіну вигідне затягування війни до повного виснаження України, руйнування економіки, зростання незадоволення серед населення, послаблення державності, і потрапляння України, вже як території, в залежність від москви.
Нашої правлячої еліті війна вигідна як інструмент збереження влади і спосіб заробляння небачених досі статків. Тому ми і чуємо від деяких наших відомих «зброярів», тісно пов'язаних із владою, що війна закінчиться «тільки під стінами кремля», «повним демонтажем росії» тощо – тож, ніколи.
Прикро, коли на хід, характер, завдання і цілі війни впливають брудна політика і великі гроші. В таких умовах і виграти війну неможливо, і програти не можна, бо втратимо Україну.
Попередження: дехто вважає мій допис «занадто негативним». Раджу таким людям не читати далі текст, щоб зайвий раз не травмувати психіку. Проте це не мій допис «негативний» – сама ситуація негативна, і навіть загрозлива…
Скажу крамольну річ: ми самі розширили лінію фронту своїми походами в Бєлгородську область, Курською операцією, деякими ефектними і ефективними, зухвалими атаками.
Курська операція. Здавалося, замисел був чудовий – вдарити там, де ворог не очікує, швидко отримати медійну перемогу, болюче дати путіну по носу, і змусити противника перекинути сили з Донбасу. Але не врахували масштаб території і складність операції – зробили ту саму помилку, яку зробили росіяни на початку війни: ну, зайшли, «навели шороху», щось там окупували, а іти далі немає сил. І тримати довго немає сенсу.
Треба було виходити, тому що за кілька місяців ворог накопичив сили, задіяв північнокорейські підрозділи, сформував нові бойові частини, майже не знімаючи війська з фронту, і курський плацдарм перетворився на пастку, в якій ворог вперше і першим застосував дрони на оптоволокні, що дало йому додаткові переваги.
Якби ми не пішли на Курщину, в нас не було б зараз такої війни на Сумщині, бо своїми діями ми фактично змусили ворога зібрати на півночі чисельне боєздатне угрупування, яке зараз зайнято створенням так званої «зони безпеки» вздовж кордону завдяки українським землям.
Так само, напевно, ніхто не прораховував наслідки ударів по російських портах і танкерах в Чорному морі. Безумовно, СБС та інші силові структури чудово виконали наказ, і ми всі були в захваті від атак по ворожих танкерах в прямому ефірі. Але тим самим ми відкрили новий фронт, й у відповідь ворог фактично знищив порт Одеси і наніс удари по кораблях, які ходили на Одесу.
У підсумку маємо зруйнований «зерновий коридор», і не маємо спокою на Сумщині. Які аналітики, які стратеги ці наслідки прорахували?..
росія веде війну за своїм планом, в ньому майже немає імпровізацій, імперія грає в довгу, маючи фактично безкінечні ресурси, і якщо ми атакуємо десь за межами їхнього плану, робимо зухвале вторгнення, чергові креативні атаки, там, де ворог не очікує, імперія реагує, ми отримуємо «ответку» і розширення війни.
Ми активно застосували невеличкі міддлстрайки на півдні, розширили територію війни на далекі тили ворога, блокували Крим – і це дійсно операції, які потраплять до військових підручників, але росіяни вже почали робити те ж саме, і якщо ми не підемо далі, не розширимо масштаби, не вигадуємо щось нове, то швидко втратимо ініціативу – вже зараз вони переймають наш досвід.
Ми палимо їхні НПЗ – це супер, але отримуємо «дзеркальну» відповідь – вони палять об'єкти Нафтогазу і автозаправки. Ми палимо Wildberries – вони руйнують «Епіцентри», «Розетку», логістичні центри торговельних мереж – ми відчуваємо це по пустих полицях в магазинах.
Таку війну на виснаження, «на ответку» ми точно не виграємо, бо балістичних і крилатих ракет в нас майже немає, виробництво дронів тільки досягло російських обсягів, а потрібно всього: і ракет, і дронів в 4 рази більше, тому що росія – велика імперія, яка веде колоніальну війну на чужій території, а ми сильно виснажені.
І якщо росія небагато втратила через блокування постачання нафти через Чорне море, то ми без «зернового коридору» ризикуємо втратити майже весь експорт сільгосппродукції, з доходів від якого, в тому числі, складаються і пенсії пенсіонерів, і зарплати військових.
Є поширена думка, що критичні труднощі для путінського режиму можна створити блокуванням російського експорту нафти через Балтійське море, тим паче, що досвід таких операцій в цьому місці в нас є – українські дрони вже майже зупиняли експорт нафти через порти Усть-Луга і Приморськ.
Це дійсно «больова точка» імперії, через яку проходить понад 40% російської нафти. Через неможливість поставки нафти через балтійській коридор росія може втратити третину своїх нафтодоларів, може втратити нафтові свердловини, які не можна зупиняти, а може почати гнати нафту в реверсному напрямку на південь, в Китай, продавати великі обсяги зі знижкою, але залишитися на плаву.
До того ж нові повітряні дронові атаки по балтійських терміналах і по танкерах в балтійському морі вже не будуть «легкою прогулянкою», якою вони і раніше не були, – тепер наші дрони на шляху до Балтики будуть зупиняти додаткові засоби ППО, РЕБ, бойові вертольоти і перехоплювачі ворога. Та й протиповітряна оборона портів значно посилена. Нові атаки будуть коштувати нам все дорожче і дорожче, і матимуть все менший ефект.
Надія на морські дрони, які ми якимось чином зможемо доставити в Балтійське море, виглядає, з одного боку, розумною, з іншого – фаталістичною, бо корабель, носій таких дронів обов'язково стане мішенню – це квиток в один кінець. До того ж інші країни, які мешкають на узбережжі Балтійського моря, м'яко кажучи, не в захваті від українських атак: то дрони до них залітають, то проблеми екології турбують. І вони бояться бути втягнутими у війну.
Залишається москва. Найбільша «скрепа» імперії, місце, де розташована смерть Кощієва. путін це чудово розуміє, і стягнув для охорони москви близько 50% всіх засобів ППО.
Тому ми і програємо «війну столиць»: по Києву постійно прилітає, проте москва майже недоторканна, хоча за останні півтора року на штурм москви летіло понад 5000 дронів, з яких тільки один «Файєрпоінт» прорвався в саму москву і пошкодив житловий будинок за 6 км від Кремля 4 травня 2026 року.
Я не рахую тут феєричну атаку на московський НПЗ – ця славна акція навряд чи має шанси повторитися, і це не зовсім та історична москва, для охорони якої стягнути 50% російської ППО.
Я не рахую атаки нашого розформованого в жовтні минулого року підрозділу, який мав коефіцієнт подолання ППО москви від 30 до 70 відсотків, за що і був ліквідований, тому що в інших, обласканих владою і накачаними грошима відсоток дольотів на рівні статистичної похибки.
Я не рахую тут балістику Штілермана, терміни застосування якої постійно переносяться – з весни на літо, з літа на осінь, а там вже і на кінець року.
Я не розраховую навіть на старий-добрий «Сапсан», який при постійному недофінансуванні і «з політичних причин» не зможе стати масовою зброєю.
Водночас Федоров заявляв, що за 3-6 місяців Україна отримає власну балістику. Штілерман обіцяв FP-7 ще навесні, а FP-9 – «як діти в школу»; потім переніс на літо, на кінець літа, на кінець осені…
Чи дійсно балістика зможе переломити хід війни?.. Для точкових атак по захищених об'єктах балістика, безумовно, потрібна. Але навряд чи вона зможе прорватися до москви.
москву охороняють комплекси С-300/350/400, і навіть новітні С-500, які можуть збивати балістичні цілі. До того ж московський регіон охороняють системи протиракетної (протибалістичної) оборони А-135 і А-235, бойова ефективність яких на сьогодні не підтверджена, але в теорії вони можуть збивати навіть такі складні цілі, як «Орешник».
Ворог не тільки нарощує виробництво балістичних ракет, але й виробництво протиракет. Сьогодні він виробляє близько 60 зенітних ракет різних типів для комплексів С-300/400 на місяць.
москву охороняють 20 дивізіонів С-300/400 – це понад 200 пускових установок, кожна з яких несе 4 зенітних ракети різних типів. За різними оцінками, зараз на бойовому чергуванні москву охороняють не менше ніж 500 протиракет. І якщо брати стандартний розрахунок, коли потрібні дві протиракети для гарантованого збиття однієї балістичної цілі, то Україна повинна атакувати москву не менше ніж 251 балістичними ракетами одним залпом (щоб росіяни не встигли перезарядити пускові), щоб хоча б одна ракета прорвалася.
Для такого залпу потрібні також 251 пускова установка (для ракет FP-9 Штілермана), або 126 пускових установок для «Сапсана» – там по дві ракети на однієї пускової установки.
Тепер увага, питання – скільки в нас зараз є пускових установок? І скільки їх буде наприкінці осені, коли Штілерман обіцяє перше бойове застосування FP-9 по москві. І скільки буде ракет в цьому залпі? Навряд чи більше однієї-двох, якщо терміни знову не перенесуть.
Сьогодні росія виробляє близько 70 балістичних ракет на місяць. Я не вірю, що наша українська балістика буде виробляться в такій кількості одразу після завершення випробувань, думаю, що не більше ніж 10 штук на місяць. І якщо виробництво буде зростати кожен місяць вдвічі, однаково знадобиться не менше 6 місяців, щоб накопичити достатню кількість ракет, для того, щоби мати надію, що хоча б одна з 251 запущених в залпі ракет досягне москви.
За цей час треба ще зробити достатню кількість пускових установок з наземним обладнанням. До того ж росіяни теж не стоять на місці, і протиракет біля москви з кожним місяцем стає все більше, і насправді буде потрібно вдвічі більше балістики, щоб пробити ППО москви за пів року.
Це пастка. Це не означає, що нам не потрібна своя балістика – дуже потрібна, але в спробі пробити ППО москви вітчизняною балістикою ми постійно будемо відставати від розвитку і кількості ППО/ПРО москви. Якби нам сьогодні хтось подарував 2-3 тис. балістичних ракет одразу, ми могли б зрівняти ставки, «вибивши» більші запаси протиракет москви кількома залпами.
Тож, залишаються старі, добрі дрони, про які поговоримо згодом.
Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст заеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БпЛА для української арміїта безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».
