«Щоб колосились зерна перемоги»: поезії Олени Теліги оживають у сьогоденні

Прожила лише 35 літ. Зберігся лише 41 вірш. Але її пристрасть і дієва любов до українства залишаються магнітом для нових поколінь. 21 липня Україна віншувала 120-ліття від дня народження Олени Теліги. Від Києва до Херсона, від Рівного до Закарпаття і Буковини упродовж тижня тривав пошанівок життєвого і творчого чину Поетки. Згадаймо ж рядки одного з її найвідоміших віршів-пророцтв:

«…Це буде так: в осінній день прозорий

Перейдемо ми на свої дороги.

Тяжке змагання наші душі зоре,

Щоб колосились зерна перемоги…»

Прикметно, що у Києво-Печерській лаврі отець-архімандрит ПЦУ Михайло Карнаух відслужив панахиду й молитовно пом'янув Олену та її рідних.

БАБИН ЯР: РОЗІМКНУТИ ЖАХЛИВЕ КОЛО, ВІДКИНУТИ ВСІХ ОКУПАНТІВ

Київ з 21 по 25 липня пошанував поетку широкою акцією «Теліга. Живий текст» під егідою «Музичного батальйону» та Українського інституту книги.

Її першокрок – «Теліга. Перехрестя» – розгорнувся біля Бабиного Яру поруч з пам’ятником Олені Телізі. Як відомо, у Бабинім Яру 21 лютого 1942 року фашисти вбили жертовну Українку, однак вона залишила напис у камері гестапо: «Тут сиділа, і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Кажуть, один із катів після її страти навіть мовив, що не бачив чоловіка, який би вмирав так героїчно, як ця гарна жінка… 

Цьогоріч саме побіля тих пам’ятних місць лунали її поезії та жива музика оркестру Головного управління Національної гвардії України.

– У листопаді 1941 року Олена Теліга повернулася до окупованого Києва, щоб працювати на користь української культури, – розмірковував ведучий Сергій Файфура. – Це був свідомий вибір людини, яка розуміла усі ризики. Сьогодні, коли Україна знову боронить свою свободу, команда «Музичного батальйону», яка у 2021 році створила музичний альбом «Нескорений пророк. Олена Теліга», пропонує сучасне прочитання її спадщини. 

– Народжена в московській імперії, вона не жила у своїй вільній країні, за яку боролася, – наголошує відомий громадський діяч Микола Княжицький. – Наше завдання – зробити так, щоб поети могли займатися творчістю у вільній країні. Бо поети і зараз воюють. Не можемо не згадати Володимирна Вакуленка, закатованого московитами на Харківщині, чи блискучого Максима Кривцова… Я б дуже хотів, щоб українські поети не присвячували своє життя боротьбі за свою державу так, як це зробила Олена Теліга. Нам треба якось розімкнути це жахливе коло і відкинути всіх окупантів, хто би не зазіхав на нашу землю. Це наш обов’язок. Я абсолютно переконаний, що українські солдати й офіцери, які зараз захищають Україну, захищають її у пам'ять про Олену Телігу. Так, як ми зараз вдячні кожному з них, так вони разом з нами вдячні величезному генію і таланту Олени Теліги. І за творчість, і за любов до України.

– А ви знаєте, що Олена Теліга – авторка всього 41 вірша? – запитав заступник голови Національної спілки письменників України Микола Гриценко. – Не видрукувала за життя жодної книжки. Інше життя Олени Теліги почалося після її смерті. У цьому Бабиному Яру вона розстріляна разом із чоловіком, бандуристом Михайлом Телігою. Але за рік перебування в Києві організувала та редагувала журнал «Літаври». Активно розвивала газету «Українське слово»… Уявімо собі подібну поетесу нині, приміром, в Донецьку, яка б сьогодні забажала там зробити щось українське. Можете уявити? Навіть фашисти в Києві не забороняли українську мову і церкви. А рашисти вже переплюнули фашистів. Тому що в Донецьку навіть заговорити українською мовою неможливо, не те що журнал видати чи газету. Тому вклонімося цій мужності й вірності Олени Теліги. 

 – Згадую 21 лютого 1992 року, коли тут, в Бабиному яру, вперше відзначено пам'ять Олени Теліги та її друзів, – поділилася роздумами Ольга Кобець – почесна голова Всеукраїнського товариства імені Олени Теліги. – Тоді постав перший пам’ятний хрест. На той час ОУН почала працювати в Києві завдяки Голові – останньому президенту України в екзилі Миколі Плав’юку, якого ми теж повинні згадати, бо завдяки його рішенню вперше відзначено пам'ять Олени Теліги до 50-річчя з часу її загибелі. Пів століття про неї було заборонено згадувати в Україні. Ми тут жили, вчилися і не знали багатьох імен виданих діячів української культури. 

Радію, що сьогодні молоде покоління українців відкрито вшановує пам'ять Олени Теліги біля пам’ятника роботи скульптора Олександри Рубан, що відкритий 2017 року до 110 річчя від дня народження Поетки завдяки указу президента Віктора Ющенка з ініціативи нашого товариства…

Того дня поезії Олени Теліги звучали в авторському читанні українських поеток нової хвилі Марини Пономаренко, Олени Гусейнової, Тетяни Власової, Оксани Стоміної, Олесі Кобзар, Віри Карасьової, Лесі Рой, Злати-Зоряни Паламарчук, Дмитра Луняка. 

Наступними днями в арт-сквері Василя Сліпака здійснилися ще три події проекту: «Листи до Невідомого», «Орієнтири» – фестиваль жіночої поезії та «Теліга. Живий вогонь».

ДЛЯ НЕЇ ДОМОМ БУВ ТІЛЬКИ КИЇВ

Також 21 липня Національний музей літератури України влаштував урочисту Академію з нагоди 120-річчя Олени Теліги. Головувала Ольга Кобець. Долучилися авторка книги «Неймовірна. Ода до радості» Ірен Роздобудько, Народна артистка України Світлана Мирвода та студенти Київського Національного університету театру і кіно ім. І. К. Карпенка-Карого Шона Марчук, Вероніка Яремчук, Світлана Войтко, Каріна Ярмоленко та Анна Куцько (викладач – Олег Лисій). 

Ірен Роздобудько торкнулася маловідомих сторінок життя поетеси та ствердила, що нині ім'я Олени Теліги дедалі частіше звучить серед українських захисників, а її роман знаходить своїх читачів на фронті.

Відкрилася і вельми цікава виставка «Апологетка героїчного чину» на основі колекції Національного музею літератури у співпраці з докторкою філософських наук Ларисою Ляхоцькою.

Серед найгрунтовніших досліджень життя і творчості Олени Теліги – книга докторки історичних наук, професорки Надії Іванівни Миронець «Олена Теліга: життя – незгасна мить у вічності»: вийшла друком наприкінці 2025 року (видавництво «Людмила»), науковою редакторкою є докторка історичних наук Валентина Піскун. Завдяки цій праці, а також збірникам «Олена Теліга. Листи. Спогади» та «Олена Теліга. О краю мій…», перед читачем постає живий, неспотворений портрет поетки – емоційної, але сильної духом жінки. Що підтверджує й Ольга Кобець:

– Хто хоче вивчати творчість Олени Теліги за виданням, в якому нема помилок, потрібно звертатися до книги Надії Миронець «О, краю мій», що побачила світ до 90-річчя з дня народження Олени Теліги… До речі, Олена Теліга, яка народилася і довгий час вважала себе петербуржанкою, яка мешкала у Празі, в Подєбрадах, Варшаві й Кракові, але своєю домівкою вважала Київ. Для неї домом був тільки Київ.

На виставці можна бачити фотопортрети юної Олени, її матері й батька та вірш «П’ятнадцята осінь», що віддзеркалює пробудження з дівчинки панни: Олена згадує дитинство, коли родина жила біля Київської політехніки, де її батько був професором (до слова, перший у Києві пам’ятник Олені Телізі відкрито 2009 року на території парку КПІ, скульптор – Володимир Щур).

Того ж дня у Музеї історії України у Другій світовій війні була нагода відвідати інтерактивну лекцію «Олена Теліга: між поезією і боротьбою». Принагідно презентували результати Всеукраїнського літературно-мистецького конкурсу «Щоб далі йти дорогою одною!». На основі найкращих конкурсних робіт музейний мультиплікатор Д. Пінько створив серію анімацій, які вперше демонстрували в музейному просторі. Продовженням стала тематична екскурсія експозицією «Капсула часу» про життя українців в умовах нацистської окупації.

Варто згадати ще бодай кілька подій. У бібліотеці-філії-15 Херсонської централізованої бібліотечної системи відкрито літературну вітальню «Олена Теліга: слово, що стало подвигом». А в Рівному – пам’ятний знак на місці будинку родини Мучинських, де восени 1941 року проживала Олена Теліга. 

Бахмацька центральна бібліотека організувала книжкову виставку «Вітрами і сонцем Бог мій шлях намітив», а Броварська міська бібліотека розгорнула тематичну виставку «Олена Теліга – голос незламної України».

Тобто сьогодні, коли Україна знову виборює свою волю, слово та чин Олени Теліги вчать нас не просто виживати, а жити відважно, гідно й з вірою у свою Державу.

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби – спокійний і суворий...»