Валентина Ковальська: Українська народна пісня зберегла в собі наш менталітет, характер, бачення світу

Минулоріч у видавництві «Черемош» побачила світ епохальна книга «Тріо “Золоті ключі”». Її авторки – золоті голоси Українського пісенного Олімпу – Народна артистка України Валентина Ковальська та Заслужена артистка України Руслана Лоцман. Відтоді видання виконує роль активного промоутера її Святості Української пісні.

«ОЙ, УСТАНЬ, КОЗАЧЕ, УСТАНЬ МОЛОДЕНЬКИЙ»

Менш ніж упродовж року відбулося шість презентацій книги: у Вижниці, Чернівцях, в Києві на кону Будинку кіно, в Національній філармонії, в Академії мистецтв імені Павла Чубинського. А 8 липня сталася сьома – у Національному музеї літератури України, що перетворилася на літературно-мистецьку зустріч.

Як відомо, 50 років тривав спільний творчий шлях вокального тріо «Золоті ключі» у складі Народних артисток України світлої пам’яті Ніни Матвієнко та Марії Миколайчук, а також Людини з великої літери Валентини Ковальської.

Письменник Михайло Кагарлицький свого часу зауважував, що «це тріо унікальне в сучасній народній культурі, де три голоси не просто гармонійно злилися, а ніби розчинилися один в одному, творячи гімн українській пісні. Кожна з них – взірець виконавської майстерності, максимальне заглиблення й прочитання слова. Чистота інтонування, виразність дикції, бездоганність народного звуковедення – найприкметніші риси їхньої інтерпретації».

Попри те, що у день презентації з самого ранку над столицею нависала загроза московитських обстрілів і тривали повітряні тривоги, у Національному музеї літератури обнадійливо звучали пісні знаменитого тріо у виконанні Валентини Ковальської та її посестри Тетяни Школьної – Заслуженої артистки України, солістки-вокалістки Національної філармонії України. 

– Звучала також особлива, пророча в долі Івана Миколайчука пісня «Ой, у полі жито копитами збито», – наголошує Валентина Ковальська. – Почувши її вперше у виконанні нашого тріо, Іван мовив: «Так, дівки: щоб два куплети цієї пісні були викарбувані у мене на могилі». А завершальними є пророчі слова: 

«Ой, устань, козаче,

Устань молоденький,

По діброві ходить-блудить

Коник вороненький.

Ой, нехай він ходить,

Нехай собі блудить,

Прийде тая годинонька, 

Що він мене збудить».

Нині на козацькому хресті, що встановлений на місці упокоєння Івана Миколайчука, містяться саме ці строфи. Коли я приходжу до останнього прихистку нашого генія українського поетичного кіно, щоразу на прощання промовляю: «Іване, вставай вже…»

Атмосфера події була надзвичайно теплою й щирою. Глядачі зустрічали виконавців бурхливими оплесками та вигуками «Браво!». Фактично того дня у стінах музею ожила історія української пісні, передана через голоси, пам’ять і любов до рідної культури. 

До того ж всі охочі мали нагоду поповнити свою домашню бібліотеку виданням «Тріо “Золоті ключі”», кожен розділ якого нагадує енциклопедію: «”Золоті ключі” в історії україноспіву», «Триголосся у портретах», «Літопис творчості тріо “Золоті ключі”» та «Репертуарна скриня тріо “Золоті ключі”». 

Оскільки книга містить і тексти, і ноти цілого сонму українських народних пісень на всі випадки життя, то може стати у пригоді кожному схильному до співу українцю, тим самим підживлюючи пісенне древо Української Нації.

НАШІ КОЛЯДКИ СЯГАЮТЬ 14 ТИСЯЧ РОКІВ УГЛИБ ВІКІВ 

А далі 15 липня – на День Української державності – у Попільнянському Центрі культури і дозвілля на Житомирщині Валентина Ковальська презентувала книгу «Тріо “Золоті ключі”» під час зустрічі з родинами загиблих Героїв Попільнянської ОТГ та учнями Мистецької школи Касяна Євченка.

Цього разу на сцені поруч з Народною артисткою України, відмінницею освіти України, професоркою кафедри «Мистецтво співу» Академії мистецтв імені Павла Чубинського Валентиною Ковальською була яскрава, голосиста студентка 4 курсу Академії над Дніпром Софія Лук’яненко. 

Трепетно звучав Гімн України. Молитовною хвилиною мовчання і вдячності вшанували пам’ять полеглих Героїв України. А далі на осяйній сцені Попільні справжня Зірка для всіх поколінь українців Валентина Павлівна Ковальська промовляла так, ніби особисто спілкувалася з кожним глядачем у залі. 

Оповіла про своє дитинство, шлях до пісні, про зустріч з юною Ніною Матвієнко, а згодом у хорі імені Г. Верьовки – з Марічкою Миколайчук. Поділилася згадкою про особливу подію в житті: народження тріо «Золоті ключі» з легкої руки і благословення Івана Миколайчука. 

Згадала рідного для попільнянців музиканта-земляка, майстра народних інструментів Касяна Євченка, якого свого часу знала особисто:

– Серед троїстих музик дуже вирізнявся пан Касян Євченко. Такий був веселий, завжди «обвішаний» музичними інструментами: козобас, сопілки, ліри. Був неймовірною людиною, яка все вміла. Я його дуже запам’ятала. Згадаймо цього прекрасного чоловіка, який створив свій світ – світ інструментальної музики. Нехай його творчість, слово, думка завжди живуть у душах наступних поколінь!

З екрана лунали голоси тріо «Золоті ключі», які ні з ким не сплутаєш, бо то не якийсь ШІ, а справжні, народжені поколіннями українські таланти. 

Пів століття три українки співали разом акапельно: без музичного супроводу. Наживо. Нагороджені сертифікатом «Рекорд України за багаторічне акапельне виконання».

Щастя чути. Щастя бачити. Щастя знати Українську пісню в її акапельному виконанні особисто дарували присутнім Валентина Павлівна та Софія Лук’яненко. 

Понад те, саме у День Хрещення Руси-України та День української державності трепетно, чуттєво, неповторно прозвучала старовинна українська пісня «Верніться, літа молодії» у виконанні Валентини Ковальської. 

Юна і прекрасна Софія Лук’яненко (клас Заслуженої артистки України Людмили Придіус) обдарувала двома піснями з репертуару Ніни Матвієнко: «Сіла птаха» та «Сіль землі».

Сонячно поєдналися голоси двох співачок у знаменитій українській народній пісні «Цвіте терен».

– Українська народна пісня настільки сильна, що супроводжувала всю непросту історію нашого народу, – ділилася думкою Валентина Павлівна. –Вчені довели, що наші колядки сягають 14 тисяч років углиб віків. Настільки поетичний і талановитий наш народ.

Ми у складі тріо «Золоті ключі» побували в Канаді, США, об’їздили всю Україну і Європу. Тільки в Попільні чомусь не були. Слава Богу, що сьогодні завітали. Несли нашу пісню українську в її чистому вигляді. Без супроводу й обробок. І ця пісня тримала нас на світі.

 Мені дуже шкода, що нині українську народну пісню часом спотворюють, коли втрачається смисл, а залишаються тільки обробки. Адже кожна пісня несе думку. Народне прислів’я стверджує: пісня вчить, як на світі жить. Саме українська народна пісня зберегла в собі наш менталітет, наш характер, бачення світу. 

Я дуже щаслива, що все своє життя присвятила українській народній пісні. Загалом маю три книги – «Пісенний світ українознавства», «Пісні з фільмів Івана Миколайчука», «Тріо “Золоті ключі”». 2023 року, після того як Ніна Матвієнко і Марічка Миколайчук покинули цей світ, я вирішила написати книгу про нашу спільну долю. Про історію української пісні у світі, історію створення тріо, гастролі й пригоди. Ця книга – про кожну з нас. У ній є мій щоденник, який писала всюди, де могла. Є наш репертуар: українські пісні з нотами. Це те, що залишиться людям, дітям, майбутнім поколінням. 

Нині я працюю в Академії мистецтв імені Павла Чубинського, де є прекрасні студенти, прекрасні співаки, викладачі. Де ректором Академії є Василь Григорович Романчишин, який сприяє тому, щоб українська мова, пісня, театр, хореографія були всюди.

Ми живемо, бо ми сильні. Ми незборимі. Ми – українці. Хочемо жити на своїй власній землі. Жити своїм розумом. Говорити своєю мовою. Співати свої пісні…

Щиро вдячна за запрошення зустрітися з добрими людьми селища Попільня, за їхню любов та повагу до української народної пісні, за теплі відгуки про наш з Софійкою Лук'яненко виступ.

Тож нехай не покидає наші серця рідна пісня, яка справді вчить, як на світі жить.

ПОСТСКРИПТУМ

Шлях Української державності доля «вишила» так, як у пісні: червоними і чорними нитками. Наразі живемо у час протистояння з віковічним ворогом – московією. Але тримаємо стрій.