Сковорода — твій коуч із саморозвитку

Як казав Микола Костомаров: «Мало можна вказати на таких народних осіб, яким був Сковорода і яких би так пам’ятав і поважав народ. На усьому просторі від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім’я його відоме дуже багатьом із неписьменного народу; його мандрівницьке життя — предмет народних оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них із повагою; добра прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість онуків; мандрівні співаки засвоїли його пісні — на храмовім святі, на торговищі нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: «Всякому городу нрав і права».

Сковорода заслужено є одним із найгеніальніших українців. 3 грудня  виповниться 300 років від народження вчителя-друга минулих і сучасних поколінь. Григорій — козацького роду, з’явився на світ в Чорнухах Лубенського повіту, легко вчився всьому і мав багато талантів. Навчався в Києво-Могилянській академії, але вищої освіти не здобув. Філософські погляди письменника здебільшого присвячені етиці.

На його думку, з якою я неодмінно погоджуюся, найперше — людина має «пізнати себе», зрозуміти, що для неї є її «сродним», усвідомити, що вона є частиною чогось вищого і всеосяжного, і жити, роблячи добрі справи. Через пізнання самої себе людина може пізнати сутність усього сущого.

«Саме це й означає бути щасливим, пізнати себе, тобто свою природу, взятися за свою долю й бути зі сродною собі частиною всеосяжного промислу».

Простота філософа схожа на гладінь моря, глибину якого зможе осягнути лиш той, хто захоче найглибше пірнути, пишуть дослідники.

Про його геніальність можна говорити вічність. Літературні аналітики пишуть, що «Сковороді не треба було шукати читачів — вони його шукали: в нього знаходились такі гарячі прихильники і пропаґатори, що навіть через газети сповіщали, закликаючи до себе охочих читати твори українського філософа… Ці твори заходили й під сільську стріху...».

Коли перегодом хтось із друзів Толстого згадав у розмові Сковороду, той одразу ж пожвавився: «Ах, Ви знаєте Сковороду! — радісно вигукнув граф. — Яка надзвичайна постать!». І, трохи помовчавши, додав із тією ніжністю в голосі, з якою говорять про рідну людину: «Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори!..»

Кажуть, що коли восени 1910 року, перед самісінькою смертю, Толстой начебто ні з того ні з сього надумав тікати з Ясної Поляни, то цей відчайдушний крок був нічим іншим, як наслідуванням «утечі від світу» Григорія Сковороди.

Одне-єдине, що було тут не так — граф Толстой тікав від світу, щоб померти, а Сковорода зрікся світу в розквіті сил заради того, щоб жити...

Григорій казав, що йому приснилося, як він побачив усі ниці прояви людської природи. Цей сон спонукав Сковороду вдатися до аскетичного способу життя і багато часу проводити у мандрах.

Мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не лише своєю етичною наукою, а здебільшого своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям.

Про нього можна говорити вічність, але, на жаль, у наш час просвітника знають тільки як зображення на купюрі в 500 гривень. І йдеться не лише про цю видатну українську постать. 

Це демонструє наш рівень освіченості, а одним із прикладів цього є соціальні опитування.

«Кожна загальнонаціональна соціологія чинить руйнівний ефект для моїх нейронів: я скаженію від гніву й обурення, мене заливає сором-срамота, і всі ті цифри роз’ятрюють мене нарозтіж. 

Подивився я ТОП-100 видатних українців. Це якесь паралельне задзеркалля, в якому живуть навіть не знаю хто. Глибина й обшир ментального каліцтва сконцентровані якраз у цьому ТОП-100.

Вигаданий персонаж Тарас Бульба має вищий відсоток, ніж реальна поетеса Ліна Костенко. Це навіть не стидовисько — це безчестя, це загальнонаціональна психіатрія на базі разючого невігластва», — написав Остап Дроздов. Все говорить саме за себе. 

Якого ж тоді успішного майбутнього нам очікувати? 

На жаль, вся увага зосереджується саме на енциклопедичних знаннях і їхній правильності. Це не проблема якоїсь окремої школи чи району, йдеться про всю систему освіти. Згадую свій досвід: на уроках літератури нам не намагалися пояснити помилкові дії в житті, коли ми аналізували прочитані книги чи окремі літературні твори. Не намагалися створити умови, за яких ми могли критично мислити та робити якісь висновки для себе. Все, на чому ми обмежувалися, — це написання теми й аналізу твору, а також наявність знання про його існування, бо десь там на ЗНО, можливо, знадобиться. Найжахливіше, що ми здебільшого не отримували реальних знань, які можна було б застосувати на практиці.

Повертаючись знову до Сковороди — він твій коуч із саморозвитку. Його талановито написані твори несуть неабиякий сенс. Допомагають нам досягти чогось вищого і зрозуміти це. Насамперед вирости духовно, пізнавши себе. 

Особливо це необіхідно, на мою думку, в старшій школі, коли в учнів виникає найбільше внутрішніх питань та суперечностей у прийнятті себе та світу. 

Це допомогло б сформувати для себе «сродні» орієнтири. А що ми маємо в результаті? Пам’ятаємо Сковороду тільки за його байкою «Бджола та Шершень». Взагалі цього українського письменника та чимало інших замало в шкільній програмі. Григорій Савич був впливовою, розумною, а головне —вільною людиною на той час. Його твори, ніби ковток чистого повітря серед тих, які описують багатостраждальність українства. Він вперше сказав про нас, українців, не як про кріпаків і мучеників. (Я в жодному разі не знецінюю творчість інших письменників та її значення для українського народу.)

Тут виникає питання в тому, що дає змогу переосмислити наше становище та положення. Зрозуміти, що ми вже понад 30 років суверенна держава, ми — вільні. Це дає нам змогу творити, діяти та нести відповідальність. 

Завершу словами Сковороди: «Ми переможемо лише тоді, коли усвідомимо, що за Україну треба не вмирати, а вбивати».