Що з нами відбувається?

ЗМІ розповідають про те, що у Зеленського забрали польський орден. Але я хотів би застерегти деякі гарячі голови, які починають обливати брудом поляків. Ну забрали, то й забрали, а у нас є важливіші справи і не варто на це так реагувати.

До того ж і нам, і полякам, варто пам’ятати, що як наші, так і їхні архіви протягом багатьох років були у руках спецслужб радянського союзу, які заклали там бомби сповільненої дії, і навіть сьогодні, уже за командою російських спецслужб, будуть періодично вибухати, маючи на меті розсварити між собою польський і український народи.

Цілі підрозділи радянських спецслужб усі ці роки перелопачували архіви тих європейських країн, які входили у соціалістичний табір, забираючи звідти правдиві свідчення, а залишаючи там лише ті, які могли розколювати у майбутньому суспільство. 

Тому говорячи про так звану «волинську різанину» і посилаючись на матеріали польських чи українських архівів, варто завжди пам’ятати, що ті матеріали були туди покладені радянськими спецслужбами, або ж і польськими, але під керівництвом радянських «спеціалістів». І не виключено, що над цими «документами», як у польському, так і в українському архіві, працювала одна і та ж бригада. 

Я розповідав, як ЦРУ і радянські спецслужби ще у 1947 році руками національних служб безпеки Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини знищували людей, які стояли на позиціях націоналізму та хотіли будувати соціалізм у своїх країнах. Ці патріоти вважали, що застосування марксистського вчення у країнах сприятиме розвитку, але водночас відстоювали самостійний болгарський, польський чи чеський шлях до соціалізму. Вони хотіли бути незалежними як від СРСР, так і від США. Але їм не дозволили це зробити.

У 70-х роках минулого століття в Англії вийшла книга, у якій були опубліковані сенсаційні розслідування про операцію спецслужб США і Радянського Союзу проти людей, які дотримувалися націоналістичних поглядів та обіймали керівні посади у країнах Східної Європи у 1947-1951 роках. Назва книги – «Операція “Розщеплювальний фактор”» говорила сама за себе, а її автором був англійський журналіст Стюарт Стівен. Але, незважаючи на дуже важливі питання, порушені у цій книзі, про неї старалися не згадувати як у США, так і у Європі та Радянському 

Союзі.

Це була моторошна сторінка в історії Європи – люди воювали проти гітлерівців за свою Батьківщину, залишилися живими, а загинули від рук своїх же одноплемінників, коли все страшне вже здавалося позаду.

Тож як українцям, так і полякам потрібно пам’ятати цю жахливу історію і не повторювати подібного. Тому що від цього програє як Україна, так і Польща, а виграє лише путін і росія.

Будьмо мудрішими!

***

Часто про виховання у дитячому садочку розказують таку історію. У однієї виховательки був такий спосіб виховання. Збирає дітей і говорить: «Ось подивіться на Колю, який він у болоті, а ось подивіться на Марійку, яка вона чистенька». А потім через деякий час знову: «А он подивіться на Ваню, він у носі колупається, а ось Віталик молодець, дивіться – цілий день ручки у кишенях тримає…» І ось так щоденно проходить це виховання, переведенням уваги з одного на іншого. 

Чому це я згадав? Та складається таке враження, що українців саме так і «виховують». Цей «вихователь» десь сидить у москві, і коли українці здобувають успіхи на фронті, то щоб перемкнути увагу і збити натиск, він говорить:

– Ну ж бо ми там їм якесь перепоховання організуємо чи назву змінимо, а після цього польський орден відберемо, а потім, щоб вони ще більше думали не про перемогу, а про внутрішні чвари, ми у них ще й марш ЛГБТ проведемо…

– Так, пане «вихователь», але там же війна і вони не дозволять провести марш ЛГБТ?

– Як не дозволять? Якщо я вирішив, то вони там так і зроблять…

Ну, якось воно так і виходить. 

Читаю, що у Києві десь дороги і станції метро перекриті через марш ЛГБТ. То хтось же це дозволив? І за чиєю вказівкою?

У нас є «Співоче поле», то хай йдуть там і проводять свої марші, адже у нас війна. Страшна війна. Які марші? 

А ні, саме у Києві, щоб створити незручності, щоб поставити усіх раком та «залучити» усіх до маршу…

Щоб ми постійно крутили головою і дивилися не вперед, а туди, куди нам вкажуть.

Один день розбираємося з орденом, інший маємо дивитися на марш ЛГБТ…

Один день ділимося на тих, хто проти поляків і хто за поляків… В інший уже нас ділять на тих, які підтримують ЛГБТ, і тих, які не підтримують, та тут ще додаються і ті, які взагалі уже сексуально неорієнтовані, але не можуть зайти чи вийти на своїй станції метро…

Українці! Та що з нами відбувається?

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.