Помста Ліліт

Наразі тільки лінивий не кинув камінь у бік «королеви ночі» після її символічного святотатства і насмішки над сакральними символами християнства. Написано вже чимало про цинічну образу віруючих, про небачену зухвалість попдіви, що викликала масове збурення в мережі.

Кадр із кліпу The Nogi «Не на часі»

Не хочеться повторюватися і вивергати слова осуду. Хочеться подивитись на цей факт з позицій символіки, яка стоїть за всім цим перформансом. Отож, увага.

Існує цікава метафізична ідея, яка зустрічається в різних релігійних, езотеричних і філософських вченнях, що люди є до певної міри «аватарами» або «проекціями» духовного світу, де точиться боротьба світлих і темних сил.

Існує навіть приказка про те, що ми самі вибираємо, де бути: «на темній чи на світлій стороні вулиці», відповідно стаємо виразниками або сил гармонії і добра, або хаосу і руйнування.

Буває так, що сутність людини приховується до пори, але сама людина відчуває, чий вона «аватар», хто її «господар». І у відповідний момент вона скидає свою «оболонку» і постає у всій красі. 

«Отже по їхніх плодах пізнаєте їх» – так сказано в Євангелії від Матвія, а ще раніше цієї теми торкався і сам Ісус у своїй Нагірній проповіді.

Тож мене зовсім не здивував той червивий плід, який народився у нашої попдіви. Задовго до неї вже були прецеденти, коли перевдягнена в монахиню співачка-кабалістка мастурбувала на сцені перевернутим хрестом.

Але вітчизняна версія цього акту десакралізації святих речей має значно глибшу і цікавішу історію, аніж вона була у кабалістки Мадонни.

Почнемо здалеку. Дехто напевно чув, що до того, як створити Єву з адамового ребра, Бог створив іншу подругу для Адама – з того самого матеріалу, що й першолюдину – з праху.

І мала ця першожінка ім’я Ліліт, що означає з давньоєврейскої мови «творіння ночі». Але, як стверджують деякі давні міфологічні перекази, Ліліт одразу після створення відчула себе істотою нічим не гіршою від Адама і відмовилася скорятися йому. Відтак пішла проти волі Всевишнього і незабаром покинула Едем.

Пізніше вона примкнула до темного воїнства сатани і, увага, стала дружиною самого Люцифера. І від того шлюбу було народжено чимало демонів...

Ось така історія існує. І хай мене пробачить наша «королева ночі», але з того моменту, як я побачив її на телеекрані, одразу назвав її ім’ям Ліліт. Струнка довгонога красуня з демонічною зовнішністю, яка миттю причаровувала чоловіків.

Добре пам’ятаю давню пісеньку з її репертуару:

«Приходи ко мне каждый вечер, каждый вечер,

Я горю в огне нашей встречи...»

Не знаю достеменно (і мені зовсім нецікаво), яким був шлях нашої Ліліт на вітчизняний Олімп шоу-бізнесу, але вона досить швидко посіла там своє місце і водночас зарезервувала своє крісло у всіляких топових пісенних і розважальних шоу – аж до ролі експерта і коуча молодих талантів.

І все було круто: її «шльопки» шльопали по найбільших сценах, а кокошник демонстрував невербальний посил публіці щодо культурних уподобань. І так би тривало й далі, але трапилася війна. І ті, хто ще вчора мав російськомовний репертуар, отримали наказ від своїх кураторів перефарбуватися в найкоротші терміни і мімікрувати під щирих патріотів Неньки.

Треба віддати належне Ліліт: якщо комусь процес адаптації і перефарбування вдався легко, то для неї це виявилося дуже болісною процедурою. Ментально це давалося нелегко і викликало внутрішній емоційний спротив. А відтак на цьому крутому віражі її почали обходити більш спритні і безпринципні колеги, забираючи зоряні гонорари прямо з-під носа. Ліліт занервувала. Почала шалено креативити. Спочатку створився дивний дует з Машою. Але дві феміністки на одній сцені – це була провальна ідея, яку не оцінили на Заході, куди дівчата збиралися на гастролі. Довелося придумувати щось інше.

І ось новий «грандіозний проект» «Ноги», який мав би викликати сплеск 

дофаміну в альфа-самців цієї країни. Були задіяні всі: і колишній «Вадік», і Дмитро Гордон, і потужні таблоїди, але... Аватари тим і відрізняються від людей, що спираються не на якісь глибинні речі, народжені в душі, а на звичні рефлекси та інстинкти. Взагалі, ми це вже десь чули і бачили. Був такий проект у Потапа, називався «Мозги», ну а тут «Ноги». Там було чимало матюччя – і тут воно поперло. Там штани знімалися на сцені – і тут...

О, тут Ліліт наважилася на речі значно серйозніші. У притаманній для неї самоіронії вирішила погратися з небезпечними речами – людською Вірою.

Тією самою Вірою, яка була донедавна фундаментом української нації. Тією Вірою, що донедавна тримала людей від негарних і підлих вчинків. Тією Вірою, яка допомагає виносити на своїх плечах неймовірний психологічний тягар цієї жахливої війни...

Але знаєте що є найстрашніше? Це те, що Ліліт виношувала і здійснювала цей «проект» не одна, і не у вакуумі. Довкола неї «трудилися» десятки людей: режисери, костюмери, бутафори, сценографи, оператори, відеоінженери, освітлювачі, численна масовка...

І, з огляду на результат, в цій великій групі людей не знайшлося ЖОДНОГО, хто б сказав: «Стривайте, що ж ми робимо!? Це кощунство і святотатство, це повний крінж і відстій! За це нас проклянуть і ми горітимемо в пеклі!...»

Але це «гріхопадіння» почалося не вчора. Ще приблизно двадцять років тому, коли на новостворені комерційні канали почали тягнути трансвеститів, збоченців, наркоманів і повій, я зрозумів, що це не просто заробляння рейтингів на скандалах. Це було щось більше – страшніше, ганебніше, небаченіше. Це був злам свідомості і її розтління.

А після того, як всі зрозуміли нові правила гри, ті, хто їх не прийняв, були безжально відсторонені від телеефірів, від великих сцен і великих гонорарів. Прийшло нове покоління артистів – без моралі, без віри, без принципів і без приналежності до рідної культури.

Відтак, що раніше вважалося в народі гріховним і ганебним, стало бажаним і обожнюваним. Пам’ятаю пісню однієї одіозної співачки - «Сладкий грех». Вона була топовою в її репертуарі...

А потім пішла епоха «кварталів», 

«дизель-шоу» і «вар’ятів», яка остаточно вбила в наших людях душу. Колективну Душу Народу.

Для того, аби зрозуміти, на що перетворили Україну в морально психологічному плані пропагандисти і діячі шоу-бізнесу, треба на певний час вирватися з під егрегору України, а потім знову повернутися сюди... 

Люди, ми не повинні так жити. Дозволяти проводити над собою такі експерименти. Мовчки приймати ці тупі жарти, тішитись смертями і головне – прощати зазіхання на те останнє, що лишилося у нас. Те, на чому тримається ідея Незалежної України. Ми не повинні прощати знущання над Вірою. 

Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.