Як телефот Бориса Грабовського злякав імперію

У 1953 році в США розпочалося регулярне кольорове телевізійне мовлення. Світ стрімко входив в епоху електронних комунікацій, космічних технологій та науково-технічної революції. Тим часом у Радянському Союзі промислове виробництво туалетного паперу налагодили лише наприкінці 1960-х років. Цей контраст сьогодні здається майже анекдотичним, але він дуже точно характеризує суть радянської системи: держава, яка любила вихвалятися своїми досягненнями, нерідко виявлялася неспроможною забезпечити громадян навіть найпростішими побутовими речами. 

Упродовж десятиліть у світовій історії телебачення першість віддавали Сполученим Штатам Америки. Загальноприйнятою була думка, що основи сучасного електронного телебачення заклав інженер російського походження Володимир Зворикін, який після еміграції до США створив наприкінці 1920-х років кінескоп, а згодом розробив електронну передавальну трубку. Саме ці винаходи стали технічною базою для передачі телевізійного зображення на початку 1930-х років. 

Однак подальші дослідження історії науки змусили переглянути усталені уявлення. Але міжнародна експертна комісія, створена за підтримки ЮНЕСКО для вивчення ранніх етапів розвитку телебачення, встановила: перша у світі успішна передача рухомого зображення за допомогою повністю електронної телевізійної системи відбулася ще 26 липня 1928 року. Таким чином, ця подія сталася раніше, ніж аналогічні досягнення, які тривалий час вважалися першими. За цим проривом стояв Борис Грабовський – талановитий винахідник, інженер і дослідник, що увійшов до піонерів електронного телебачення, хоча його ім'я тривалий час залишалося маловідомим широкому загалу. Цьогоріч виповнюється 125 років від дня народження людини, яка зробила вагомий внесок у розвиток технології, без якої сьогодні неможливо уявити сучасний світ.

Борис Грабовський народився 8 червня 1901 року. Доля Бориса Грабовського багато в чому була визначена ще до його народження. Його батько, український поет Павло Грабовський, став жертвою репресивної політики російської імперії. За участь у визвольному та народницькому русі його відправили до Сибіру, де він провів майже два десятиліття. Саме там, у далекому Тобольську, народився майбутній винахідник, якому судилося зробити внесок у створення телебачення. Символічно, що син людини, покараної за вільнодумство, згодом сам зіткнеться з байдужістю та недовірою імперської системи до таланту й новаторства. 

На початку ХХ століття проблема передачі зображення на відстань вважалася одним із найскладніших технічних викликів. Інженери різних країн працювали над створенням телебачення, однак перші системи були механічними. Вони використовували диски, дзеркала та інші рухомі елементи для розкладання зображення на окремі точки. Такі системи були складними, ненадійними та мали обмежені можливості. Але Борис Грабовський запропонував інший шлях. 

Захоплення Бориса Грабовського телебаченням розпочалося під час навчання в Ташкенті, коли він ознайомився з роботами професора Бориса Розінга – одного з піонерів передачі зображення на відстань. Саме тоді молодий винахідник поставив собі амбітну мету – навчитися передавати рухоме зображення за допомогою електронних пристроїв. Для реалізації задуму Грабовський об'єднався з математиком Миколою Піскуновим та інженером Віктором Поповим. У 1925 році їхній проект отримав схвальну оцінку самого Розінга, який назвав розробку справжнім відкриттям і порадив патентувати її. Головною особливістю винаходу, який отримав назву «Телефот», стало використання електронної передавальної трубки – фактично прототипу сучасної телевізійної камери. Пристрій перетворював зображення на електричний сигнал, передавав його на відстань і відтворював на екрані приймача. Таким чином система працювала без складних механічних елементів, що було революційним рішенням для того часу. Після кількох років напруженої праці 26 липня 1928 року Грабовський успішно продемонстрував роботу «Телефота». На невеликому екрані вперше з'явилося рухоме електронне зображення. Згодом пристрій показали широкому загалу в Ташкенті. Саме ця демонстрація сьогодні вважається однією з перших у світі успішних передач рухомого зображення за допомогою повністю електронної телевізійної системи. 

Після успішних випробувань «Телефота» Бориса Грабовського запросили представити винахід у москві. Для цього апаратуру ретельно підготували до перевезення та відправили залізницею. Однак дорогою сталася загадкова подія: вантаж доставили до столиці пошкодженим настільки, що відновити обладнання було практично неможливо. З'ясувати причини знищення унікального пристрою так і не вдалося – відповідальність сторони перекладали одна на одну, а винуватців офіційно не встановили. Невдовзі винахідник зіткнувся з новими труднощами. У його розпорядженні більше не залишилося технічної документації, пов'язаної з проектом: було вилучено креслення, розрахунки, робочі записи та інші матеріали, накопичені під час багаторічної праці. Тим часом спеціально створена комісія, до складу якої входили прихильники електромеханічних телевізійних систем, дійшла висновку про нібито безперспективність розробки. На адресу ташкентських установ надходили листи з критикою винахідників та звинуваченнями у невиправданих витратах державних коштів. Не бажаючи відмовлятися від своєї ідеї, Грабовський намагався відновити роботу над удосконаленням апарата. За підтримки керівництва Узбекистану він отримав дозвіл на закупівлю необхідних вакуумних компонентів у німецької компанії «Телефункен». Проте реалізувати цей задум не вдалося: радянські органи безпеки відмовили винахідникові у видачі закордонного паспорта. Навіть втручання високопосадовців не змінило ситуації. У 1931 році Борис Грабовський здійснив ще одну спробу довести перспективність свого винаходу, однак підтримки так і не отримав. 

Проте він і надалі не полишав винахідницької діяльності, постійно працюючи над новими технічними рішеннями. Серед його розробок – малогабаритний гелікоптер та триплощинний планер власної конструкції. Окрему увагу приділяв створенню пристроїв для людей з інвалідністю: зокрема, розробив прилад, що допомагав орієнтуватися незрячим, а також апарат для полегшення комунікації глухонімих. Одна з його запатентованих ідей, що пов’язана з отриманням катодного променя, згодом була успішно впроваджена в практику Інституту електрозварювання, де знайшла своє технологічне застосування.

Історія Бориса Грабовського є лише однією сторінкою великої історії української науки – історії таланту, який занадто часто наштовхувався на імперські кордони, заборони та репресії. Ще наприкінці ХІХ століття одесит Йосип Тимченко створив апарат для демонстрації рухомих зображень. Свої досліди він проводив раніше за знаменитих братів Люм'єрів. Проте через відсутність належної підтримки його винахід не отримав світового розголосу. У ХХ столітті Україна подарувала світові десятки видатних учених, інженерів і конструкторів. Одним із найяскравіших був Віктор Глушков – геніальний математик і кібернетик, якого сьогодні називають одним із засновників інформаційних технологій. Саме він пропонував створити загальнодержавну комп'ютерну мережу управління економікою – проєкт, який за масштабом випереджав свій час і багато в чому нагадував майбутній інтернет. Однак радянська номенклатура сприйняла його ідеї як загрозу власній владі, а тому значна частина проектів так і залишилася нереалізованою. Ще трагічнішою була доля багатьох представників української наукової та культурної еліти. Одних розстрілювали в підвалах НКВС, інших відправляли до таборів ГУЛАГу, третіх змушували мовчати. 

Україна завжди була джерелом талантів, ідей та винаходів. Проте не українці, але чужі імперські режими століттями використовували український потенціал у власних інтересах або просто знищували його, якщо він не вписувався у встановлені рамки. А сьогодні ця історія набуває нового звучання. Уже понад дванадцять років триває російсько-українська війна. росія знову намагається нав'язати Україні так званий рускій мір – ідеологію, яка підступно прикриває агресію до всього національного, тиху культурну окупацію за допомогою нав’язування чужої мови та матриць мислення з метою знищення української ідентичності. На тимчасово окупованих територіях ми бачимо ті самі методи, які імперія використовувала раніше: переслідування незгодних, придушення культури, русифікацію та сіяння відчуття тотального страху. Натомість розвиток науки, культури та технологій можливий лише там, де людина має право мислити, творити й говорити вільно.