Хаос

Після перегляду стрічки фейсбуку намагаюся зібрати думки докупи, але це неможливо. Практично всі світлини, всі публічні тексти просякнуті сильними емоціями – усі обличчя, як джерела надмірних психічних еманацій, усі тексти, як контейнери концентрованої жовчі, що виливаються на кожного, хто опиняється поруч.

Його Величність Хаос крокує планетою, породжуючи на кожному кроці інформаційні торнадо і цунамі. Люди ще не розуміють усього, але вже ховаються у свої бульбашки, де їм комфортно і навіть весело.

Другий день літає в інформаційному просторі «Євробачення» – у всіх на вустах Ноам, Дара, Лелека – і це вже давно не про музику і не про мистецтво. Це про велику політику і хаос, який панує в головах політиків, а відтак і в свідомості мас. 

Артисти, як ляльки-маріонетки, виконують прописані для них ролі. Вони створюють «бульбашки». «Бумбокс» зі своїм концертом, Лелека – також, тільки це бульбашка більшого масштабу. Завтра ці бульбашки (інформаційні сфери) луснуть і про них забудуть під тиском страшних і загрозливих новин – подальшої ескалації воєнних дій, сплеску нового «хантавірусу», міграційних потоків зі Сходу, корінної зміни політики США, мільйонних демонстрацій в Лондоні і зловісного мовчання Китаю...

Напруга зростає. Люди з останніх сил зберігають притомність у бульбашках своїх егрегорів, штучно створених лише для того, аби в якийсь момент ми всі разом постали перед жахливою реальністю цього світу, перед невідворотністю Хаосу, який поглинає дійсність, знищує порядок, стирає в порох нашу цивілізацію...

Так і мало трапитись. Почалася ланцюгова реакція. Світ, пов’язаний всесвітньою мережею інтернету, де панує ШІ, стає вразливим до будь-яких інформаційних епідемій. Усі, хто під’єднаний до цієї інфосистеми, заражений новою хворобою, яка руйнує когнітивні здібності мозку.

Якщо ти не знаєш, що є правда, а що олжа, якщо ти піддаєш сумніву усе – від картинок, згенерованих ШІ, до рішення журі в конкурсі «Євробачення», отже ти більше не віриш нікому й нічому! І це особлива хвороба твого мозку!

Як врятувати себе? Вірити лише собі? Але саме тут і настає головна, найтрагічніша проблема сучасності. Вірити собі – це кому? Хто такий «Я»? Чи що таке моя свідомість? Заплутаний клубок із теленовин, блогерських інсинуацій, чуток, пліток, стереотипів і особистих комплексів? Що в основі всього? На чому тримається свідомість? Який її фундамент? За що можна ухопитися, щоб не дати торнадо понести тебе у темряву Хаосу?!

Нещодавно я публікував вірш «Дзеркало душі», де є такі рядки: «не вірю я ні гаслам, ні словам. Собі – і то я, часом, вірю мало...»

Так от, справді, я мало вірю собі в ті моменти, коли пливу у бурхливій течії інформаційного потоку. Бо тоді в мені говорять чужі емоції, чужі надії і страхи, тупа реклама і цинічна пропаганда.

Але я роблю надзусилля – відключаю всі гаджети. Сідаю десь у закутку, і починаю творити молитву. Або медитувати (що для мене майже ідентичне).

І цей хижий розбурханий світ поступово відступає. І десь із глибини пробивається ледь чутний шепіт мого єства. Цей тихий голос, як глибинне джерело, тече у мою свідомість. І я раптом відчуваю, – ні, я знаю, – що зі мною на зв’язку моя Душа, під’єднана квантовими полями до зовнішнього Абсолюту, до Джерела Істини, яке поза часом і простором. І саме це заспокоює. Навіть більше – надихає якимсь неймовірним натхненням Любові, яка понад націями і спільнотами, понад законами і правилами. Я чую Душу. Я тримаюся за неї з усіх сил, бо там, де говорить Вона, там спокій і глибина.

І там не буде хаосу.

Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.