Міграційна дискусія

Якось дивно виходить. Про «антиміграційну істерику» кричать ті, хто почав «істерику міграційну». З якого це дива ми негайно маємо заселити в Україну від сотень тисяч до мільйонів мігрантів? Бо що? 

Розчинити країну української нації, яка тисячоліттями бореться за право бути собою і жити на своїй Богом Даній землі ідея навіть не те, що неоднозначна, а, здається, диявольськи жахлива.

Ми вже мали приклади, коли знекровлену країну війнами, окупаціями, найбільше Голодомором заселили мігрантами. Та мріяли створити єдіний савєтскій народ. Що з того вийшло? Замість українського Донбасу отримали проросійський анклав з насєлєнієм, яке так ніколи не усвідомило вдячності землі, яка його пригостила і громадянства, яке зобов'язувало.

Така ж ситуація була й на західному порубіжжі, де імперська колонізаційна політика призвела до утворення чужоземних анклавів, які при будь-якому конфлікті вставали на боці країни-походження, а не України.

Зрештою неконтрольована мігрантська політика призвела до неконтрольованих наслідків в Європі, які призводять до обґрунтованих протестів автохтонів. 

І уроки, які мали би бути принаймні ретельно проаналізовані.

Зрештою йдеться про колонізацію знекровленої війною країни, що пережила кількастолітню окупацію, денаціоналізацію, Голодомор і дві світові війни на своїй території. Націю, яку постійно намагалися і намагаються знищити, колонізувати, реформувати до сліпоти «современими вогнями».

У нашій історії було не раз критичне зменшення населення. Після монголо-татарської потопи, Руїни, Голодомору і ІІ Світової війни. Але тоді заміщення українців не називали міграцією. Це були неприховані спроби колонізації.

Тому питання, яке може критично вплинути на долю української нації, має бути обговорене раціонально, зважено. Наразі ж маємо проміграційну істерію. Без аргументів, але з істеричними старозавітними пророцтвами про нашу смерть у випадку, якщо не завеземо/не впустимо кілька мільйонів чергових монголо-татар. А ще маємо огидне звинувачення людей, які мають іншу, як на мене, притомнішу і раціональнішу думку. Зрештою, мають право цю думку висловлювати і обстоювати.

Наразі думаю логічно почати дискусію про надання громадянства людям, які готові воювати або воюють за Україну. Які кров'ю здобули це право. А там побачимо. Бажано після війни. І проведемо аргументовану дискусію. І чітко проаналізуймо, щоб не повторити помилки наших західних партнерів, коли неконтрольована міграція разом з неочевидними можливостями створила істотні проблеми з прогнозовано негативними наслідками… Бо інколи з нинішньої оптики здається «все дуже неоднозначним», хто насправді переміг в битві при Пуатьє.

А ще попросив би опонентів дуже толерантно обирати слова для дискусії і поцікавитися ставленням до цієї проблематики воюючої частини України та нації. Матерів загиблих дітей. Вояків. Волонтерів.

Мені здається, що більшість моїх побратимів воюють точно не за те, щоб мене і моїх прадідів замістили на своїй землі…