«Оборона Київщини. Чотири роки поспіль»

У квітні відбулася прем’єра особливого документального фільму «Оборона Київщини. Чотири роки поспіль». Це розповіді свідків та очевидців про ті трагічні, драматичні й доленосні дні 2022 року, коли Київська область стала щитом. І про людей, які ним були.

«Оборона Київщини. Чотири роки поспіль» – документальне свідчення про українців, котрі не здалися, а пішли супроти ворога і захистили Ірпінь, Бучу, Гореничі, Білогородку, Святопетрівське – загалом понад 270 міст і сіл Київщини, які пережили окупацію, бої і втрати. 

У фільмі оприявлені історії населених пунктів Київщини, що стали символами української стійкості: Білогородка, Стоянка, Буча, Ірпінь, Мощун, Гостомель, Макарів... І десятки тисяч врятованих життів.

Чотири роки. Один міст. Тисячі історій, які неможливо забути. Це не просто кіно – це пам’ять, яка оживає на екрані. Водночас можливість побачити, відчути і згадати, якою ціною виборюється свобода України.

Фільм створений регіональною телекомпанією «Разом Медіа», що діє на теренах Білогородської громади та взялася за відтворення реальної історії оборони Київщини, нагадуючи про мужність захисників і єдність громадян України у найскладніші часи. Прем’єрні покази з успіхом відбулися на кону будинків культури в Гореничах, Музичах, Білогородці та Святопетрівському. 

Під час перегляду в кінозалах панувала особлива тиша, наповнена емоціями, співпереживанням і вдячністю.

І ФАШИСТИ, І РАШИСТИ РУХАЛИСЬ ЧЕРЕЗ БУЧАНСЬКУ ТРАСУ

– 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення московитів, ми відзняли фільм «Київський укріплений район: новітня історія оборони», – пригадує продюсерка, режисерка і журналістка телеканалу «Разом UA» («Разом Медіа») Тетяна Сучкова-Ладік. – У стрічці йшлося про бункерні споруди часів Другої світової війни, що відіграли вагому роль під час оборони Київщини 2022 року. Вони не діють, але коли підійшли рашисти, то бункери перетворились на оборонні рубежі та військові локації. Деякі слугували укриттями, тому що це бетонні споруди. То був наш перший фільм про оборону столичної області, в якому проглядалися паралелі між 1941 і 2022 роками. Чому? Тому що і фашисти, і рашисти рухались через Бучанську трасу, по тих самих мапах і маршрутах. Тобто рашисти використовували тактику фашистів 1941 року. І ці кадри – «наклалися». Особливо – Ірпінський міст: як було колись і є нині. Ми відтворювали новітню історію оборони 2022 року, шукаючи відповіді на питання: чому стало можливим використання старих мап, і чим обумовлені кроки ворожого командування й наших захисників. Таким був перший фільм.

Другий фільм «Оборона Київщини: чотири роки поспіль» продовжує історію пристоличних фортифікацій, але вже увага зосереджена не так на спорудах, як на людях, які захищали Київську область. 

Фільм свідчить: фортифікаційні споруди 2022 року справді відіграли захисну роль, одначе найголовнішу справу здійснили люди. Саме на Київщині 2022 року згуртованість людей була неймовірною.

Зйомки відбувалися у кількох місцевостях: Ірпінь, Буча, Гостомель, Бородянка та Білогородська громада. Увагу зосередили на феномені Територіальної оборони (ТрО): як люди єдналися, з ким співпрацювали. 

У фільмі є головний герой – Павло Нетьосов – полковник, організатор ГО «Цитадель», що займається укріпленими районами. Він показував маршрут, звідки починали боронити Київщину, рухаючись від Києва до Ірпеня дорогою, про яку рашисти не знали. Дуже багато укриттів створили вже згодом, але людей саме тією дорогою переправляли.

На екрані фігурує вже легендарний Ірпінський міст, що був підірваний, і саме про нього ми спілкувалися з колишнім міським головою Ірпеня Олександром Маркушиним: як люди збиралися до лав тероборони, як евакуювалися, як ховалися під мостом, а потім виходили та рухалися далі. То був останній рубіж на підступах до Києва. Якби не Ірпінський міст, то рашисти перейшли б до столиці. Стоянку вони майже захопили. А Білогородка стала місцем збору і розподілу людей, звідки вирушали на Київ або до інших міст. Там стояла волонтерська варта, де евакуйовуваних зустрічали, годували, надавали прихисток. На площі були зосереджені автобуси, машини, що рушали врізнобіч.

У фільмі фігурують 22 герої територіальної оборони Білогородської громади, Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Боярки. Також йдеться про Мощун, оскільки там відбувалися найтяжчі бої, та і в першому фільмі згадано про це містечко. 

Власне, спогади чотирирічної давнини характерні тим, що свідки розповідали без страху про страшні події. Адже 2022 року, коли ми знімали перший фільм у таких поруйнованих містах, як Буча та Ірпінь, то люди ще боялися говорити, жахались телекамери.

До речі, кінокартина про київський укріпрайон демонcтрувалася в кінотеатрах, була й прем’єра на Подолі в Києві, можна проглянути й на Mеgоgо.

ЗГУРТОВАНІСТЬ БУЛА НЕЙМОВІРНОЮ 

– Друга кінострічка – це радше спогади про минуле на тлі війни, що триває, – продовжує розповідь Тетяна Сучкова-Ладік. – Згадуємо і наголошуємо, що Київ вистояв завдяки тому, що люди гуртувалися і знали: річка Ірпінь – це природна перешкода, яку не можна знищувати. А також вали відіграли вагому роль, оскільки Білогородка розташована в такому місці, що її жоден ворог не міг захопити. Власне, Білогородка – форпост Київської Руси-України: ідеальне місце перед Києвом, де містилася резиденція князя Володимира. Дехто стверджує, що тут взагалі виникли найперші фортифікаційні споруди. Водночас Білогородка зіграла роль коридору, через який люди могли вийти і врятуватися від рашистської навали. 

Окремо і ширше розповідаємо про волонтерський рух. Постійно намагаємося рухатися за хронікальними спогадами людей, і нагадуємо, як все відбувалося, порівнюючи вже не з 1941 роком, а з 2022-м. 

Також у фільмі фігурує тема відбудови поруйнованих міст Київщини. Наприклад, Бородянка була зруйнована на 80%, і ми показуємо процес відродження міста відповідно до державної програми 2025 року. Показуємо, як стоїть Гостомель. Тобто наше завдання було дати емоційне відчуття: попри трагедію, що відбулася, життя має тривати і триває.

Звісно, осягнути неосяжне неможливо і не потрібно. Ми вважали за необхідне показати події чотирирічної давнини через людський фактор, переживання й відчуття. Через громадян України, які достеменно згадували, як все відбувалося, і вже могли більше розповісти, аніж під час зйомок фільму про київський укріплений район. Така от новітня історія оборони Києва в обличчях і спогадах.

Після того, як фільм був презентований у чотирьох кінотеатрах, подаємо його на участь у Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA (є переклад англійською). Стрічка гідна уваги. А вже після завершення фестивалю (місяців через два) фільм можна буде побачити у широкому медійному просторі. Також плануємо презентувати на європейському рівні. Прагнемо «включити» на Меgоgо та показати на Суспільному телебаченні.

Маємо на меті цьогоріч створити ще чотири фільми дещо іншого тематичного напряму. Зокрема, третій фільм назвати «Ціна Перемоги».

А саме – про Гнатівку і Білогородку як історичну цінність з часів Руси-України та князя Володимира. Надалі є думка зняти художній фільм та ще один документальний про «Сталевих людей» (тобто протезування). Маємо дуже багато планів.

Наголос: телеканал «Разом Медіа» заснований 2024 року як регіональне медіа. Почали активно працювати з початку 2025 року. Нині задіяли застосунок для смартонів, де «Разом Медіа» можна знайти через Google Play. Маємо розлогий сайт. Тож запрошуємо до перегляду наших фільмів та сюжетів.

Наразі саме регіональні медійні ресурси почасти виконують важливу функцію консолідації суспільства, оскільки є ближчими до людей безпосередньо в громадах, а отже в певному сенсі й сильнішими навіть від загальносуспільних. Досвід регіональних медіа, на мою думку, буде розвиватися…