«Ой, весна в човничку»: веснянки та інші українські жанри пробудження весни

Рідкісні варіанти

Про весну часто кажуть, що пташки повертаються з вирію. Так, у нас давно усталене це слово. Але що воно означає? Адже є стародавні варіанти «ірій», «ирій». Восени птахи летять у вирій, а навесні повертаються. І не просто повертаються, а, як вірили наші предки, приносять весну. Вирій уявляли по-різному, це був язичницький рай. Символічно, що птахи поверталися з царства мертвих і холоду, завершувалася влада зими, і наставало тепло, а, значить, і життя. За повір’ями і переказами, на острові вирію рятувалося птаство, а доглядала його богиня Леля. Згодом з’явилося багато прикмет, пов’язаних із християнським календарем.

А які птахи асоціюються з весною? Ремез – найперша весняна пташка. Дуже маленька і співоча. А ще, звичайно, це жайворонки, журавлі, лелеки, ластівки… Казали, наприклад, про чайок: «Чайка пролетіла – скоро крига скресне». Або про зозуль – таких відомих у нашій культурі: «Зозуля, яка часто й сильно кує навесні, провіщає тепло». Або ще з весною асоціювалися деркачі та перепели. Казали: «Якщо деркач крикне раніше ніж перепел, то коні все літо будуть худими, а навпаки – коні будуть ситими». А якщо піти до лісу, то можна почути дятла. Дослуховувалися – і так виникла прикмета: «Якщо дятел стукає в березні, то весна буде пізньою».

І, звичайно, куди без веселої синиці, яка цвірінькає. Зазначали: «Синиця заспівала – тепло ворожить».

Але що треба робити, щоб ці птахи прилетіли, а весна настала? Вірили, що просто так нічого не прийде. Тому наші предки вдавалися до обрядів. Ці мотиви досі є у святах і віруваннях. А ще звичаї та обряди були пов’язані з побутом. Як вести господарство, як планувати життя… ціла філософія.

Обрядовість часто була пов’язана з усним словом. З одного боку, про березень казали: «Березень – не весна, а передвесіння»; «Іноді й березень на ніс сідає» (тобто інколи і в цьому місяці бувають морози); «У березні морози скрипучий, та не пекучий». Але в березні починалося справжнє дійство запрошення весни. Це й пісні, і вірування, і ще багато іншого. Наприклад, палили або топили опудало – Марену, – показуючи, що зима набридла, і пора весні прийти.

Нам відомо, що наші предки закликали весну за допомогою спеціальних пісень та інших формул. А ще випікали особливе печиво – «жайворонків» (тобто у формі цих птахів) і співали так: «Благослови, Боже, / Весну закликати, / Зиму проводжати. / Ой, весна в човничку, / Літечко в возочку».

Наприклад, багато було прикмет і обрядів на весняне рівнодення (22 березня). За християнським календарем, це Сороки (народна назва), Сорок Святих, або Сорок мучеників; день пам’яті святих сорока мучеників. Вірили, що в цей день земля завершує всю зимову путь. Казали: «На Сороки день з ніччю змагаються». А ще: «З сорока святих сорок морозів буде: з цього дня й до Зосими-бджільника (30 квітня) налічується сорок ранкових морозів». Дивилися та вірили в такі прикмети: «Якщо на Сорок Святих упав мороз, то буде врожай на просо». Або: «Гречку слід сіяти після сорока морозів, які минуть після Сорока Мучеників».

У цей день ще бувають морози, але птахи вже в’ють гнізда: «На сорок святих сорока сорок паличок у гніздо положить».

Вірили, що в цей день із теплих країн прилітають сорок різних птахів, і перший із них – жайворонок. Ті, що прилітали раніше, у народі вважалися «непутящими». Тому в цей день пекли фігурки жайворонків. У родині чоловіки витягали жайворонків, і той, кому трапилася пташка із запеченою в ній монетою, першим починав навесні сіяти.

Ще пекли «соловейчиків», а також і вирізали із дерева ластівок. Адже саме ластівка, як відомо, приносить і віщує весну. Недарма є вислів «перша ластівка» про когось чи про щось.

Саме в березні й аж до Зелених свят починали співати веснянки, гаївки та інші обрядові пісні. Відомо, що всі вони були строго пов’язані з конкретною порою року. А в інших краях – наприклад, на заході України – гаївки називали і називають гагілками, ягівками, ягілками… А ще є слово «веселки» (ні, не плутати з веселкою-райдугою!) Чому? Може, тому, що весну звеселяють, щоб вона прийшла? Чи й тому, що журавлів називають і веселиками – адже перелітні птахи повертаються навесні?

Наші класики, як відомо, збирали рідний фольклор, коли це було не лише немодно, а й небезпечно. Проте про нашу культуру ми знаємо завдяки письменникам, їхнім записам. 

Відомо, наприклад, що зберігся голос Лесі Українки, записаний нею самою на фонограф. Тоді цей апарат був новинкою, і такий винахід допомагав у фіксуванні різних усних жанрів – зокрема, наприклад, українських народних дум. Зберіглася пісня, яку співала наша геніальна письменниця.

А ще дійшли тексти різних пісень та інших жанрів із уст Лесі Українки. Наприклад, український геніальний композитор Микола Лисенко, спілкуючись з нею, занотував багато прикладів унікальних творів. Це, скажімо, веснянки Волині, яку поетеса і драматургиня вважала своєю батьківщиною. Ми знаємо, що в кожному регіоні – свої особливості, тому веснянки – справжній розмай залежно від краю або села. І письменниця занотовувала фольклор у різних селах. Завдяки їй ми маємо повну картину тодішніх волинських звичаїв і пісень.

Перед нами – цілий цикл «Веснянки з Волині». Які ж вони? Їх досить багато. Наприклад, такий текст. Як й інші, він записаний діалектом і місцевими говірками: «Ой ми нивку горемо, горемо. / Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт. / Ішла пані через двір, через двір, / На ній сукня в дев’ять піл, в дев’ять піл». Або інший. Ми всі знаємо пісню «Подоляночка». Цей фольклорний витвір насправді – ритуальний, бо у формі гри та під спів показують, що відбувається. У волинському варіанті ця пісня коротка: «Десь тут була подоляночка, / десь тут була молодесенька, / тут вона впала, до землі припала».

Виявляється, ми знали ці твори, але могли не здогадуватися, що це веснянки. Наприклад, про кривий танець. Відомо два волинські варіанти: «А в кривого танця / та не виведу кінця, / треба його та виводити, / кінця-ладу ізнаходити». І другий: «А в кривому танцю, / А в кривому танцю / Не вивести концю, / Не вивести концю». 

Є й інша пісня про танець і гру: «Женчичок, бренчичок прилітає, / високо ніженьку підіймає, / Коби-то, набито, ніженьку пробито, / в зеленім лугу бери пару другу». Микола Лисенко так пояснював: «Хор стає у дві лави, роблячи вулицю. По тій вулиці пробігає дівчина, танцюючи щось подібне до мазурки. Дівчина бере крайню з тих, що співають, пускає замість себе через вулицю». До речі, слово «вулиця», вислів «ходити на вулицю» означали й танець і гру, тобто молодіжне спілкування.

Або ця коротка веснянка: «Розлилися води на чотири броди, / гей, дівко, весна красна, зілля зелененьке, / гей, дівко, весна красна, зілля зелененьке».

Звернімося до інших і різних джерел. Що казали взагалі про весну? «Весна на лузі – сіно в стозі». Або така мудрість: «Весною день упустиш – роком не повернеш». Придивляючись до погоди, зазначали: «Рано затане – довго не розтане». «Рання весна – знак того, що влітку буде багато непогідних днів». Про повінь: «Коли весняна вода піде, а крига тримається, то це на поганий рік».

Чи: «Якщо навесні сніг тане швидко, а вода біжить дружно – літо буде мокрим».

Що сказати про пташок? «Перелітні птахи течуть зграями – на дружну весну». «Птахи в’ють кубла на сонці – літо буде холодним».

А що сказати про зайців? Узимку вони білі, щоб не бути помітними на снігу. Наші предки казали: «Якщо зустрінеш навесні білого зайця, то сніг обов’язково випаде ще» (тому заєць і не линяє).

Погляньмо на небо. Пращури зазначали: «У Великий четвер місяць уповні – навесні велика вода», «У березні хмари пливуть швидко та високо – на гарну погоду». Казали й поетично: «У березні вода не тече, у квітні трава не росте». А якщо туманний місяць? На це була відповідь: «Часті тумани в березні – улітку дощитиме». Або те, що багато хто чув: «У березні курка з калюжі водиці нап’ється». Помічали: «Сухий березень – родитиме, дощовий – неврожай». Якщо гроза? «Березневий грім – на врожай». А що сказати про хрущів, які «над вишнями гудуть»? «Багато хрущів – на врожай проса».

Коли птахи починали заводити пташат, казали: «На святого Казимира вийде жайворонок з пір’я», а ще: «Якщо на Казимира погода, то буде на бараболі урода». А на день першого (у ІV ст.) і другого (у 452 р.) обретіння глави Іоанна Предтечі (9 березня) зауважували: «На Обретіння птиця гніздо обрітає». Якщо перелітні птахи вчасно прилітали навесні – буде добрий врожай хліба.

І не можна оминути інше свято – веселе, але й значне. 14 березня святкували Євдокію-Веснівку. Ще її називали Явдоха-Плющиха, Свистунка. У церкві це день пам’яті святої преподобномучениці Євдокії.

За старим стилем Євдокія припадала на 1 березня, тобто була початком весни. Раніше в цей день святкували Новий рік і зустрічали весну. Тому Явдоха-веснівка з давніх часів вважалася великим урочистим і веселим святом. Може, тому, що цього дня тане сніг – відлиги. Казали: «Євдокія красна, то й зима красна», «На Явдохи води по боки» (або: «снігу трохи»). І не забували про роботу, цей день був знаком: «Прийшли Євдокії – дядькові затії: плуга чинити, борону точити». Вірили: «Який день на Євдокії, таке буде ціле літо». І бралися до роботи: «Як на Євдокії гарний день, то треба рано сіяти льон».

Вражає, скільки прикмет і обрядів приносила весна. Адже тут згадана буквально часточка того, у що вірили наші предки. У них була мудрість – адже вони спостерігали за природою. Тепер ці обряди та інші цікавинки – у сучасності.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)