Як це було на початку великої війни

Є велика кількість припущень, версій і цілих теорій змов, які пояснюють, чому ворог так швидко захопив південь, оточив Маріуполь, пройшов Чорнобильську зону і мало не «взяв Київ за два-три дні» (смішно).

У мене, як у свідка і активного учасника подій, є своя версія, звичайно. Але сьогодні я хочу написати про те, чому в 2022 році «спеціальна військова операція» провалилася вже в перші дні і перетворилася на важку затяжну війну, в якій зрештою загине нова путінська імперія.

Відповідь проста – нація, український народ. Вранці 24 лютого під гуркіт гармат і виття ракет в Україні вчергове народилася нація, як це вже траплялося на Майдані і в дні першого гібридного вторгнення орків.

Саме звичайні цивільні люди – і дорослі, і діти вступили в жорстке протистояння з російською військовою машиною. 

Ці люди проводили розвідку, доставляли зброю і боєприпаси, годували і одягали солдатів, вивозили біженців, організовували пункти медичної допомоги. Ці люди першими взяли до рук зброю і стали кістяком ТрО, поповнили ЗСУ. Цими людьми, на їхньому ентузіазмі ми провоювали перші півтора року війни, і ці люди досі перебувають у строю.

Я розповім те, що сам бачив. Як в одній тільки Колонщині (село під Києвом) в місцеву неформальну «ТрО» (насправді загони самооборони і взаємодопомоги) в перший день вторгнення записалися понад двісті осіб. Не було офіційної зброї, майже не було засобів зв’язку, але були виставлені пости, проводилася розвідка, надавалася допомога населенню, розподілялися продукти і знаходилися медикаменти, евакуювалися люди з району активних бойових дій. А коли через відсутність електрики «лягла» стільникова мережа, ці люди знайшли паливо, запустили генератори і відновили роботу станції мобільного зв’язку, що було зовсім не просто зробити на очах у противника.

Жителі навколишніх сіл постійно надавали важливу інформацію про пересування колон противника, про місця стоянок ворога, по яких тут же наносилося вогневе ураження.

Нам не вистачало досвідченого пілота дронів, і тоді 15-річний підліток Андрій Покраса разом зі своїм батьком зголосилися допомагати. 

Андрій виявився віртуозним пілотом, і завдяки інформації з дронів, яка надходила до наших артилеристів, наступ ворога по Житомирській трасі був зірваний, «непереможні» колони вторгнення поховалися в лісах і селах, були виснажені постійними боями на підтримку логістики, і в кінці-кінців були змушені забратися з-під Києва.

Андрій Покраса став героєм багатьох телепередач, його запрошували на прийом до президента і в світові столиці. Навіть комікс вийшов про цю історію (я там теж є в ролі військового командира). 

Багато великих начальників за оборону столиці отримали «заслужені» ордени, медалі та звання, коли нарешті повернулися до Києва. А ось ці місцеві, цивільні – майже ніхто. Дехто загинув. 

Тому я хочу, щоб ми не забули, як це все було на самому початку. Чому тоді, коли було дуже важко, і ворог стояв під Києвом, ми вірили в швидку перемогу. І чому тепер ми не віримо майже ні в що?..

Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».