Дім

Моя мама, будучи років десять за кордоном, мені тоді казала: «Ми тут чужинці, і ставляться до нас тут як до чужинців». Це зрозуміло, це їхня країна, їхні батьки і прадіди її будували, вкладались в неї, орали ту землю, захищали її, писали закони, зберігали свою культуру, побут, звичаї, мову тощо. 

Ти можеш говорити своєю мовою, привести в іншу країну свої звичаї, зробити навіть свої квартали з земляками, не асимілюватись, бути острівцем України в іншій точці світу, але ти завжди будеш «страньєро».

Україна – моноетнічна національна держава. Територія для проживання українського народу. Домівка українців, до 2014 року і кримських татар. Це не означає, що ми не раді іншим людям, це означає, що це наш єдиний прихисток, де ми почуваємось як вдома, і тих, хто вважає себе українцями, я натрапив на останню статистику, – є 92%. Хочу зауважити, що згідно зі статутами ООН, моноетнічною вважається країна, в якій проживають не менше 50% однієї національності. Тому коли чуєте про багатонаціональну Україну, це маніпуляція, яка не відповідає дійсності. Ми раді іншим народам за умови, якщо вони поважають наш дім. Я зараз не буду розписувати дисклеймери щодо цього питання. Це тема для численних лонгрідів, за якими має стояти взаємоповага і повага до країни, в якій ти живеш, та до державоутворювального народу. Але я про інше.

Ізраїль – це національна держава євреїв, Німеччина – німців, Туреччина – турків. Це є у всьому світі і ніякого шовінізму у цьому немає. Вони мають територію, на якій проживають, свою історію, культуру, звичаї і мову. Є народи без своєї держави, як курди, і ми в цій ситуації не раз перебували, розділені між різних імперій. 

І на сьогоднішній момент ми втратили частини наших територій, на яких проживають наші люди, незалежно на якому вони боці лінії фронту. Це наші люди і наші території, як Крим, як Донбас, як Білгородщина і Кубань і ще низка територій. І вся державна політика має базуватись зараз на захисті нашого простору для проживання, а в майбутньому у будь-який спосіб повернення територій проживання українців, відібраних у нас 4 роки тому, 12 років тому, 100 років тому – це не має значення. 

Кожен державний діяч має прокидатися з думкою, по якому з цих пунктів я сьогодні можу щось зробити. Бо це єдиний наш прихисток на цій планеті, єдина наша земля, де ми вдома. В інших країнах ми чужинці або діаспора. Саме в Україні наше коріння, наше серце, могили наших пращурів і наше майбутнє як нації можливе тільки тут. І ми радо вітаєм іноземців, які пліч-о-пліч борються за нашу оселю, Україна стане і їхнім домом. А якщо їхній дім захоплений, коли ми оклигаєм, допоможемо повернути і їхній дім, де господарюють зараз чужинці.

Можна виїхати з України, можна жити у різних куточках світу, але дім залишається домом, як би далеко він не був. Тому ми стоїмо, ми виборюємо, ми переможемо. Бо йти нам більше немає куди, щоб залишитись собою, щоб жити вільно, жити, як ми хочемо. Все решта нюанси, які ми з часом виправимо.