Ретроспектива підготовки до війни: час минув, думки – актуальні
Наступні слова були написані за місяць до вторгнення. Було зрозуміло, що це невідворотно. Ми готувались усупереч всьому, а держава тим часом замість поголовної мобілізації народу, ресурсів, брехала про мир, про нагнітання союзниками ситуації...
Ілюстративне фото
Бог допомагає тому, хто допомагає собі сам. Союзники допомагатимуть тому, хто буде йти до кінця. Коли президент говорить про мир і мирні наміри, то Бог не вдарить блискавицею йому в макітру, якщо цього не зробить хтось з людей (звісно, суто для «роздупління»).
Ви, можливо, здивуєтесь, але в московському інфопросторі саме Україна зараз збирається вторгнутись в рашку, отримавши від союзників захисні озброєння, а бідолашні салдатіки, змушені будуть захищати родіну від бандєравцав атакувальною зброєю.
Чи вірить світ в агресивну Україну, яка от-от спалить москву? Чи зміниться щось, якщо ми дамо привід? Чи зміняться прагнення вовка з'їсти зайця, якщо заєць буде мямлити, що він за мирне співіснування? Ні. Ні. Ні. Привід знайдеться, як не розіп'ятий мальчік, то снігєрі з двома рабами.
Не обов'язково поводитися, як жертва. Треба заявити всьому світу, що Україна чинитиме опір.
Зелений, так і не зрозумів, що йде гра м'язами понтів, відео з мультяшними ракетами, з ганянням танкових колон по з/д беруть на переляк. Якщо вср*мось зі страху, вони ввійдуть сюди без опору. Нам треба теж пограти: на полігонах, в розробках, в ЗМІ, в інфопросторі...
Ми мали б кричати на кожному кроці, з кожної праски про те, що ми готові і готуватись, про те що ми об'єднані і єднатись, про ТрО, яке озброєне власною зброєю, про фолькштурм, про нациків, про вундервафлі, про те, що підросло нове покоління кіборгів, про те, що це не 2014 рік і відповідь буде серйозна, про те, що в українців сила духу більша, ніж територія рашки, про брудні бомби для москви, про те, як діти вчаться катувати полонених, граючи не в козаків-розбійників, а бандерівців-м@скалів, про те, як солдатів ЗСУ на свинофермах вчать відрізати голови свиням, про те, що за кожне вухо окупанта в «Дію» буде нараховано 100 гривень і пенсіонери вже точать ножі, про те, що в разі нападу, потрібно залишатись християнином і хоронити окупантів по-людськи, а не годувати ними свиней, про те, що кожна гілочка кожного дерева на українській землі буде тягнутись виколоти окупанту око, про все те, від чого ванька буде усцикатись в портки, про все те, від чого його рука здригнеться підписати контракт і піти удобрювати українські бурячки і пшеницю, а, може, й свиней.
Бути вільним – бути готовим боротись, а не мямлити про мир. І для нас це завжди актуально, бо кордони рашки закінчуються там, де вона може отримати в п’ятак! Іншої мови вони не розуміють.