Трамп впорядковує Атлантику, а Зеленський – кадрове болото

Президент США Дональд Трамп вирішив навести лад на так званому «внутрішньому дворі» Америки, не надто переймаючись при цьому «міжнародним правом». Блискавичне захоплення президента Венесуели Ніколаса Мадуро стало чітким сигналом щодо того, що Білий дім не просто прийняв нову «Стратегію національної безпеки США», а ще й збирається її втілювати. 

Лібералізм під чітким впливом глобалістів трансформувався в потужну ліберастичність. І споживаючи продукти сучасного інформаційного поля, середньостатистичний мешканець Західного світу (принаймні!) вже не ставить собі запитань на кшталт «що таке право? Міжнародне право? Держава? Суверенітет?». Гірка правда полягає в тому, що сама природа такого поняття, як Право витікає із Сили. І так було завжди: починаючи із первіснообщинного ладу з його звичаями і «табу», закінчуючи часами «Холодної війни» та розвалу срср. 

Громада (плем’я) слідкувало за дотриманням звичаїв та заборон – «табу». І застосовувало до порушників Силу. Аналогічно сучасна Держава як форма організації, для якої одним із найважливіших інструментів є «влада», застосовує Силу до порушників Закону, Конституції тощо. Так би мало бути. Право отримує механізм реалізації саме завдяки Силі, фактично витікає із Сили за самою своєю природою. 

Вищезазначені очевидні напівфілософські тези можна розкривати значно глибше, проте навіть обсягу одного повного випуску газети для цілковитого розкриття було б недостатньо. Натомість своїм завданням автор цих рядків вбачає донесення до шановних читачів тих реалій, в яких опинилось як Людство загалом, так і український народ зокрема. При цьому саме таку природу Права українці мали б усвідомити першими: принаймні із 2014 року, коли росія як один із підписантів «Будапештського меморандуму» окупувала, а згодом анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі. А інший підписант БМ – США на чолі з президентом Обамою та віцепрезидентом Байденом слідкували, щоб Україна не чинила супротив. Тут варто зазначити, що роль Обами-Байдена не знімає відповідальності, зокрема і кримінальної, із очільників України після втечі Януковича –  Олександра Турчинова, Петра Порошенка та Володимира Зеленського. 

До честі Великої Британії, саме вона єдина зверталась до України в 2014 році із питаннями чи розпочинаємо ми консультації згідно з БМ, чи ні. Проте жоден із очільників жодного разу не реалізовував БМ та не звертався із відповідними дипломатичними нотами-вимогами до підписантів. І, відповідно, офіційних відмов США та ВБ не було. Та й не могло бути, як на мене.

У контексті Венесуели згадка Будапештського меморандуму є не випадковою. Слова, печатки та підписи на папері не дають захисту. Ані на внутрішній арені – згадайте, як у більшості держав порушувались конституції та базові права людини під час так званої пандемії Covid-19. Ані на зовнішній – напад росії на Україну в 2014-му, повномасштабний напад в 2022-му. 

Проте Світ впевнено рухався до цього вже давно. Розвал Югославії, подальші війни. Чим принципово з точки зору міжнародного права відрізняється утворення Косово від утворення путіним так званих «лнр/днр»? Саме з точки зору формально юридичної?

Аналізуючи ці процеси, припускаю, що принаймні з часу нападу рф на Грузію в 2008 році вони вже були незворотними. Саме тоді, до речі, подружка путіна Ангела Меркель не допустила вступу Україну в НАТО, що, на мою думку, було останнім можливим запобіжником від нападу рф на українців. Я переконаний, що чергову війну кремля проти України планували щонайменше з часу нашого ядерного роззброєння. За яке, до речі, ми досі нікого не покарали!

Геополітична потуга США, особливо на тлі протистояння із Китаєм, не могла допустити Мадуро на чолі Венесуели. Захоплення Мадуро є порушенням суверенітету Венесуели та міжнародного права. Проте міжнародне право не має Сили, тому не працює вже давно.

Удар по Венесуелі, встановлення там лояльного до США уряду виконують відразу кілька завдань:

- фіксація беззаперечної гегемонії США на «внутрішньому дворі». Мексика, Куба, Колумбія та інші змушені будуть замовчати та приймати умови США;

- втрата Китаєм та рф свого союзника в Карибському регіоні;

- панівний контроль США над світовим видобутком нафти, адже Венесуела посідає перше місце за розвіданими запасами нафти. Хоча реально – найімовірніше 4-те або й 5-те – після США, рф, Ірану та, можливо, арабів;

- стратегічне вирівнювання балансу кількості рідкісноземельних ресурсів в США щодо Китаю. Саме цей ресурс зараз відіграє ключову роль у формуванні високої доданої вартості завдяки інноваціям, зокрема і через використання  штучного інтелекту.

У контексті нафтового питання слід зазначити і те, що в такий спосіб США у співпраці з арабами отримають ще більше можливостей регулювати ціни на світовому ринку. І це на тлі того, що московська нафта марки Urals продається в світі за цінами нижчими 35 доларів впродовж останніх місяців, а в кремлівському бюджеті закладена ціна – 42. Додайте до цього чинні санкції, внаслідок яких продажі московської нафти зменшились на 15-20% в останні місяці (і це на тлі нижчої ціни!). 

До вищезазначених факторів тиску на кремль додався ще один. І я б оцінив його, як дуже болючий для рф, якщо він таки буде застосований. 

Американський сенатор-республіканець Ліндсі Грем повідомив в соцмережі Х, що після продуктивної зустрічі з президентом Дональдом Трампом отримав схвалення щодо двопартійного законопроєкту про санкції проти московії.         

«Це дуже своєчасне рішення, оскільки Україна йде на поступки заради миру, а путін лише балакає, продовжуючи вбивати невинних людей», – зазначив Грем.

За його словами, закон «дасть президенту Трампу змогу карати ті країни, які купують дешеву російську нафту, живлячи путінську військову машину». А також надасть йому «значний важіль впливу на такі країни, як Китай, Індія та Бразилія, аби стимулювати їх припинити купувати дешеву російську нафту, що забезпечує фінансування кривавих діянь путіна проти України».

Він нагадав, що працював над документом кілька місяців разом із сенатором-демократом Річардом Блюменталем та іншими політиками. І сьогодні президент «дав зелене світло» цьому законопроекту.

Ліндсі Грем висловив сподівання на сильну двопартійну підтримку документа «вже наступного тижня». З огляду на великий авторитет сенатора Грема, прогнозую, що цей законопроект буде схвалено і Сенатом, і Конгресом в досить стислі терміни. 

Цього елементу бракувало для складення загальної картинки щодо того, чим Трамп збирається примусити путіна піти на мирну угоду в умовах, коли стратегічна ініціатива та ресурсна перевага перебувають на боці московського ворога. 

Поки Дональд Трамп наводить лад в Карибському морі та  Атлантичному регіоні, Володимир Зеленський захотів і собі щось аналогічне зробити. І вирішив почати покращувати ситуацію із зелено-слизистого внутрішньополітичного болота. Проте замість різких рухів Зеленський вирішив, що вже саме переставляння різного роду ропух, інфузорій-хламідій, п’явок та інших болотних гадів зможе покращити ситуацію. А, може, не вирішив, а просто інформаційно зробив такий вигляд? Адже для очищення болота в озеро потрібно щось більше, ніж просто ротація? Але в чистому озері деякі зелені паразити не вижили б, навіть пліснява почала б гинути, не кажучи про фарисеїв-паразитів більшого масштабу. 

Тому було ухвалене «потужне» рішення – всіма силами зберігати болото, імітуючи при цьому «очисні роботи» задля формування озера. 

Попри певну вульгарність прикладу, він, на превеликий жаль, є дуже актуальним. Офіс Президента, який відповідно до Конституції та законів України є всього лише секретарською структурою при президенті, було трансформовано до рівня Уряду над Урядом, тіньового Кабінету Міністрів, реальні повноваження якого є вищими від передбаченого законодавством вищого органу виконавчої влади. 

Після проведення обшуків у Єрмака 28 листопада та його відставки, аж до 2 січня зберігалась малесенька теоретична ймовірність, що діяльність кланово-олігархічної системи управління повернеться до законодавчих рамок хоча б в частині діяльності Офісу Президента. Проте – ні. Не для того тіньова система управління ОП розбудовувалась Андрієм Борисовичем, щоб її так просто зламати і викинути. Система буде працювати і без Єрмака – з іншим керівником. Та й теза щодо «без Єрмака» – викликає чимало сумнівів. Але про це трохи згодом.

2 січня 2026 року Володимир Зеленський нарешті призначив нового голову ОП. Ним став керівник ГУР Міноборони Кирило Буданов. Особисто для мене цей вибір був досить неочікуваний, з огляду на логіку публічних речей. 

Професійний потенціал Буданова, особливо в царині тонкого плетення інтриг, подібно до того, як це робив Єрмак, – викликає аргументовані сумніви. Окрім того, саме Кирила Буданова впродовж тривалого часу додають у різні соціологічні опитування як потенційного кандидата в президента. І власне Буданов у них є одним із двох кандидатів, які в другому турі президентських виборів впевнено переганяють Зеленського. Першим є колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині – посол України у Великій Британії Валерій Залужний.

З огляду на вищезазначене, Буданову очолювати токсичну, наскрізь корумповану структуру, яка не має прямих повноважень відповідно до законодавства, було не надто вигідно. Поки Кирило Буданов очолював ГУР, його принаймні 4 рази нібито хотіли зняти з подачі Єрмака. Можливо, що однією із причин його призначення на місце Єрмака стало саме ослаблення позицій ексочільника офісу. І тут буде все залежати від того, наскільки самостійним буде Буданов на посаді очільника Офісу Президента. Зокрема, показовими тут будуть кадрові рішення, а точніше – зміни. Проте поки всі люди Єрмака залишились на місцях, а деякі – навіть збільшили вплив. 

Генерал Буданов належить до військового середовища, а тому із його призначенням ймовірність політичного та виборчого процесів суттєво знижується. Посилення військової ланки як в управлінні, так і в медійному просторі. 

Для Володимира Зеленського таке призначення є корисним, зокрема, і через нейтралізацію потенційного конкурента на виборах. В такий спосіб Зеленський «заганяє» конкурента в повністю свою орбіту. Хоча я зовсім не впевнений, що Буданов міг бути реальним конкурентом, у них із Зеленським не було протиріч. А з огляду на самостійне спілкування екскерівника ГУР зі США за посередництва Валерія Кондратюка, із подачі якого, власне, і відбувалось таке кар’єрне зростання Буданова, то більш ймовірним виглядає сценарій формування «окремої колони» на можливих виборах із подальшим поєднанням всіх «колон» в межах коаліції. Сюди ж можна зарахувати ще кількох офіцерів із високими погонами, яких зараз активно розкручують, зокрема, і контрольовані ОП ЗМІ та телеграм-канали. Але це вже якщо забігати досить далеко у аналізі та прогнозах. 

Ще одним можливим варіантом є майбутній перехід (через кілька місяців керівництва ОП) на посаду прем’єр-міністра. Особливо логічним здається цей варіант у випадку продовження публікацій «плівок Міндіча». Але реалізовано його буде за умови, що ті ж сили, які перебувають за спинами Зеленського, «обрали» Буданова наступником Зе за умови, якщо розслідування корупції Міндіча чітко покаже, що Міндіч не був головним. А він насправді і не міг бути головним, адже не мав владних повноважень. 

Попри опозиційність Буданова до Єрмака, серед кадрових змін люди останнього також не втратили позицій. Особливо в ГУРі, де замість Кирила Буданова головою було призначено Олега Іващенка, екскерівника Служби зовнішньої розвідки.

Андрій Борисович після звільнення із посади керівника ОП, знайшов собі притулок саме в СЗР, де перебуває, за моїми даними, до цього часу. Крім того, Іващенка називають кумом Олександра Сирського, головнокомандувача ЗСУ, призначення якого лобіював Андрій Єрмак на противагу Валерію Залужному.  

Підсумовуючи: в ГУР Буданову не дали залишити «свою людину», а призначили людину «опонента» – Єрмака. Факт, який говорить дуже багато.  

Усі міністри, і навіть прем’єр Юлія Свириденко, які пов’язані із Єрмаком, – на посадах. Всі заступники ОП, включно із Татаровим – також. І навіть звільнення голови СБУ Василя Малюка не послабило позицій Андрія Борисовича в «Службі», радше – навпаки. Адже неодноразово лунала інформація, що Єрмак звинувачував саме Малюка у появі «плівок Міндіча». 

Щоправда, зі звільненням Малюка ситуація зовсім незрозуміла. Не кажучи вже навіть про те, що його було звільнено в спосіб, що прямо суперечить Конституції, на яку так любить посилатись Зеленський, коли йому це вигідно. Проте більш ретельний аналіз зміни керівництва СБУ ми проведемо в наступних номерах газети.   

Серед інших важливих кадрових змін: Михайло Федоров із посади першого віцепрем’єра перейшов на посаду міністра оборони. Що знову ж вказує на зниження ймовірності виборів, адже Зеленському для збереження влади критично необхідно використати «Дію» як інструмент. Проте я не можу сказати, що перехід в Міноборони для Федорова є підвищенням, адже з точки зору повноважень – перший віцепрем'єр перебуває вище від усіх міністрів в службовій ієрархії.

Денис Шмигаль – експрем'єр та міністр оборони перейшов у міністерство енергетики. А що ви думали? Отакі у нас потужні зелені менеджери – фахівці у всіх сферах – від гінекології до космічного авіабудування. 

На підтвердження цих слів мушу навести фразу віцепрем’єр-міністра та міністра розвитку громад Олексія Кулеби: «Цвинтар – єдине, що зараз об’єднує нашу країну». Ця фраза є заголовком чудесного інтерв’ю для «Економічної правди», в якому протягом більш ніж півтори години міністр не зміг сказати, хто саме відповідає за захист енергетики від російських ракет та навіщо вздовж лінії фронту, що постійно рухається, «закопувати» сотні мільйонів гривень у відбудову державних закладів? Зате Олексій Кулеба розповів, що Зеленський – молодець. І не зробив жодної помилки. Винні всі, крім Зеленського, а цвинтар – єдине, що об’єднує. 

Внутрішній ворог чітко показує свою суть. Коли ж ми, українці, нарешті прозріємо?