Прогнози на 2026. Чи закінчиться війна?

Добігає кінця вкрай складний для українців рік. Один із найскладніших, проте наступний – 2026-й обіцяє бути ще важчим. 

Демографічна катастрофа, масовий виїзд молоді, демотивація та деморалізація на тлі війни із ресурсно-переважаючим противником. І при цьому в Києві керують як не міндічі, так чернишови, як не єрмаки, так інший антиукраїнський непотріб. 

Ми, українці, феноменальний народ. При всіх мінусах і жахливості ситуації ми вистояли. «А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни», – написала колись Ліна Костенко. 

З її тезою важко не погодитись. Проте нинішній «каток» у вигляді повномасштабної війни зовнішнього кремлівського ворога та прихованого геноциду-мародерства від внутрішнього – особливо страшний.

Нас зараз в Україні залишилось трохи більше 20 мільйонів, з них 11 мільйонів – пенсіонери. Молодь масово втікає. Слідом за молодими хлопцями, яким дозволили виїзд, за кордон рушили і дівчата. Такої втрати репродуктивної частини генофонду ми не знали ще, мабуть, із часів кремлівського геноциду – Голодомору 1932-33. Пишу це все максимально холоднокровно, наскільки це можливо з боку українця і по духу, і по крові. Болить. І попри біль, ми всі зараз колективно мусимо вмикати розум – раціо, щоб не давати різним ворогам можливості маніпулювати нами через емоції.

Завдання номер 1 для українського народу – вижити. Зберегтись. Зараз створені всі умови для того, щоб нас знищити. Тих, кого не знищать фізично, – розчинити у хвилі мігрантів (влада Зеленського вже запланувала завезти 1 мільйон у 2026!), обезземелити, забрати надра та залишки національного багатства, зробити рабами на своїй землі. 

2026 рік буде одним із вирішальних. І через війну, і через можливе перемир’я, і через можливий початок політичного процесу. Проте всі ці дії та події включені в загальну світову політико-економічну фарисейську павутину.

Визначальним для Світу в 2026 році буде продовження будівництва нової геополітичної архітектури. Визначальними для цього залишатимуться США на чолі із Дональдом Трампом, проте кінцевий результат залежатиме від дуже багатьох факторів, зокрема і від війни московії проти українців. Що, до речі, для нас я вважаю дуже позитивним фактором – США не можуть дозволити Україні програти, втратити занадто багато або повністю впасти. Бо це означало б важливу поразку США в межах боротьби за вплив на Європу, а як наслідок – і за збереження ролі світового лідера. І цей фактор набагато сильніший навіть від бажання Зеленського всіма силами триматись за владу, прикриваючись, зокрема, і війною. 

У цій частині пропоную перейти від роздумів до певної конкретики. Справжній аналіз завжди потребує певної конкретики – дій, документів, а не просто слів, що викликають різні емоції, залежно від того, до якої аудиторії вони були спрямовані. 

Не просто так було опубліковано документ «Національна стратегія безпеки США» (National Security Strategy of the United States of America, November 2025). 

Без перебільшення – це дуже важливий стратегічний документ Адміністрації Трампа, ретельно читаючи який, можна побачити обриси майбутньої геополітичної архітектури. Чи принаймні тих будівель у них, які вибудовуватимуть США.

Якщо спробувати коротко узагальнити, то я б назвав цей документ презентацією оновленої «майже націоналістичної» геополітичної доктрини США. Що ж вона передбачає?

- Глобальний перехід від світового поліцейського до «договірника». Чи якщо згадувати одне з улюблених слів Трампа – deal – «угодотворця».

- Зменшення американських витрат на підтримку світового порядку і перекладення фінансової (і не тільки) відповідальності на союзників.

- Створення всіх умов для повернення виробництв із високою доданою вартістю у США. Реіндустріалізація, в рамках якої зокрема США повинні закріпити своє лідерство в сфері ШІ.

- Участь у конфліктах лише за умов загрози для самих США.

- Досягнення довгострокової глобальної переваги США через економіку й технології (а не через військову присутність чи політичну участь).

При всьому вищевказаному, особливо у сфері економіки, ми ще й мусимо враховувати той фактор, що так звана світова бреттон-вудська фінансова система доживає свої останні роки. І поки ще не зрозуміло, яка модель прийде їй на зміну. Проте що точно зрозуміло – переваги матиме той, хто володітиме ресурсами, реальним сектором економіки та інноваціями, особливо в сфері ШІ.

Через «дрейфування» зі сторони військового впливу в бік економічного, ймовірність силового вступу США на боці України стає все меншою. Хоча цей варіант насправді ніколи всерйоз не обговорювався, зокрема і через те, що ні Турчинов, ні Порошенко, ні Зеленський жодного разу не вимагали виконання Будапештського меморандуму від його підписантів. Жодного. І жодної відмови від США чи Великої Британії не було. 

Фактична логіка стратегії побудована на тезі, що США втратили стратегічний фокус, надмірно розширили зобов’язання у світі і це призвело до ризиків і скорочення власної економіки та безпекових викликів. Документ базується на доктрині «America First» у зовнішній та національній політиці.

Адміністрація Трампа фокусує увагу на «необхідній корекції»:

- економічний протекціонізм;

- енергетична незалежність;

- пріоритет США;

- обмеження втручання США в інші регіони;

- мир через силу. 

Головною метою називається забезпечення довгострокового виживання й безпеки США як суверенної країни, яка захищає «богом дані права своїх громадян». 

Обкладинка The Economist

Звучить це особливо цікаво на тлі програмно-пророчої обкладинки The Economist на 2026 рік, яка була опублікована раніше – на початку листопада. В ній поряд із тортом, на якому є напис «250», видніється синя рука, закута в наручники. В 2026-му виповнюється 250 років Декларації США про Незалежність. Підозрюю, що глобалістичні власники The Economist «переконані» в складних внутрішньоамериканських політичних процесах та протестах у 2026-му, але про це трохи далі. 

Серед іншого, до речі, Стратегія фіксує пріоритет національної держави над міжнародними інституціями. Саме перевага «національної держави», поєднаної із «економічним протекціонізмом», і є одним із визначальних трендів на майбутні десятиліття. На противагу толерантності, мультикультуралізму та так званого «вільного ринку». Абсолютно ідентичні принципи повинні лежати в основі побудови України. 

Ключові національні інтереси США:

- Захист території, народу й економіки США від військових, інформаційних, економічних та технічних загроз.

- Повний контроль кордонів та міграції; припинення масової міграції.

- Найпотужніша армія світу з пріоритетом технологічної переваги.

- Найсильніша економіка та промисловість, включно з поверненням виробництва в США.

- Енергетичне домінування (нафта, газ, вугілля, атом).

- Технологічна першість у ключових сферах: AI, біотехнології, квантові обчислення, ядерні технології.

- Міцний ядерний щит і «Золотий купол» як національна ПРО для США.

- Повернення культурної й цивілізаційної переваги Америки.

Окремо виділені компетентність та меритократія як основа національної потужності. І це написано в державі, населення якої складається із великої кількості різнорідних етнічних груп. Читаючи вищезазначене, знову і знову хочеться запитати українців: чому ми так не можемо? Нам що, пороблено?!

Але я не просто так зосередив увагу на стратегії, саме вона і визначає тренди 2026-го. І наступних років також. 

Боротьба США з Китаєм за домінування буде визначальною. Всі економічні тези із стратегії спрямовані на посиленні США та послаблення Китаю. Інші держави, особливо ті, що претендують на якусь частку у геополітичному лідерстві, старатимуться йти аналогічним шляхом. Проте не всі мають для цього відповідний потенціал. 

ЄС в теперішньому вигляді такий потенціал майже втратив. І тому змушений зараз швидко переформатовуватись. Німеччина на чолі з Мерцом, Франція з Макроном – вже стараються втілювати схожі речі. 

Для успішного переформатування та збереження чи точніше – відновлення суб’єктності ЄС дуже потребує України. Територія України геополітично «приречена» на важливу світову роль, проте виконання цієї ролі можливе і без українців.

Адміністрація Трампа не може допустити падіння України під ударами путінської армії. Це означатиме серйозну поразку для глобальних лідерських амбіцій, значну втрату впливу на Європу за умов збільшення відповідного впливу у рф та Китаю. 

Кілька місяців тому, після підписання угоди між Вірменією та Азербайджаном, на сторінках нашої газети я описував побудову «напівблокадного поясу» навколо московії. З перспективою його використання США у протистоянні з Китаєм. До цього часу ми залишаємось єдиними, хто публічно про це писав. Публікація стратегії та навіть покращення відносин із Лукашенком є черговими фрагментами, які вказують на правдивість тодішніх припущень. Це все є елементами перебудови геополітичної архітектури. 

І саме тут ми підходимо до війни в Україні та розуміння інтересів США. Адміністрація Трампа прямо зацікавлена у завершенні війни та підписанні мирної угоди. І з точки зору теперішніх результатів переформатування впливу на Європу, і з точки зору загроз від продовження війни.

Ресурсна перевага та стратегічна ініціатива на боці путіна. Влада Зеленського не має ані підтримки, ані довіри українського народу. Продажні соціологи можуть намалювати рейтинги і поза 101%, проте реальна картина зовсім інша. За величезної деморалізації та демотивації. 

Саме тому, на мою думку, Білий дім чинить тиск на Зеленського та путіна задля підписання угоди. При збереженні наявних військових тенденцій, що відбудеться на лінії фронту впродовж наступних 3-6 місяців? В який бік може зміститись лінія фронту? Що робить Зеленський і його (д)ефективні менеджери для зміни цих тенденцій? Завдяки чому ми, українці (а не влада), можемо по-справжньому їх змінити? З точки зору розуму, а не емоцій. 

Ми можемо це змінити, але тільки за певних обставин. Ключова із яких – наведення ладу в Києві, боротьба із внутрішнім ворогом та перемога над ним. 

Зеленський зі свого боку категорично не зацікавлений у завершенні війни. Адже мирна угода автоматично означатиме початок політичного процесу в Україні. Який неминуче завершиться для Зеленського політичною відповідальністю. А згодом, щоправда, із набагато меншою ймовірністю, – і відповідальністю відповідно до Конституції та законів України. 

Історія із «плівками Міндіча» може бути одним із елементів впливу на Зеленського. Проте впливу не тільки Трампа, а й демократичної партії! Таку можливість треба враховувати, адже НАБУ та САП створювались саме ґрантоотримувачами-соросятами, профінансованими демократами. І в цій ситуації для кінцевих висновків поки надто мало інформації. 

Позиція Європи, включно із Великою Британією, стала зараз визначальною щодо подальшого перебігу війни. Колективна Європа, прагнучи відновити геополітичну суб’єктність на тлі багатьох проблем і стратегічних змін позицій США, «підкріпила» Зеленського. Впродовж останніх двох тижнів відбулось «стратегічне визначення», про яке ми також писали в попередніх випусках. Політична позиція лідерів ВБ, Франції та Німеччини стала визначальною, а згодом була доповнена виділенням 90 мільярдів євро, які були вже критично необхідними Україні для виділення війни.

У цьому контексті цікаво згадати зображення обкладинки The Economist, на якому вже 14 листопада поруч із Зеленським було зображено корабель із грецькою символікою. Багато хто із «розшифровувачів» обкладинки тоді вказали на прислів’я «бійся данайців, що дари приносять». Через 45 днів – 19 грудня – лідери Європи ухвалили рішення про виділення 90 млрд євро. Цікавий збіг, еге ж?

Не оминув тиск США і кремлівського царя. Попри те, що увага читачів та глядачів в усьому світі зосереджена на обмінах фразами, зустрічах того дмітрієва із Віткоффом та подібними речами, сутнісні політико-економічні обставини для путіна стають дедалі гіршими.

Демотивація та деморалізація не обійшли стороною населення московської імперії в її теперішньому вигляді. Такі ж настрої панують і в складі путінської окупаційної армії, солдати якої в силу очевидних причин не мають відповідей на питання «для чого?», попри всю силу диявольської пропагандистської машини.

Проте впродовж останніх двох місяців до цих обставин додалась ще одна, і дуже суттєва. Впродовж останнього тижня частина московської нафти продавалась за ціною нижчою, ніж 34 долари за барель. Поблизу берегів Індії та Китаю утворилася масштабна «пробка» з щонайменше 20 танкерів, які не можуть отримати дозвіл на розвантаження. За даними видання Bloomberg, з кінця серпня 2025 року обсяги російської нафти, що перебуває у відкритому морі, зросли на рекордні 48%. В московському бюджеті закладена ціна нафти – 42 долари. Що це означає на практиці? Проїдання запасів та поступове накопичування негативного «ефекту доміно» для всієї московської економіки. Включно із ВПК. І ці фактори можуть стати дуже впливовими вже через кілька місяців. Щоправда, при цьому ми повинні пам’ятати прислів’я «поки товстий схудне, то худий – помре». Але цей фактор тиску має місце.

Враховуючи все вищезазначене, ймовірність завершення війни в наступному 2026-му році я оцінюю в 40%. Проте ця ймовірність не враховує можливих факторів впливу, що нам є невідомі. До прикладу, публікація значної частини «плівок Міндіча» гіпотетично може повністю змінити політичну ситуацію в Україні, стати хвилею цунамі для зелених слуг неукраїнського народу, включно з їхнім лідером. Проте прорахувати можливі наслідки при такому сценарії вкрай складно, а в деяких випадках ризики для державності України можуть стати критичними. 

Наприкінці 2017 року з’явилась доповідь Римського клубу «Come On! Капіталізм, недалекоглядність, населення і руйнування планети». Згадуючи її, роздивляючись прогнози (або нав’язане програмування!) The Economist, можу все чіткіше сказати, що все відбувається саме в ключі описаних трендів. 

Під тортом із надписом «250» зображено графік, який можна трактувати як інфляцію, що виривається з-під контролю. Деякі експерти побачили в цьому графіку хаотичні події на фондових ринках, ринках цінних паперів або ж високу волатильність «крипти». Я ж схильний пов’язувати його із критичними фінансовими процесами, пов’язаними із незабезпеченістю грошей та кризою бреттон-вудської системи. 

У цьому ж колажі за Дональдом Трампом перебуває індійський прем’єр Нарендра Моді. Моді ніби рухається у своєму ритмі, що можна трактувати як метафору нестабільних або непростих відносин США та Індії: поруч, але ще не синхронно. Або ж те, що Моді все-таки поруч з Трампом та намагається підтанцьовувати за Трампом.

На противагу їм, з іншого боку – Сі Цзіньпін, путін та Натаньяху. Присутність останнього з іншого боку від Трампа є досить неочікуваною та можливо пов’язаною із веденням подальших бойових дій Ізраїлем, попри «миротворчі» зусилля Трампа. 

Позаду Моді зображена блондинка у червоному костюмі – образ, який може нагадувати італійську прем’єрку Джорджію Мелоні. Біля її ніг – слід від гусениць військової техніки, а над ним видніється автомат. Це може передавати нагадування про те, що Європі доведеться брати на себе дедалі більше відповідальності за власну оборону та підтримку України, не покладаючись на США.

Ракети, дрони, боєголовки, танки, кораблі з перископами – дає прогноз, у якому війни та конфлікти, включно з війною в Україні, нікуди не зникнуть у 2026. Окрему увагу можна звернути на кількість дронів та безпілотних й автоматизованих систем.

Технології та ШІ також займають значну частину обкладинки. Роботи-доставники, «робопси», людиноподібні механізми, супутники, геймпади, джойстики, що впливають на мозок, – все це, як на мене не обіцяє нічого хорошого. А частина збігів із серіалом «Чорне Дзеркало» взагалі викликає погані думки. 

Після пережитої пандемії Covid, страшних соціальних, економічних та антиправових наслідків її впровадження, шприци, ДНК-ланцюги, пігулки та пробірки із обкладинки The Economist досить сильно насторожують. Зрештою саме напад рф на нас і спричинив завершення так званої пандемії. З цієї точки зору цікавим може виглядати наступний каламбур – «війна припинила пандемію, а нова пандемія припинить війну». Проте я не бачу поки можливих ознак цього, хоча відкидати повністю такого варіанту не можна. 

Загалом можна сказати, що нас чекає досить хаотичний, напружений і важко передбачуваний 2026 рік. Тож на завершення хочу побажати шановним читачам прожити 2026-й в доброму здоров’ї, теплі, радості та достатку, зберегти себе, своїх близьких та Український Народ.

Кінь, до речі, для частини предків українців був однією із тотемних, сакральних тварин. Тож нехай Вогняний Кінь принесе нам енергію, свободу, швидкі зміни та нові можливості, які ми зможемо використати та втілити в життя!